Дергачі
Дергачі (до 1943 року — Деркачі) — місто в Харківській області, районний центр Дергачівського району. Розташоване поблизу р. Лопані, за 12 км на північний захід від м. Харкова.
Поблизу селища зареєстровано близько 80 скіфських курганів (V—III ст. до н. е.), з яких розкопано 10. Тут же знайдено ранні слов’янські поселення Черняхівської культури (II—VI ст. н. е.)1.
Документальних даних про походження назви населеного пункту не збереглося. Але в народі живуть різні перекази. Одні пояснюють, ніби колись у заростях очерету на берегах р. Лопані та навколишніх озер, біля яких осіли перші переселенці з Придніпров’я, водились болотяні птахи деркачі і що саме від назви цих птахів село назвали Деркачами. Інші твердять, що переселенці прийшли на територію теперішнього селища на чолі з отаманом, прізвище якого було Деркач.
Спочатку це була невелика козацька слобода. Виникла вона майже одночасно з Харковом, приблизно в 1660 році2, як місце стоянки військових частин. В історичних документах згадується вона в зв’язку з нападом кримських татар у 1680 році. Серед багатьох міст і сіл, які зазнали великої шкоди від цього нападу, називаються й Деркачі3. Тут згодом стояла сотня Харківського полку.
У 60-х рр. XVII століття в Деркачах збудовано Миколаївську церкву, а в 1682 році — 4 вітряки. Це свідчило про значне розростання на той час слободи.
За переписом 1732 року, тут проживало 3225 жителів, з них чоловіків — 1665 і жінок 1560. То були переважно військові і службові люди, їхні сім’ї. За тим же переписом, ця слобода вже мала школу і госпіталь.
У XVII—XVIII століттях жителі Деркачів, як і інших поселень Слобідської України, кров’ю кількох поколінь захищали свою землю від татарських загарбників.
У першій половині XIX століття в слободі і волості з’являються перші підприємства. Так, у 1830 році тут було відкрито воскобілильний завод, що виробляв свічки на суму близько 70 тис. крб., трохи пізніше збудовано цукрорафінадний завод, який виробляв на 3 млн. крб. цукру і чорної патоки щороку. Збудовано також кілька невеликих цегельних підприємств, механічний млин і пивоварний завод4.
Населення в Деркачах також збільшувалось. У 1850 році тут уже було 6053 жителі, з них чоловіків 2895 і жінок 3158. У, слободі жило на той час багато шевців, ковалів, кравців і теслярів. У 1883 році четверта частина населення жила з ремесла і торгівлі, частина жителів займалась вивезенням дров і цегли. Решта працювала у своєму господарстві. Деркачівці їздили на ярмарки до Харкові, Мерефи, Вільшани, Золочева, Липців5.
Більшість населення слободи жила в тяжких умовах. Землі було мало, не вистачало тягла. У 1881 роді з 1929 селянських господарств волості 724, або 37,5 проц., не мали коней, реманенту6. Та головне лихо — безземелля.
У 1881 році по Деркачівській волості орендувалось 1116 дес. орної землі і 244,5 дес. сінокосів. Орендна плата була високою — до 10 крб. за десятину орної землі, до 30 крб. за десятину сіножатей. Селяни змушені були постійно шукати заробітків. Близько 38 проц. населення займалося поденними роботами, переважно в Харкові. Інші працювали на багатіїв у селі, розплачувались за землю відробітками.
Жителі Деркачів платили безліч різних податків і зборів. Так, у 1883 році подушний збір з населення слободи становив 8156 крб. 40 коп., державний — 1492 крб. 12 коп., оброчний податок — 10557 крб. 28 коп., лісовий податок — 1779 крб. 63 коп., земський і губернський — 2412 крб. 44 коп., страхові платежі — 1872 крб. 38 коп., волосний і мирський збір — 2409 крб. 13 коп. Основний тягар цих платежів падав на найбідніше населення. На кожний селянський двір пересічно припадало по 22,2 крб. різних платежів.
Безправне становище, жорстока експлуатація, малоземелля викликали незадоволення трудящих, штовхали робітників і селян на боротьбу за кращу долю проти ненависного самодержавно-поміщицького ладу.
Столипінська аграрна реформа, а далі імперіалістична війна ще більше погіршили становище основної частини селянства, її бідноти, на цій реформі і на війні наживалось куркульство, дрібне і велике купецтво.
Низький був і культурний рівень населення. В 1890 році, наприклад, у Деркачах було 90проц. неписьменних. До 1917 року тут був один лише медичний пункт з лікарем. Часто лютували в селі і навкруги різні пошесті й епідемії.
Та Деркачі знали й інше. У зв’язку з інтенсифікацією сільського господарства в губернії, яке зосереджувалось, головним чином, у руках поміщиків та інших землевласників, у 1848 році в Деркачах засновано Харківську сільськогосподарську ферму та невелику при ній метеорологічну станцію, а в 1890 році — школу садівництва, городництва і хмелярства.
1 Б. А. Шрамко. Поселення скіфського часу в басейні Дінця. Археологія, XIV, 1962, стор. 136; Е. В. Махно. Памятники Черняховской культуры на территории УССР. Материалы и исследования по археологии СССР, выпуск 82, 1960, стор. 49.
2 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. II, стор. 140.
3 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. М., 1887, стор. 460.
4 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 7, стор. 248.
5 Газ. «Вісті», 22 квітня 1928 р.
6 Материалы для статистико-экономического описания Харьковского уезда. Вып. 1. X., 1884, стор. 66.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )