Полкова Микитівка

     Полкова Микитівка —  село Богодухівського району Харківської області України. Розташована за 18 км від районного центру.
     На схід від Полкової Микитівки, де зливаються річки Куп’єваха та Мерля, було розташоване скіфське городище середини І тис. до н. е.¹.
     Село виникло тут близько 1677 року, коли уманський полковник Микита Сененко (він же Уманець) одержав жалувану грамоту на ці землі². Переважну більшість перших жителів слободи становили переселенці з Правобережної України. Йшли сюди і селяни-втікачі з Росії.
     Населення Полкової Микитівки за своїм майновим станом уже з перших років заснування села не було однорідним. Крім полкових козаків, козацької старшини та духівництва, тут жили підпомічники, підсусідки. Жителі села займалися хліборобством, тваринництвом, ремеслами, мисливством, рибальством, садівництвом.
     При сприянні царського уряду козацька старшина привласнювала громадські землі і залучала на них нових переселенців, приваблюючи їх всілякими пільгами. Основну масу переселенців становили бідняки, що не мали майна. Використовуючи своє становище, заможні козаки поступово перетворювали їх на своїх підлеглих. Наприкінці XVII століття чимало жителів Полкової Микитівки, як і інших навколишніх сіл, повинні були працювати на охтирського полковника І. Перехрестова.
     За переписом 1773 року в селі проживало 1633 чоловіки, в т. ч. 1525 військових обивателів та 57 «підданих черкас»³.
     Поряд із сільським господарством багато жителів села займалися різними промислами. У 1781 році, наприклад, тут було 10 винокурень на 30 казанів, 7 з них належало багатим обивателям, 3 — поміщикам⁴.
     З середини XIX століття в селі щорічно відбувалося по 4 ярмарки⁵. Багаті селяни продавали тут хліб, фрукти. Полкова Микитівка славилась на весь повіт добре розвинутим садівництвом⁶.
     Реформа 1861 року призвела до посилення класового розшарування на селі. У 1880 році селяни, обурені підвищенням орендної плати, підпалили хліб у поміщиків Карпова, Філонова та М’якого. Активно виступала сільська біднота і проти куркульства. Виступи ці особливо посилилися наприкінці XIX та на початку XX століть. Пробудженню політичної свідомості селянства сприяли робітники навколишніх цукрових заводів та прогресивна інтелігенція.
     Напередодні першої світової війни основна маса населення Полкової Микитівки була малоземельною та безземельною. Поміщикам же належали тисячі десятин землі, лісів та водоймищ.
     З покоління в покоління наймитували селяни у поміщиків та куркулів.
     На всю Полковомикитівську волость був один фельдшер⁷. Дітей навчав один учитель.
     Тільки 140 жителів села, серед них одна жінка, уміли читати й писати. А в селі наприкінці XIX століття проживало понад 2,5 тис. населення⁸.

1 Микола Фукс. Про городища скитської доби на Харківщині. Записки Всеукраїнського Археологічного комітету, 1931, стор.96—97.
2 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд.3, стор.216.
3 Філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові, ф.399, спр.1200, арк.92—93.
4 Там же, ф.632, спр.169, арк.70.
5 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т.VII, стор.317.
6 Там же, стор.159—160.
7 Там же, ф.304, on.1, спр.67, арк.69.
8 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т.VII, стор.317.

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )