Барвінкове
Барвінкове — місто районного значення у Харківській області, центр Барвінківського району, залізнична станція на лінії Харків — Ростов. Розташоване за 180 км на південь від Харкова, в долині р. Сухого Торця (басейн Дону). Барвінкове виникло на початку другої половини XVII століття. За переказами, воно було засноване козаками отамана Барвінка.
На горі Чумацькій була збудована дерев’яна фортеця з потайним ходом до води. Тут містився козачий дозір. З гори було видно піщаний брід, звідки з’являлись татари, що чинили спустошливі напади на окраїни Російської держави і в т. ч. на землі Слобідської України. Стрімкий берег річки називали Пристіном. Тому й слобода дістала назву Барвінкової Стінки, а потім Барвінкового.
Навколо слободи були запорізькі зимівники, які відігравали важливу роль в боротьбі з татарськими набігами. Оскільки загроза нападів орди існувала й далі, фортецю постійно зміцнювали. У 1760 році граф Капніст надіслав у Барвінкове 200 козаків з своїм утриманням1. Населення слободи займалось землеробством і скотарством, а також чумацьким промислом і ремісництвом. Сіяли переважно пшеницю і льон, збуваючи їх мешканцям Азовського узбережжя. Звідти привозили сіль, сушену рибу тощо. Землю обробляли волами, рідше — кіньми. В заможних господарствах козаків були корови, свині, отари овець.
Слобода розросталась. Наприкінці XVIII століття в ній було вже дванадцять вулиць — сотень: Пристінська, Кутянська, Бобухівська, Радківська, Западенська та ін. В 1770 році тут проживало 2409, а в 1790 році — 3370 чоловік.
Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році Барвінкове спочатку входило до складу Азовської, потім Катеринославської і далі — Харківської губерній. Катерина II щедро роздавала запорізькі землі поміщикам. Відбувався швидкий процес закріпачення селянства. Навколо Барвінкового поміщики Пашков, Циглер, Пліщеєв та ін. мали кожен по 15 і більше тисяч десятин землі. Населенню Барвінкового лишалось дуже мало землі.
Селяни терпіли від феодально-кріпосницької експлуатації, епідемій, голоду. Внаслідок великої смертності в окремі періоди кількість населення різко зменшувалась. Так, наприклад, у 1831 році від холери в слободі померло 60 чоловік, а в 1849 епідемія поклала в могилу близько 700 осіб. Це призвело до того, що з 4399 чол. населення у 1830 році його кількість зменшилась до 4171 чол. у 1863 році2.
Після скасування кріпацтва барвінківській громаді належав земельний наділ — 13 651 десятина, в т. ч. орної землі — 6760 десятин3. Барвінкове стало тоді волосним центром Ізюмського повіту Харківської губернії, навколо нього оселялось багато німців-колоністів. Кращі барвінківські землі були в руках поміщиків, куркулів, монастирів, колоністів. Біднота займала переважно солончаки, малопридатні землі, змушена була йти в найми. Жила в напіврозвалених мазанках з підсліпуватими вікнами.
Розвиток капіталізму в Росії викликав у Барвінковому появу нових промислових і торговельних підприємств. Тут почали працювати паровий млин, дві слюсарні майстерні; в 1869 році стала до ладу станція Курсько-Харківсько-Азовської залізниці — Барвінкове. У 1903 році ця станція відправляла різних вантажів у кількості понад 2 млн. пудів і одержувала близько 3 млн. пудів. У 1907 році звідси було вивезено 5 тис. вагонів зерна на суму 3 млн. карбованців.
Розорене внаслідок реформи 1861 року селянство швидко диференціювалося. В Барвінковому оселялися також знедолені селяни центральних губерній Росії, гнані злиднями в пошуках роботи. Створювані таким чином ринки робочої сили ставали своєрідними біржами праці, які називалися в народі «полежаєвками» (від місця, де завжди лежали голодні безробітні).
У той час досить інтенсивно проникав на південь країни іноземний капітал. У 1910 році німецька компанія «Классен Фрезе і Дік» побудувала в Барвінковому завод сільськогосподарських машин «Луч». Його робітники зазнавали жорстокої експлуатації, досить сказати, що робочий день на заводі тривав не менше 12 годин.
Навіть і після скасування кріпацтва трудяще селянство залишалось безправним. Були випадки застосування до нього тілесних покарань. Щоб взяти участь у виборах до Ізюмської земської управи, громадянину необхідно було мати майновий ценз на суму не менше 3 тис. карбованців. Тому в земствах засідали поміщики, куркулі, купці.
Повільно розвивались освіта і культура. До реформи 1861 року в Барвінковому була лише однокласна школа, у 1888 році відкрилась друга школа. В 1892 році тут навчалося 66 учнів4. Тоді ж було побудовано двокласну церковно-парафіяльну школу. У 1910 році у всіх школах Барвінкового навчалося близько 500 чол. з усієї волості, що становило менше 30 проц. дітей шкільного віку.
У 1909 році в Барвінковому відкрилось комерційне училище, до якого приймали передусім дітей заможних кіл населення. Незважаючи на те, що населення Барвінкового за національним складом переважно українське, викладання в школах провадилось виключно російською мовою. У цьому проявлялась насильницька русифікаторська політика царського самодержавства.
1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд.V,X.,1858, стор.172.
2 Географическо-статистический словарь Российской империи, т.1, СПб., 1863, стор.213.
3 Волости и важнейшие селения Европейской России, вып.3, СПб., 1885, стор.12.
4 Харківський облдержархів, ф.304, on.1, спр.247, арк.16.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )