Сенькове
Сенькове — село в Україні, в Куп'янському районі Харківської області, розташоване на правому березі річки Осколу, за 25 км від Куп’янська і за 8 км від найближчої залізничної станції Колгоспна, на залізничній лінії Куп’янськ — Святогорськ. Через село проходить автомагістраль Харків — Луганськ.
У Сеньковому збереглися пам’ятки давнини. Дані археологічних розвідок свідчать про те, що територія, де розташоване сучасне село, була заселена в період бронзи. Поблизу села розкопано курган, в якому знайдено поховання зрубної культури (кінця II і початку І тисячоліття до н. е.)1.
Сенькове виникло у другій половині XVII століття. Першими поселенцями слободи були козаки з Правобережної України. Відомо, що в 1685 році Сенькове — вже сотенне містечко Ізюмського полку. Назва слободи походить від імені засновника, сотника козацького ізюмського полку Семена (Сенька) Богуславського. Спочатку Богуславський оселився на пустоші, в гирлі невеликої річки, що впадає в річку Оскіл і нині зветься Сеньок. Але через те, що ця місцевість була незручною для оборони під час нападів татар, він змушений був переселитися на підвищену місцевість, з якої в ясну погоду можна було побачити наближення ворога. На цьому підвищенні було збудовано укріплення. Воно являло собою земляний вал, огороджений високими гострими надовбнями. Всередині валу містилися льохи для зберігання пороху та припасів на випадок татарських наскоків2.
Перші поселенці слободи несли військову службу та займалися хліборобством і дрібними промислами. У 1732 році в Сеньковому налічувалося старшин і козаків — 133, підпомічників — 372, робітних людей і підданих — 91, всього — 596 душ. На той час у Сеньковому було 159 дворів з 197 хатами3. З розвитком господарства зростала кількість населення слободи. На 1785 рік число дворів у Сеньковому збільшилось до 257, а населення — до 1911 чоловік.
Серед населення слободи з кожним роком зростала майнова нерівність. При цьому збільшення землі у козацької старшини відбувалося за рахунок захоплення общинних земель. Якщо в 1767 році за військовими обивателями Сенькового числилося 12 тис. десятин орної землі, то на 1784 рік володіння ці зменшилися до 6528 десятин — майже наполовину. Тільки одному з нащадків Семена Богуславського в цей час належало близько 500 десятин орної землі4. В той же час зростала кількість безземельних і малоземельних селян.
Крім хліборобства, жителі Сенькова займались ремеслами і промислами. Продукцію ремісничого виробництва і промислів сеньківці збували на місцевих базарах. Серед предметів торгівлі були мило, дьоготь, воскові свічки, риба. У другій половині XVIII століття в селі була винокурня, що належала громаді. Горілку продавали в шинках, яких налічувалося шість. Розвивалась ярмаркова торгівля. У 1779 році збиралося два ярмарки, а на кінець століття їх вже було чотири.
У першій половині XIX століття Сенькове продовжувало зростати. На 1859 рік тут проживало 1514 чоловік, а до 1886 року населення збільшилося до 2078 чоловік.
В результаті реформи колишні державні селяни Сенькова дістали земельні наділи в середньому по 7,4 десятини — всього 5218 десятин на 709 ревізьких душ. Але значна частина землі була малопридатною або й зовсім непридатною для хліборобства. Тому переважна більшість селянських дворів на кінець XIX століття мала орної землі не більше як 3,8 десятини на ревізьку душу5.
В міру дальшого зростання населення малоземелля селян ставало дедалі більш відчутним. Місцеві багатії, головним чином куркульська верхівка, зосередивши у своїх руках велику кількість землі, нещадно експлуатували селян. На початку XX століття із загальної кількості наділів — понад 5 тис. десятин6 — общині належала тільки половина.
Близько 2 тис. десятин кращої землі були власністю поміщиків Рабиновича, Балабанова та інших. Великі ділянки — по 100—120 десятин, мали кілька місцевих куркулів.
Селянські господарства у Сеньковому були здебільшого бідняцькими. Значна частина селян зовсім не мала свого господарства. Розорені, зубожілі селяни змушені були працювати в поміщицьких маєтках та господарствах місцевих багатіїв.
В межах Сеньківської волості був розташований маєток Ієнове, що належав поміщикові Рабиновичу. Тут за копійки від зорі й до зорі гнули спину селяни Сенькового та сусідніх сіл. В цьому господарстві на 960 десятинах землі вирощували ефіроолійні культури. Їх переробляли на місцевому заводі, а відходами виробництва відгодовували велику рогату худобу. Крім цього капіталізованого поміщицького підприємства, в селі був ряд дрібних промислових підприємств, заснованих місцевими багатіями: три олійниці, бондарня, чинбарня, шевська майстерня, крупорушка, сукновальня. Тут працювало по 2—3 майстри, які мали по 3—5 учнів7. Місцевий куркуль Кузнецов мав цегельню з двох печей, які давали за сезон 154 тис. штук цегли. У селі було також 2 парові і 4 водяні млини, з яких тільки один належав общині.
Тяжка праця на поміщиків і куркулів, політичне безправ’я призводили до незадоволення селян, яке рік у рік зростало. Найбільш яскраво виявилось воно в роки першої російської буржуазно-демократичної революції. Революційну пропаганду в Сеньковому проводили житель сусіднього села Кругляківки В. Д. Токар, який повернувся в село після служби у флоті, і вчитель місцевої школи, прізвище якого невідоме.
Дізнавшись про те, що селяни Куп’янської волості 10 червня 1906 року збираються на сільський сход, щоб прийняти ухвалу про підвищення плати за працю в поміщицькому маєтку, селяни Сенькова вирішили припинити роботу і взяти участь у цьому сході. Справник, довідавшись про це, звелів вислати кінні роз’їзди на дороги, щоб не пустити селян у Куп’янськ8.
Після поразки революції 1905 року знову підвела голову реакція. Уряд всіляко сприяв створенню на селах міцного ядра з багатих селян — чорносотенців для боротьби з революційно настроєною біднотою. Заснували союз чорносотенців і багатії Сенькового. У квітні 1907 року вони вирішили відсвяткувати цю подію. Але як тільки чорносотенці слободи вийшли на сільську площу, щоб відслужити молебен з нагоди відкриття волосного відділення «Союза русского народа», близько 200 селян Сенькова та навколишніх сіл розігнали чорносотенне зборище, розгромили приміщення, відведене їм, а разом з тим і квартиру станового пристава.
Поліція, що прибула на місце подій, мусила відступити. Тільки війська, викликані з Куп’янська, змогли придушити цей виступ. Активні його учасники були заарештовані. Багатьох селян вислали до Сибіру.
Столипінська реформа створила ще більш сприятливі умови куркулям для грабування общини і розорення основних мас селянства.
Користуючись безвихідним становищем бідноти, багатії за безцінь скуповували в них землю.
Зубожіння і злидні змушували значну частину селян залишати рідні місця. Бідняки М. Пугачов, П. Шляхов, Й. Кирмас, X. Протас, І. Бондаренко та багато інших виїхали до Сибіру і Казахстану шукати кращої долі, але й там її не знайшли.
Перша світова війна ще більше загострила класові суперечності. Багато сімей вона позбавила годувальників, господарство їх занепадало. На плечі жінок лягло піклування про сім’ю, господарство. Але, як і раніше, жінки одержували за свою працю у багатіїв копійки. У 1916 році вони виступили проти цього. Виступ очолили Д. А. Кравченко, П. Д. Дрогіна, М. А. Кушніренко. 25 селянок, які працювали в економії Маркова, залишили роботу. Організаторів виступу: Кравченко, Дрогіну, Кушніренко — було заарештовано9.
1 А. Спицын. Курганы с окрашенными костяками. Записки русского археологического общества, XI, СПб., 1899, стор. 127.
2 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. V, стор. 223—224.
3 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 28, спр. 57, арк. 767.
4 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. V, стор. 227.
5 Материалы по землевладению и земледелию Харьковской губернии, вып. VII, стор. 62—67.
6 Материалы по землевладению и земледелию Харьковской губернии, вып. VII, стор. 62—67.
7 Харківський облдержархів, ф. Р-3550, оп. 1, спр. 20, арк. 106—116.
8 Харьков и Харьковская губерния в первой русской революции 1905—1907 гг., стор. 380.
9 Харківський облдержархів, ф. З, оп. 287, спр. 5908, арк. 16.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )