Шипувате
Шипувате — село в Україні, у Великобурлуцькому районі Харківської області. Село розташоване за 16 км від Великого Бурлука, за 2 км від залізничної станції Шипувате..
Шипувате виникло близько 1716 року. Вважають, що назва села походить від того, що місцевість, на якій воно засноване, була колись густо вкрита шипшиною. Населення Шипуватого сформувалося з представників двох, спільних за походженням народів — українського і російського, втікачів від кріпосницького гніту.
У 1732 році в Шипуватому проживало понад 290 чоловік, а через 40 років — 880 (447 чоловіків і 433 жінки)1. Жителі, які займалися хліборобством і тваринництвом, перебували в залежності від козацької старшини. Ще наприкінці XVII століття землі, де було згодом засноване поселення, уряд передав у власність нащадкам харківського полковника Г. Дінця. Вони і примушували козаків та селян працювати на себе.
Закріпачення селян було юридично завершено указом Катерини II від 1783 року. Тоді в Шипуватому хазяйнували поміщики Донець-Захаржевські. Тільки сама поміщиця Захаржевська володіла 487 кріпаками2.
Важким було життя трудівників села в умовах самодержавно-кріпосницького ладу. Низький рівень сільськогосподарської техніки і агротехніки, жорстокий поміщицький гніт призводили до напівголодного існування, безпросвітної темноти трудового селянства. Великої шкоди завдавали селянам стихійні лиха, перед якими вони були безпорадні. У 1822 і 1832 рр. у Шипуватому був голод: посуха і сарана знищили посіви хліба.
Багато людей вмирало від епідемічних захворювань. Так, у 1830 і 1848 рр. в селі лютувала холера, в 1849 році — цинга. Лише в 1914 році відкрили першу лікарню.
Майже не дбало повітове начальство і про розвиток народної освіти. Тільки в 1865 році у Шипуватому було відкрито трирічну школу. В 1892 році в ній все ще був лише один вчитель, який навчав 63 учнів. Зате власті всіляко сприяли організації «закладів» іншого типу — у селі було 4 шинки.
Після скасування кріпосного права в 1861 році у селі набули розвитку селянські промисли, розширилися торговельні зв’язки. Шипувате стало волосним центром. У 1864 році в ньому працював винокурний завод. Побудова в 1901 році залізниці Бєлгород — Куп’янськ, що пройшла поблизу села, сприяла пожвавленню господарського життя.
Економічне становище трудового селянства не поліпшилось і після реформи 1861 року. Поміщики, як і раніше, володіли величезними масивами кращої землі. Так, поміщикам Задонським на території Шипуватської волості належало 3600 десятин, Козляникову — 3000 десятин землі3. Поміщики зробили все для того, щоб селяни якомога менше одержали землі. Вони відібрали у них випаси, луки, низинні зволожені ділянки, якими вони користувалися до реформи. Селяни змушені були орендувати поміщицьку землю, віддаючи поміщикові більшу частину врожаю, або відробляти оренду працею на панських угіддях. Майже третина жителів села після реформи не мала робочої худоби. Селянські наділи по Шипуватській волості становили у середньому 2,4 десятини4.
За землю селяни сплачували викупні платежі. Річна сума їх для 757 ревізьких душ Шипуватого становила в пореформений період 5450 крб. 40 коп. Крім цього, селяни сплачували численні податки, що зростали швидше, ніж прибутки від їхнього господарства. За першу половину 1866 року Шипуватська сільська община повинна була сплатити 948 крб. 56 коп. різних податків та ще борг за минулі роки 779 крб. 82 коп. Через 28 років (за станом на 1 лютого 1894 року) заборгованість перевищила вже 11 тис. крб.5. Селяни розорялись, йшли на заробітки в міста, на Донбас, в станиці Дону.
Жорстоке гноблення, злидні штовхали їх на боротьбу проти самодержавнопоміщицького ладу. У донесеннях шипуватського волосного старшини і земського начальника Вовчанського повіту неодноразово відзначалися факти відмови селян платити податки, «незаконної» порубки поміщицьких лісів, самовільного використання панських пасовищ.
Під час революції 1905—1907 рр. у Шипуватому відбулось кілька селянських виступів. У 1905 році грудневим ранком жителі села великими групами рушили до панських маєтків. Перелякані поміщики поспішили роздати біднякам кілька десятків пудів зерна і кілька копиць сіна. Однак одну з економій — Земборського було вщент зруйновано. Через кілька днів після цієї події загін поліції жорстоко розправився з повсталими. Багатьох побили шомполами, найбільш активних учасників заарештували і конфіскували їхнє майно6. Новий виступ відбувся восени 1907 року, коли вони підпалили господарські будівлі поміщика Козляникова.
1 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 28, спр. 57, арк. 1192; ф. 399, спр. 1201, арк. 74.
2 Там же, ф. 399, спр. 1814, арк. 87.
3 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 7, стор. 257.
4 Харьковский сборник. Вып. 6, отд. 2. X., 1892, стор. 90.
5 Харківський облдержархів, ф. 600, оп. 1 спр. 6, арк. 1.
6 ЦДІАЛ ф 1405, оп. 193, спр. 2256, арк. 1—12.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )