Таранівка 

     Таранівка —  село в Україні, в Зміївському районі Харківської області, розташоване за 22 км від Змієва і за 60 км від Харкова. 
     Археологічні знахідки свідчать, що на території Таранівки в середині І тисячоліття н. е. існувало ранньослов’янське поселення черняхівської культури. 
     Таранівка заснована близько 1685 року на старовинному Муравському шляху, біля річки Берестової¹. Першими її жителями були українські переселенці з Правобережжя, або, як їх називали, «черкаси»; вони прибували сюди, рятуючись від польсько-шляхетського гніту. Оселялися тут також і російські служилі люди. Російський уряд наділяв усіх прибулих землею, за це вони зобов’язувалися нести військову службу, відбивати набіги кримських татар. 
     Протягом тривалого часу Таранівка була одним із опорних пунктів проти нападів татар. Неодноразово доводилось їй боронитися: в 1693,1694, 1697 та 1730 роках. Вона була обнесена земляним валом; його залишки збереглися й донині. Таранівка вважалася сотенним містечком Харківського полку². 
     У Таранівці в 1732 році проживало: 292 козаки-компанійці (117 дворів), 166 російських служилих людей (31 двір), 188 підпомічників (69 дворів), духівництва — 8 чол., сотник та чотири його робітники. Всього — 659 чол. у 219 дворах. В першій половині XVIII століття підпомічники Таранівки, бідні козаки, як і у всій Слобожанщині, були переведені на становище напівкріпосних. За грамотою Петра I, дарованою слобідським полкам у 1700 році, вони закріплялися за козацькою старшиною та полковими козаками і повинні були давати їм гроші для придбання зброї, коней та амуніції, у походах бути погоничами на підводах, виконувати інші повинності. 
     Коли на Слобожанщині остаточно було оформлено кріпосництво, таранівців перевели до стану державних селян. Навколо Таранівки виникли поміщицькі маєтки колишньої козацької старшини Андреева, Жукова, Шатинського, Склярова та інших, які ще в 1733 році були прирівняні в правах до офіцерів і зараховані до дворян. 
     3 посиленням кріпосного гніту загострюється класова боротьба. В 1764—1770 рр. в районі Таранівки, Змієва та Олексіївки діяли гайдамацькі загони, в лавах яких боролись і таранівці³. 
     Наприкінці XVIII століття Таранівка стала волосним центром Зміївського повіту. 
     Жителі села займалися землеробством, а також побічними промислами по обробці дерева. Зроблені вози, сани, борони тощо таранівці продавали тут же, на місці,— адже через село проходив Муравський торговий шлях, яким чумаки їздили на Південь по сіль та рибу. Розвивалося у Таранівці і винокуріння. В 1781 році тут було п’ять гуралень на десять казанів. Починаючи з 1799 року в селі щороку провадилось чотири ярмарки. 
     У Таранівці та волості споруджувалися вітряні та водяні млини. У 1837 році їх налічувалося близько 40. На той час у селі було 375 дворів, шинок, 3 крамниці, 5 заїзних дворів, продовжували діяти і ярмарки⁴. 
     Зростало населення Таранівки. У 1750 році воно становило 1090 чол., через 20 років — 1567, а в 1850 році — вже 4319 чоловік. 
     Скасування кріпосного права значно зменшило селянське землекористування, У Таранівській волості в селян лившлося всього 60 проц. дореформеної земельної площі. 
     Після 1861 року в Таранівській волості на ревізьку душу припадало по 1,8 десятини землі⁵. Селяни були позбавлені випасів для худоби, луків. Гостра нестача землі змушувала таранівців орендувати її на кабальних умовах. 
     Грабіжницький характер реформи викликав обурення селян. У с. Борки селяни відмовилися прийняти уставні грамоти, що фіксували розміри землі, яку їм виділяли, не захотіли виконувати повинності в маєтках поміщиків Андреева, Жукова і Куликова. Коли 18 квітня 1862 року селянський сход у присутності предводителя дворянства та справника знову відмовився прийняти грамоти, посильні справника намагалися заарештувати «призвідників», але були побиті селянами. Лише через тиждень, після прибуття ескадрона Бєлгородського уланського полку та арешту керівників заворушення припинилося⁶. 
     Крім відбування повинностей, селяни змушені були платити різні податки. У 1887 році, наприклад, таранівці сплатили державних податків на суму 17 713 крб., земських повинностей — 1950 крб., волосних зборів — 122 крб. та 1946 крб. страховки. А загалом припадало понад 4 крб. на кожну душу населення⁷. 
     Про тяжке становище трудівників Таранівки свідчить те, що багато сімей не мали молочної худоби. На 5 тис. селян припадало в 1887 році лише 352 корови. У пореформений період неухильно зменшувалась кількість населення Таранівки. Це пояснюється тим, що селяни, які розорялися, йшли, шукаючи заробітків, до Харкова, на Дон, у Донбас. На 1864 рік у Таранівці було 4185 жителів, тобто на 134 чол. менше, ніж 14 років тому. Про відхід селян свідчить і кількість паспортів на право виїзду: у 1882 році їх було видано 495, у 1883 — 538 і в наступному році — 498⁸. 
     Землі бідняків скуповували майже за безцінь сільські багатії. В документах того часу зазначено, що деякі таранівські «заможні селяни, які всіма правдами і неправдами зібрали капіталець...» купували у своїх односельчан-злидарів усі їхні ділянки за дуже низькими цінами⁹. Вони ж прибрали до своїх рук і громадський ліс. Найняті ними бідняки різали з цього лісу шпали і відправляли залізницею на південь. Ця ж залізниця (Курськ — Харків — Севастополь), що її проведено через Таранівку ще в 70-х рр. XIX століття, сприяла дальшому розвитку деревообробних промислів у селі: виготовленню возів, дерев’яного посуду, діжок. Місцеві жителі йшли працювати на залізницю, а також на підприємства Харкова. У 1905 році в селі налічувалося близько ста робітників. 
     На початок XX століття у Таранівці дальшого розвитку набрала торгівля. В селі вже було понад десять крамниць. Як і раніше, діяли чотири ярмарки, відбувалися щотижневі базари. 
     Ці часи характерні погіршенням становища трудівників Таранівки. Неухильно зменшується середній розмір земельного наділу на двір. Малоземелля, допотопні знаряддя і методи виробництва не давали змоги розвивати господарство. У 90-х роках XIX століття на кожен посіяний пуд зерна одержували врожай не більш як 2—3 пуди. В цей період все більше селян потрапляло в поміщицьку та куркульську кабалу. У селі з’явились великі куркульські господарства Шуліки, Кругликова, Бабкова та інших¹⁰. 
     Не лише злидні, а й темрява гнітили селян Таранівки. Тільки у 1866 році в селі було створено школу, де почало навчатись 48 дітей (і це на 4200 жителів!). Закінчили ж у цьому році навчання лише 11 чол. Через 20 років тут працювали дві школи, але в них було всього 78 учнів, з них 7 дівчаток¹¹. У наступні роки кількість учнів також зростала дуже повільно. Аж до самої Жовтневої революції вона не перевищувала 100 чол. 
     Не кращим було і медичне обслуговування таранівців. Приблизно з 80-х років XIX століття і до 1917 року в селі діяв лише фельдшерський пункт, який обслуговував один медичний працівник. 

1  Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. IV, стор. 218. 
2  Д. И. Багалей. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства в XVI—XVIII вв. X., 1886, стор. 216. 
3  А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII— XVIII вв. X., 1964, стор. 432. 
4  Харківський облдержархів, ф. 5, оп. 1, спр. 1, арк. 170—171. 
5  Ю. Янсон. Опыт статистического исследования о крестьянских наделах и платежах. СПб., 1877, стор. 66. 
6  Харківський облдержархів, ф. 3, оп. 208, спр. 102, арк. 2, 11, 12. 
7  Л. В. Ильяшевич. Змиевский уезд (беглый очерк), стор. 74. 
8  Там же, стор. 122—123. 
9  Харьковский сборник, вып. 1, стор. 264—265. 
10 Зміївський райдержархів, ф. 31, оп. 1, спр. 56, арк. 7. 
11 Харківський облдержархів, ф. З, оп. 267, сир. 1512, арк. 2. 

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )