Зміїв

     Зміїв — місто районного підпорядкування, центр Зміївського району в Харківській області, розташоване при впадінні річки Можу в Сіверський Донець, за 42 км від Харкова. 
     На території міста Змієва та поблизу нього збереглися рештки двох ранньослов’янських поселень черняхівської культури (II—VI ст. н. е.)¹. 
     Перші письмові згадки про Зміїв припадають на XII століття. За свідченням літописів, новгород-сіверський князь Ігор Святославович, ведучи боротьбу проти половців, використовував ряд городищ вздовж Дінця, серед яких було і Зміївське². Але під час татаро-монгольської навали воно було зруйноване. У другій половині XVI століття на цьому місці згадується Зміївський сторожовий пост. В царському указі 1571 року намічено шлях сторожових роз’їздів від Путивля до річки Можу і вниз до «Змієва кургану»³. «Змієве городище» та «Зміїв курган» згадуються і в «Книге Большому Чертежу» (1627 р.). В 1640 році Кіндрат Сулима з загоном задніпровських козаків наголову розгромив татар, що кочували по річках Можу та Мерлі, і взяв у полон хана Аксака. Тоді ж козаки поставили постійну варту, а згодом заснували і невелику фортецю. В царському указі від 23 березня 1656 року воєводі Якову Хитрово було наказано поставити тут постійну фортецю і керувати «черкасами». 
     На ті часи Зміїв був досить значною фортецею. У 1668 році тут було 7 великих чавунних гармат, 290 ядер та багато пороху⁴. І все ж татарам вдавалося захоплювати місто. Так було в 1688, 1689 та 1692 рр., коли Зміїв зазнав великих руйнувань. Остання татарська навала на місто була в 1736 році. 
     Великих бідувань зазнавало населення і під час численних епідемій. У 1718—1719 рр. та 1738 роді, наприклад, багато жителів Змієва загинуло від чуми. 
     Жителі міста займалися хліборобством, ремеслами, торгівлею. Значну роль відігравали такі промисли, як бджільництво, рибальство, млинарство, гуральництво, селітроваріння. 
     За відомостями 1666 року багато жителів Змієва варили на Торських озерах сіль, причому, поряд з хазяями, тут були т. зв. «робітні люди», які за відповідну плату працювали на підприємців⁵. У списках жителів міста за 1655 рік названі поіменно і старшини, і рядові «черкаси», які виконували ряд обов’язків щодо заможного козацтва⁶, а за відомостями 1665 року населення Змієва поділялося на «пашенних черкас» та міщан; у документах 1680 року тут значаться, поряд з іншим населенням, козаки полкової та городової служби⁷. 
     Про соціальну структуру населення Змієва того часу свідчать і дані перепису 1732 року. В ньому проживало 1474 чоловіки. З них козацької старшини і козаків — 225, підпомічників — 1001, шинкарів і «робітних людей» — 125, «підданих черкасів» — 109 ⁸. 
     Рядове козацтво, міські низи брали активну участь в антикріпосницьких виступах. У 1661 році воєвода Змієва скаржився уряду на непослушенство його «ратних людей» та українських поселенців⁹. 
     У жовтні 1670 року зміївські козаки приєдналися до загонів донських і запорізьких козаків, яких очолював сподвижник Степана Разіна отаман Олексій Хромий. У Змієві ці загони об’єдналися з іншими, якими керував брат Степана Разіна — Фрол. Звідси розсилалися по містах і селах краю гінці, які розповсюджували від імені Степана Разіна «прелестные письма». Царський уряд жорстоко розправився з повсталими. Зміївському сотникові Панкрату Рябусі відрубали руки й ноги, а потім повісили його. Повісили також отамана Павла Сторожа й козака Івана Парасочина та багатьох інших¹⁰. Однак антифеодальні виступи не припинялися. У 1707— 1708 рр. зміївці взяли участь у повстанні під керівництвом Кіндрата Булавіна¹¹. 
     З посиленням кріпосного гніту класова боротьба все більше загострювалася. В 1764— 1775 рр. у районі Змієва діяли гайдамацькі загони. Особливо активізувалися вони в період селянської війни під проводом Омеляна Пугачова у 1773—1775 рр. У 1819 році трудящі Змієва взяли участь у повстанні, спрямованому проти аракчеєвських військових поселень. 
     Значні селянські заворушення були в Змієві і після реформи 1861 року. У Зміївському повіті «відрізки» становили 50 проц. загальної площі селянського землекористування. У володінні поміщиків залишалося 111 715 дес. землі, в користування ж селян передавалося 20 232 десятини¹². 
     Обурене селянство рішуче відмовлялося підписувати уставні грамоти, виконувати повинності, відбувати панщину. Для придушення цих виступів у повіт були направлені Харківська 6-а кавалерійська дивізія та Бєлгородський уланський полк. Заворушення тривали і в наступні роки¹³. 
     Багато селян, пограбованих і розорених реформою, змушені були йти на заробітки у великі міста. В 1897 році у Змієві проживало всього 4650 чоловік, проти 1833 року населення зросло тільки на 242 чоловіки. 
     Через 40 років після реформи внаслідок розорення господарств та родинних поділів селянські наділи в Зміївському повіті, які становили 3—4 десятини, перетворилися на мізерні клаптики по 6 кв. сажнів на душу. Про тяжке становище селян свідчить і різке зменшення в їх господарствах кількості худоби. В 1863 році у Змієві налічувалося 250 коней і 430 голів великої рогатої худоби, а через 22 роки— у 1885 році — відповідно 210 і 360 голів¹⁴. 
     Важким тягарем на плечі трудящого населення лягали різні податки і побори. У 1887 році, наприклад, на зміївську громаду припадало державних податків на суму 7558,4 крб., земельних повинностей — 1069,7 крб., страхових — 268,1 крб. До того ж стягалися ще волосні та сільські збори. За таких умов багато селян здавали свої наділи в оренду куркулям, а самі займалися поденною роботою. 
     У 1862 році в місті налічувалося 148 ремісників, серед них 15 кравців, 56 шевців, 3 столяри, 14 ковалів та інші¹⁵. Через три роки було 159 ремісників, деякі з них мали найманих робітників і учнів. Тоді ж у місті було чотири невеликі підприємства — одна салотопня, дві чинбарні і одна олійниця. 
     До реформи у Змієві щороку збиралося три ярмарки. На початку 60-х рр. XIX століття їх уже було чотири. Постійно діяли 15 крамниць, три винні льохи і три заїжджі двори. 
     В 1892 році стала до ладу паперова фабрика, а в 1899 році в місті вже було 6 підприємств, що мали 161 робітника, 5 підприємств належало братам Монаковим: паперова фабрика на 140 робітників, ремонтні майстерні, де працювало 8 робітників, дві мукомельні і сукновальня¹⁶. 
     На найбільшому підприємстві міста — паперовій фабриці — виготовлявся обгортковий папір. Устаткована вона була двома громіздкими паровими котлами та малопродуктивною папероробною машиною. Майже на всіх процесах застосовувалась ручна праця. Більшість робітників фабрики становили селяни-бідняки Змієва та навколишніх сіл. Середній місячний заробіток робітника не перевищував 15 крб. Робочий день тривав 12 годин. 
     Наприкінці XIX століття в Змієві діяли паперова фабрика, деревообробний, бричковий, спиртовий та цегельний заводи, дві смолокурні, кілька млинів, крупорушок та олійниця. Робітники, що працювали на цих підприємствах, зазнавали всіх страхіть капіталістичної експлуатації. Не кращим було становище і тих жителів міста, що займалися сільським господарством. 
     Справжніми хазяями міста були багаті поміщики — Лісевицькі, Суковкини, Стремухови, Фролови, Запольські, Кеніги, Роттермунди, Вейссе, банкіри Захаржевські, купці й фабриканти Монакови. Майже всі предводителі дворянства повіту походили з роду Суковкиних. Напередодні революції цю посаду зайняв запеклий монархіст і самодур С. Суковкин. На чолі поліції стояли справники-німці: барон фон Рауш, а потім Гедройц. 
     З міського бюджету виділялись мізерні фонди на розвиток освіти, охорону здоров’я та благоустрій. Чимало тих коштів потрапляло в кишені «хазяїв міста». Так, наприклад, на початку XX століття при щорічному асигнуванні на «лікарську частину» 15 тис. крб. фактичні витрати на утримання єдиного лікувального закладу — лікарні — становили менше 9—10 тис. карбованців. 
     У 1839 році інспектор Харківської управи відзначив, що в Змієві лікарня розташована в найманому, непристосованому, низькому й вологому приміщенні, що аптека дуже тісна і необладнана¹⁷. В 1866 році земство почало будувати лікарню, але відкрили її тільки через 29 років. На першому поверсі містилась амбулаторія, на другому — стаціонар на 17 ліжок. Обслуговували лікарню один лікар та два фельдшери¹⁸. При такому стані медичного обслуговування масові інфекційні захворювання були звичайним явищем. У 1888 році в Змієві від дифтериту померло 115, а в 1890 році — 733 чоловіки¹⁹. Особливо високою була смертність серед дітей. 
     Переважна більшість трудящого населення не мала змоги вчитися. Напередодні революції у всіх учбових закладах міста навчалося близько 800 дітей з усього повіту: понад 500 чоловік у середніх школах — чоловічій та жіночій гімназіях, міському й реальному училищах; 300 дітей відвідували початкові школи і ремісниче училище. В 1861 році було створено жіночу прогімназію з шестирічним строком навчання на 120 чоловік. У 1910 році її перетворили на восьмикласну гімназію для дітей обох статей. За навчання треба було платити 25 крб. щорічно. Не менше 10 крб. коштували підручники. Крім того, за квартиру — 5—8 крб. щомісяця і 15—20 крб. на рік — за форму. Це було не під силу робітникам і селянам. У 1870 році відкрито церковно-парафіальну школу з трирічним строком навчання. Та більшість учнів навчалася тут менше року. З 57 учнів у 1886/87 навчальному році школу закінчили тільки 10 чоловік²⁰, решта пішла працювати вже після першого та другого року навчання. В 1901 році при кладовищенській церкві було створено ще одну невелику церковно-парафіальну школу, де дітей навчали напівписьменні дяки. 
     У 1894 році в місті відкрито ремісниче училище. У 1905—1907 рр. зміївське земство збудувало дві школи. Одна з цих шкіл у 1916 році була перетворена на чоловічу гімназію, друга — на реальне училище. Діти селян, робітників та ремісників училися здебільшого в парафіальних школах та ремісничому училищі. 
     У Змієві діяла тільки одна земська бібліотека, яка мала близько 500 книг. Користування бібліотекою було платним. 
     У місті було багато шинків, трактирів, пивних. Під час ярмарків людей розважали балаганні блазні. Взимку влаштовувались кулачні поєдинки — одна вулиця виступала проти другої. Часто це призводило до тяжких каліцтв. 
     Неблагоустроєний, з поганим плануванням вулиць, з великими калюжами, без каналізації та електричного освітлення — таким був Зміїв до революції. 

1  Е. В. Махно. Памятники Черняховской культуры на территории УССР, МИА, 82, М., 1960, стор. 49. 
2  Полное собрание русских летописей, т. 2, Третья Ипатиевская летопись. СПб., 1843, стор. 129—132. 
3  Городские поселения Российской империи, т. V, ч. 1, СПб., 1865, стор. 353. 
4  Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. 4, стор. 179. 
5  А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини, XVII—XVIII вв., стор. 318. 
6  Там же, стор. 370. 
7  Там же, стор. 370, 373. 
8  Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. IV, стор. 194. 
9  А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщины, XVII — XVIII вв., стор. 408. 
10 Крестьянская война под предводительством Степана Разина. Сборник документов, т. II, ч. II, М., 1959, стор. 67—68, 80, 87. 
11 Булавинское восстание 1707—1708 гг. Сборник документов. М., 1935, стор. 261—263, 340— 344. 
12 Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года, К., 1959, стор. 295; Памятная книжка Харьковской губернии на 1865 г., стор. 107. 
13 Журн. «Красный архив», 1941, № 3, стор. 65—66. 
14 Харьковский календарь и памятная книжка на 1885 год. X., 1884, стор. 205. 
15 Памятная книжка Харьковской губернии на 1867 год. X., 1867, стор. 231. 
16 А. Гнедич, С. Аксенов. Обзор фабрично-заводской промышленности Харьковской губернии, вып. 1, X., 1899, стор. 104—105, 187—188. 
17 І. О. Гуржій. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту. К., 1958, стор. 48—49. 
18 Труды VIII съезда представителей земских учреждений, X., 1904, стор. 349—356. 
19 Медицинский отчет по Змиевскому уезду за 1890 г., X., 1891, стор. 7. 
20 Л. В. Ильяшевич. Змиевский уезд (беглый очерк), стор. 73. 

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )