Лозова
Лозова — місто в південній частині Харківської області, центр району, за 148 км від Харкова.
Лозова — один з найбільших залізничних вузлів Південної залізниці. Через місто проходять залізниці: Харків—Донбас; Харків—Павлоград; Полтава—Красноград—Слов’янськ; вітка до Смирнівського кар’єру та два автомобільні шляхи республіканського значення: Мерефа — Лозова та Ізюм — Красноград.
Поселення Лозова виникло в кінці 60-х рр. XIX століття під час прокладання Курсько-Харково-Азовської залізниці. Разом з будівництвом залізниці у 1868 році почалися роботи по спорудженню залізничної станції. З’явилися землянки будівельників, крамниці, харчевні. Станцію з невеликим дерев’яним вокзалом назвали Лозовою. При станції заснувалося селище1. 25 грудня 1869 року над Лозовою вперше пролунав паровозний гудок, що сповістив про початок залізничного руху на лінії Харків — Ростов-на-Дону. Через чотири роки почалося будівництво залізниці від Лозової до Севастополя, а в 1875 році Лозово-Севастопольська залізниця була здана в експлуатацію.
І все ж у 90-х рр. XIX століття Лозова все ще була поселенням на приватновласницькій землі з 246 дворами і 2135 жителями2.
Лозова в цей час поділялася на дві частини: Заруднівську й Авилівську. Назва першої походить від прізвища поміщика Зарудного, на землях якого оселялися купці й торговці. В цій частині споруджувалися двоповерхові кам’яні будинки, крамниці, прокладалися дерев’яні тротуари. До послуг багатіїв були сад, кінотеатр, купецький клуб. В Авилівській оселялися залізничники — стрілочники, кочегари, зчіплювачі вагонів, кондуктори та інший робочий люд, який жив в убогих мазанках і дерев’яних хатинах. Тут не було ні крамниць, ні тротуарів. У дощ і сльоту люди по коліна в багні брели на роботу і в Заруднівку, де були крамниці, за різними покупками.
У 1902 році вступила до ладу залізнична лінія Лозова — Полтава, що зв’язала Донбас із західними районами країни. Лозова стала залізничним вузлом.
Перетворення на вузол залізниць сприяло швидкому зростанню економіки та населення Лозової. Розташована в центрі великого сільськогосподарського району, вона розвивалася і як торговий центр. Тут були великі торгові склади, чимало крамниць, постійні базари, кілька великих зсипок хліба та млинів. На лозівські базари з далеких і близьких поміщицьких маєтків, з хуторів тягнулися вози, навантажені пшеницею. Сюди ж прибувала дарова робоча сила — чоловіки й жінки — в надії знайти роботу за шматок хліба.
В. І. Ленін у творі «Розвиток капіталізму в Росії», відзначаючи зростання робітничих ринків на півдні України, називає станцію Лозова одним із пунктів дешевої робочої сили. Він писав: «До якої міри відкрито панує тут у відносинах між класами „безсердечний чистоган”, це видно з такого, наприклад, факту: „досвідчені наймачі добре знають”, що робітники „піддаються” тільки тоді, коли з’їдять увесь свій хліб. „Один хазяїн розповідав, що, приїхавши на базар наймати робітників... він почав ходити між їх рядами і палицею обмацувати їхні торбини (sic!): у кого хліб є, то з тими робітниками й не говорить, а йде з базару” і чекає, поки „не з’являться на базарі порожні торбини”»3.
Зростання видобутку вугілля в Донбасі, розвиток промисловості в Катеринославі, Харкові та інших містах позначилися на перевезенні вантажів через Лозівський вузол. Станція значно розширилася. В 1891 році тут побудували новий цегляний вокзал.
У тяжких умовах жили робітники, що працювали на залізниці. Робочий день тривав 15—17 годин. Заробітна плата робітника була дуже низькою. Особливо низькою була зарплата працівників служби колії. У 1883 році вона в середньому не перевищувала 17,7 крб. на місяць. Окремі категорії робітників одержували ще менше. Так, заробітна плата обхідників залізничної колії не перевищувала 10—11 карбованців, а переїжджих сторожів — 3—4 крб. на місяць.
Жахливі були житлові умови робітників, особливо тих, що працювали на будівництві залізниць. Будівельники Лозово-Севастопольської залізниці жили в казармах і землянках без вікон4.
Становище трудящих особливо погіршилося в кінці XIX — на початку XX століття, коли капіталізм почав переростати в свою вищу і останню стадію — імперіалізм — і його суперечності особливо загострилися. Зростало незадоволення народних мас.
Залізничники станції Лозова активно підтримали Всеросійський жовтневий політичний страйк, припинивши 9 жовтня роботу. Особливо активні були виступи робітників наприкінці листопада та в дні Грудневого збройного повстання в Москві. Залізничники Лозової оголосили загальний страйк. Погасли топки в паровозах, припинився рух від Лозової до Харкова, Слов’янська, Синельникового, Полтави, Кременчука, замовкли телефон і телеграф. Страйк тривав з 12 до 26 листопада із 10 до 27 грудня. Вся Курсько-Харково-Севастопольська залізниця була оголошена на воєнному стані5.
Революційні події на станції Лозова викликали занепокоєння в урядових колах. Для придушення страйку сюди були направлені війська. Начальник жандармського управління Курсько-Харково-Севастопольської залізниці 10 грудня 1905 року телеграфував, катеринославському губернатору: «Прошу про негайне відкомандирування на станцію Лозова не менше як 70 чол. солдатів, бо на станції немає військової охорони, через що станція і рухомий склад переходять під владу страйкарів, кількість яких збільшилась значно після приїзду агітаторів, а також делегатів, прибулих у кількості понад 300 чоловік»6
Уряд не відмінив воєнного стану на Курсько-Харково-Севастопольській залізниці. 15 грудня 1905 року начальник харківської охранки повідомляв у Петербург департаменту поліції, що залізничники організували опір на станціях Лозова, Люботин, Куп’янськ. «Захопивши ці станції в свої руки, вони замкнули виходи з Харкова по трьох лініях»7,— доповідав він.
На коліях Лозівського вузла нерухомо стояли состави з вугіллям для промислових центрів — Харкова, Тули, Москви, Петербурга. Залізничники не пропускали палива для фабрик і заводів. У цьому вони теж керувалися рішенням з’їзду, де говорилося: «Поїзди із запасними солдатами — нашими братами належить пропускати безперешкодно; поїзди з вугіллям, хлібом і необхідними припасами вважаємо за потрібне пропускати під контролем і з дозволу страйкового комітету й місцевих районних комітетів, бо воліємо, щоб страйк, спричинений свавіллям уряду, впав головним чином на його голову і заподіяв якомога менше горя й скрути бідаку»8.
Царський уряд жорстоко розправився із страйкарями станції Лозова. В кінці грудня 1905 року страйк був придушений. У період реакції за участь у революції 1905—1907 рр. десятки страйкарів Лозової було кинуто у в’язниці, засуджено на каторжні роботи за вироком Одеського воєнно-окружного суду.
З 1910 року в країні почалося пожвавлення виробництва в основних галузях промисловості. Зросли видобуток кам’яного вугілля в Донбасі, залізної руди в Кривому Розі. Збільшилася кількість перевозок через станцію Лозова, розширився залізничний вузол, зросла кількість населення.
В ці роки у селищі були споруджені вальцьові млини, 2 олійниці, цегельний завод, завод фруктових вод, 2 кондитерські, великі зсипні пункти хліба, десятки дрібних промтоварних і продовольчих крамниць. В селищі відкрили чоловічу гімназію, в якій переважно вчились діти купців і торговців, купецький клуб, кінотеатр «Марс», дві друкарні тощо.
1 Памятные книжки Екатеринославской губернии за 1875—1889 рр.
2 Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона, СПб., 1896, т. 34, стор. 913.
3 В. І. Ленін. Твори, вид. 4, т. З, стор. 203—204.
4 О. А. Парасунько. Положение и борьба рабочего класса Украины (60—90 гг. XIX века). К., 1963, стор. 128—129.
5 Высший подъем революции 1905—1907 гг. М., 1955, ч. 1, стор. 135.
6 Дніпропетровський облдержархів, ф. 11, оп. 87, спр. 458, арк. 241.
7 Харьков и Харьковская губерния в первой русской революции 1905—1907 гг., стор. 283.
8 Высший подъем революции 1905—1907 гг., ч. 1, стор. 447—448.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )