Краснопавлівка 

     Краснопавлівка —  селище міського типу Лозівського району Харківської області. Розташована на залізниці Харків — Лозова, за 3 км від річки Орельки, за 30 км на північ від Лозової. 
    Виникло село Краснопавлівка у зв’язку з будівництвом у 1868—1869 рр. Курсько-Харково-Азовської залізниці¹, що пройшла через територію теперішнього Лозівського району Харківської області. У 1874—1875 рр. за 120 км від Харкова збудовано одну із залізничних станцій, яка й була названа Краснопавлівкою. Незабаром біля станції виникає невеликий населений пункт, кількість жителів якого поступово зростає за рахунок селян, що переселялися сюди з малоземельних губерній Середньої Росії та України (Курської, Полтавської та інших). Слідом за селянами тут з’являються торговці і промисловці. Краснопавлівка зростає — з’являються нові будинки, крамниці, склади для зерна. Йде жвава торгівля. 
     Становище селян було дуже тяжким. Основна маса їх була безземельною і орендувала поміщицьку землю. На початку XX століття орендна плата за десятину землі під посів досягала 27—30 крб., сінокосу — 21 крб., пасовиськ — 12 карбованців². 
     Більшість селянських господарств не мала тягла, реманенту. Врожаї були дуже низькі. Хліба здебільшого вистачало лише до різдва. Щоб прогодувати сім’ю, селяни змушені були йти на заробітки. Влітку під час польових робіт майже всі чоловіки і жінки наймалися до куркулів та в поміщицькі економії. Так, житель Краснопавлівки А. І. Жовтенко з болем згадує, як його сестер Марію і Віру батько змушений був віддати в найми до куркулів, бо їх нічим було годувати. Тяжка була їхня доля. З ранку до вечора гнули вони спини на куркульських ланах, а потім порались у хаті. Працюючи від зорі до зорі, вони одержували мізерну плату — 35 крб. на рік³. 
     Під час першої російської революції 1905—1907 рр. робітники Краснопавлівки піднялися на боротьбу проти царизму. 11 грудня 1905 року в Лозовій відбувся з’їзд залізничників Курсько-Харково-Севастопольської залізниці, на якому були присутні і представники краснопавлівців. З’їзд одноголосно ухвалив резолюцію, в якій закликав приєднатися до боротьби під лозунгом «Геть мерзенний уряд сваволі і насильства над знедоленим народом!»⁴. Наступного дня, 12 грудня 1905 року, відбулися збори залізничників станції Краснопавлівки, які, гаряче підтримали рішення з’їзду і ухвалили оголосити загальний страйк. Тут же всі заявили, що будуть до кінця боротися проти царизму, проти влади поміщиків і капіталістів. На зборах робітники обрали комітет для керівництва страйком⁵. 
     Значні події відбулися і в селах. Селяни, в тому числі і краснопавлівці, в кінці 1905 року рішуче виступили проти сваволі поміщиків і куркулів. Вони вимагали відібрати землю у великих власників і монастирів та повернути їм викупні платежі за всі попередні роки⁶. Але через кілька днів цей виступ був придушений царськими військами. Багатьох його учасників побили і відправили в тюрму. 
     Столипінська реформа посилила процес класового розшарування села. Це позначилось і на житті Краснопавлівки, де, з одного боку, зростала кількість безземельних і малоземельних селянських господарств, а з другого боку — посилювалось куркульство, під гніт якого підпадала все більша частина селян. Окремі куркулі перетворюються на великих підприємців. Так, у 1910—1911 рр. тут збудовано два великі парові млини, на яких працювали не тільки селяни Краснопавлівки, а й навколишніх сіл. 
     З ростом промисловості зростає і населення Краснопавлівки, основну масу якого становили робітники млинів та залізничники. Так, тільки на млинах тут працювало близько 150 робітників. А всього населення на 1914 рік було 370 чоловік, 55 дворів⁷. У 1917 році — вже 570 чоловік, 80 дворів. 
    Становище робітників було нестерпним. Дванадцяти-, чотирнадцятигодинна важка ручна праця, мізерні заробітки. Так, вантажники, вальцювальники, кочегари заробляли по 40—42 копійки на день. 
    З початком імперіалістичної війни становище робітників і селян значно погіршилось. Почалися численні мобілізації. Більшість дворів лишилась без чоловіків, і весь тягар праці ліг на плечі жінок, старих та підлітків. 

1 Верховский В. М. Краткий исторический очерк начала и распространения железных дорог в России, СПб., 1898, стор. 134. 
2 Статистико-экономический обзор Екатеринославской губернии, 1913, стор. 2. 
3 Газ. «Правда Лозівщини», 25 грудня 1957 р. 
4 Газ. «Известия Федеративного Совета Харьковского комитета РСДРП», 16 грудня 1905 р. 
5 Харьков и Харьковская губерния в первой русской революции 1905—1907 гг., X., 1955, стор. 285. 
6 ЦДІА УРСР, ф. Харківського губернського жандармського управління, спр. 11—136, арк. 5. 
7 Вся Екатеринославская губерния. Катеринослав, 1914, стор. 2. 

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )