Великий Бурлук

     Великий Бурлук — селище міського типу в Україні, адміністративний центр Великобурлуцького району Харківської області. До 1923 року Великий Бурлук належав до Вовчанського повіту, а з 1923 року став центром Великобурлуцького району. Селище розташоване на річці Великому Бурлуку (басейн Дону), за 3 км від залізничної станції Бурлук і за 108 км від Харкова. З багатьма районами області, а також м. Харковом селище має автобусне сполучення.  
     Перші згадки про Великий Бурлук припадають на 70—80-і рр. XVII століття. Село виникло як укріплений пункт для захисту південних кордонів Російської держави від нападу татар. У 1680 році значна частина земель навколо слободи стала власністю полковника Харківського полку Є. Г. Донця. В 1698 році Великий Бурлук був зруйнований татарами. У 1699—1700 рр. село було відбудоване. Воно тоді входило до складу Ізюмського слобідського полку.
     Жителі Великого Бурлука брали участь у Північній війні — проти шведських загарбників, зокрема в боях під Ерестфером в 1701 році¹.
     Переважну частину жителів Великого Бурлука становили козаки, українські та російські селяни, які тікали від кріпосної неволі. Після ліквідації полкового устрою значна частина козаків і селян була закріпачена.
     Основним заняттям населення було землеробство. Тут вирощували пшеницю, жито, гречку, з другої половини XVIII століття — картоплю, а також займалися городництвом і баштанництвом. Розвинуті були скотарство і бджільництво, а також деякі ремесла, зокрема гончарне. На річці Великому Бурлуку було побудовано водяний млин, а на початку XIX століття — винокурний завод, продуктивність якого 7200 відер алкогольних напоїв на рік². Щороку у селі відбувалось чотири ярмарки³.
     Вигідне географічне положення, розвиток ремесла і промислів сприяли швидкому зростанню села. Якщо в 1750 році у Великому Бурлуку налічувалося 1760 жителів, то в 1850 році — 4237 чоловік⁴.
     Важким було життя трудівників-селян за умов самодержавно-кріпосницького ладу. Неврожай, голод, епідемічні хвороби були постійними супутниками життя селян. У 1822 році загинули посіви ярих, люди голодували. Неврожайним був і 1832 рік. В 1830 році спалахнула епідемія холери, від якої загинуло 30 чоловік, в 1847 році — 40, а у 1848 році — ще понад 160. У 1849 році від цинги померло понад 70 чоловік⁵.
     Не поліпшилося становище селян і після реформи 1861 року. Всі кращі землі належали поміщикам і куркулям. Лише у володіннях землевласниці Задонської було 34 тис. десятин землі. Селяни змушені були орендувати землі у Задонських, Вадбольських, Ребіндера та інших поміщиків на кабальних умовах. Нестатки примушували їх найматися на важку роботу в економії поміщиків або йти на заробітки до Харкова чи на Донбас, часто назавжди залишаючи рідне село. Ось яка доля спіткала селянина А. Сковороду. Великобурлуцький старшина куркуль І. Лелюк, купивши за безцінь невелику ділянку землі у А. Сковороди, який остаточно розорився, ще й вчинив наругу над гідністю цього селянина. Куркуль вигнав Сковороду з оселі на шлях, глузливо примовляючи: «Ну, Андрію, дарую тобі увесь цей шлях, аж до Вовчої. Оце тепер твій наділ»⁶.
     У другій половині XIX століття у Великому Бурлуку, крім винокурні, діяли ще селітроварня, кінний та вівчарський заводи⁷.
     На початку XX століття через Великий Бурлук прокладено залізницю, що з’єднала Бєлгород з Куп’янськом. Це сприяло пожвавленню господарської діяльності в селі, зростанню торговельного обороту на ярмарках.
     Ніяких культурно-освітніх закладів у Великому Бурлуку не було. Газети передплачували тільки багатії. Більшість селян у дореволюційні часи була неписьменною. Першу школу у селі відкрито в 1864 році. Але навчалися в ній в основному діти заможних селян.
     У роки першої російської революції у Великому Бурлуку набирає широких розмірів селянський рух. У середині листопада 1905 року селяни розгромили кілька маєтків найбільш ненависних їм поміщиків. 27 листопада 1905 року вони захопили і поділили між собою близько 100 тис. пудів хліба⁸. Цей виступ був жорстоко придушений. Кількох його учасників було вбито, багатьох поранено. Виступи великобурлучан відбулися також в 1906 і 1907 роках.
     Трудівники села радо вітали падіння кривавої династії Романових. Але й після буржуазно-демократичної революції становище трудівників села не поліпшилося. Тимчасовий уряд всіляко відтягував розв’язання земельного питання. Селяни не мирилися з цим, розгортали боротьбу проти поміщиків. Одним з проявів була масова відмова селян сплачувати орендну плату.

1 П.Головинский. Слободские казачьи полки. СПб, 1864, стор.137.
2 Філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові, ф.638, on.1, спр.33, арк.1б.
3 Там же, арк.21.
4 Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд.4, X., 1857, стор.309.
5 Там же, стор.315.
6 Газ. «Прапор колгоспника» (орган Великобурлуцького РК і РБК), 7 листопада 1934р.
7 Памятная книжка Харьковской губернии на 1867г.
8 Революция 1905—1907гг. на Украине. Сборник документов и материалов в двух томах,, т.2, ч.1,1955, стор.705.

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )