Пархомівка
Пархомівка — село у Краснокутському районі Харківської області. Розташоване село за 14 км від райцентру, за 32 км від найближчої залізничної станції Гути (на магістралі Харків — Суми), з якою зв’язана вузькоколійною залізницею, і за 115 км від Харкова. Воно розкинулось в долині річки Котельви, навколо великого ставу. З північного сходу до нього підходить листяний ліс, що неширокою смугою простягається до Богодухова. Грунти; чорноземні.
Перші згадки про Пархомівку зустрічаються в другій половині XVII століття. У 1688 році Пархомівський хутір разом з орними землями і сіножатями належав охтирському полковникові, власнику великих маетностей і жорстокому кріпосникові І. Перехрестову. Підтримуваний царськими властями, Перехрестов нещадна експлуатував і грабував козаків та селян. Проти нього було подано десятки скарг за утиски, кривди, захоплення земель і чужої власності, за накладання непосильних податків тощо. Але його дії лишалися безкарними. Царські власті не зважали на неодноразові просьби козаків вислати Перехрестова з Охтирського полку за зловживання. Більше того, після кримських походів йому надали нові пільги і нагороди. І тільки в 1704 році за провини перед царем Перехрестова усунули з полкової посади, а маєтності, в т. ч. Пархомівку, віддали до державної казни1. Більшість жителів перевели в розряд державних селян. У 1789 році Катерина II подарувала Пархомівку графу генерал-поручикові Подгорічані, і селяни стали його кріпаками 2.
В цей час Пархомівка була вже великим селом; в ній, за даними на 1765 рік, налічувалось 224 двори, населення — 1600 чоловік3. Після загибелі графа Подгорічані у Вітчизняній війні 1812 року Пархомівка перейшла у власність поміщика Вучичевича, нащадкам якого до 80-х років XIX століття належало тут 8,5 тис. десятин землі. В часи кріпацтва поміщики жорстоко експлуатували селян. Панщина тривала 5 днів на тиждень. На кріпосницький гніт селяни відповідали боротьбою проти поміщиків, втечею в інші місця.
Напередодні реформи 1861 року Пархомівка була волосним центром, в ній проживало близько 3,5 тис. чоловік. У селі існувала невеличка лікарня, діяли поштова станція, кілька крамничок, по неділях відбувався базар, раз на рік провадився ярмарок. Основним заняттям жителів було хліборобство і тваринництво.
Реформа 1861 року, проведена, як зазначав В. І. Ленін, кріпосниками-поміщиками в інтересах поміщиків-кріпосників, викликала могутню хвилю селянських заворушень, ще більше загострила боротьбу за землю. Один з виступів селян, невдоволених реформою, відбувся у Пархомівці. У повідомленні харківського губернатора про селянський рух у травні 1861 року зазначалось, що тимчасово зобов’язані селяни Пархомівки «виявили сваволю і дух непокори». За це власті вчинили над ними принижуючу людську гідність розправу — «покарання на місці різками для прикладу іншим»4. Після реформи 1861 року більше третини кращої землі, яку до цього обробляли селяни, перейшло у вигляді відрізків до поміщиків, а трудящим лишилися наділи в середньому по 2,5 десятини на душу чоловічої статі.
У пореформений період прискорився розвиток капіталістичних відносин в країні, в т. ч. і на селі. У Пархомівці, за даними на 1867 рік, крім великої економії (8,5 тис. десятин землі), що належала поміщикам Вучичевичам, а пізніше, в 90-х рр. XIX століття, стала власністю одного з наймогутніших українських капіталістів Харитоненка, працювали заводи винокурний і цегельний5.
Малоземелля, злидні примушували селян за дуже низьку плату значну частину року працювати в економії і на підприємствах. На цукровому заводі наймали до 300 робітників. Тут вироблялось більш як на 1,5 млн. крб. цукру-піску і патоки. Робочий день в економії і на заводі Харитоненка тривав 12—13 годин. Люди, що наймалися сюди, замість грошей одержували талони, за які змушені були купувати втридорога крам у місцевого купця.
Найгострішим для селян в кінці XIX — на початку XX століття було питання про землю, і вони дедалі рішучіше ставали на шлях революційної боротьби. Одним з її проявів була могутня хвиля виступів весною 1902 року у Валківському і Богодухівському повітах Харківської губернії, що захопила й Пархомівку. Наслідком цього виступу був, зокрема, розгром десятків економій великих поміщиків. Царський уряд розгорнув проти повсталих справжню війну, «послав проти них військо, як проти ворогів, і селяни були розбиті, в селян стріляли, багатьох убили, селян пересікли по-звірячому, засікали до смерті» 6. Щоб запобігти селянським виступам, за наказом властей у села, в т. ч. і до Пархомівки, були введені війська. Рота козаків прибула на Пархомівський цукровий завод7.
В період першої російської народної революції 1905—1907 рр. у Пархомівці відбулося кілька революційних виступів селян і робітників цукрового заводу. Тут проходили сходки, демонстрації. Жителі вступали у відкриті сутички з військами і поліцією.
29 березня 1905 року група поденних робітників Олександрівської економії, розташованої біля с. Пархомівки, висунула вимоги скоротити робочий день і збільшити оплату праці. Та управитель економії Недзельський не тільки грубо відхилив вимоги, а й увільнив «зачинщиків безпорядків». У відповідь на це селяни оголосили страйк, зняли з робіт тих, хто продовжував працювати на старих умовах. За кілька днів страйк поширився на сусідню Каплунівську економію і охопив понад 100 чоловік. Внаслідок згуртованого виступу селян обидві економії лишилися без робітників. Щоб придушити заворушення, 7 квітня 1905 року в село були викликані війська — ескадрон драгунів, який розташувався в Олександрівській економії. 11 квітня місцеві власті скликали в Пархомівці сход селян, щоб примусити їх вийти на роботу. Але страйкарі рішуче наполягали на виконанні своїх вимог. Тоді проти них було кинуто півсотню 17-го Долинського козачого полку. В сутичці між страйкарями і козаками кількох селян було тяжко поранено; багатьох покарано нагаями. Але й після цього, як зазначається в жандармському зведенні, «настрій селян був дуже тривожний»8. Активних учасників і ватажків цього страйку — Ф. Долгополова, М. Шерстюка, Г. Сашила, П. Бондаря, І. Логвиненка було заарештовано і відправлено до Богодухівської тюрми.
Через кілька днів, 12 квітня, сталася нова сутичка селян з поліцією і військами. Приводом до неї було намагання властей заарештувати ще чотирьох активних учасників страйку. Селяни не допустили розправи над товаришами. І коли драгунам було наказано оголити шаблі, один з жителів, Н. Вавенко, побіг до церкви і вдарив у дзвони, щоб зібрати побільше людей для відсічі карателям. Перед одностайним опором селян власті не наважились застосувати зброю.
8 червня 1906 року за участь в аграрному русі заарештовано ще десять чоловік: І. Я. Даниленка, І. І. Полторацького, І. Д. Колонтаївського, М. І. Литовченка, І. А. Скляренка, С. В. Завгороднього, Г. М. Коваля, І. І. Веприцького, К. М. Масенка, О. М. Нелипа. За визнанням місцевих властей, припинити аграрний рух у Пархомівці вдавалося «лише за допомогою військової сили»9.
Про революційний настрій і рішимість робітників та селян Пархомівки продовжувати боротьбу свідчить і те, що на вимогу поміщика Харитоненка для охорони цукрового заводу, та екойомії в Пархомівці постійно перебував військовий загін чисельністю близько 50 карателів.
За участь в революційній боротьбі в 1905—1906 рр. було засуджено 15 селян Пархомівки10. У 1908 році заарештовано керівника революційного руху в Пархомівській волості А. Л. Саська і засуджено на довічне заслання в Сибір.
Після поразки революції 1905—1907 рр., коли царський уряд шляхом столипінської аграрної реформи намагався зміцнити куркульство як свою опору на селі, в Пархомівці ще більше посилився процес класового розшарування селянства. Основна маса жителів Пархомівки і далі розорялась, а їх землі скуповували куркулі. Імперіалістична війна остаточно підірвала бідняцькі і середняцькі господарства.
1 Д. І. Баталій. Історія Слобідської України, X., 1918, стор. 90—91.
2 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 503, спр. 1269, арк. 27.
3 Харківський облдержархів, ф. 24, оп. 2, спр. 6, арк. 32, 33.
4 Отмена, крепостного права на Украине Сборник документов и материалов. К., 1961, стор. 209.
5 Памятная книжка Харьковской губернии на 1867 год. X., 1867, стор. 75.
6 В. І. Ленін. Твори, т. 6, стор. 374.
7 Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 г. Сборник документов. X., 1961, стор. 42, 60, 75.
8 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 336, оп. 1, спр. 1674, арк. 46.
9 ЦДІА УРСР, ф. 336, on. 1, спр. 1725, арк. 55.
10 Харьковская губерния в первой русской революции 1905—1907 годов. Сборник документов и. материалов. X., 1957, стор. 236, 359, 375.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )