Богодухів

     Богодухів — місто районного підпорядкування, центр Богодухівського району Харківської області. Розташований на правому, підвищеному, порізаному балками та ярами мальовничому березі річки Мерлі. Через місто проходять залізнична лінія і асфальтована дорога Харків — Суми. Віддаль до обласного центру залізницею — 77 км, асфальтованою дорогою — 58 км. З археологічних пам’яток на території міста виявлено поселення пізнього неоліту.
     В описі прикордонних сторожових постів 1571 року тут згадується Дяків острог. Датою виникнення міста вважають 1662 рік, коли сюди на постійне поселення прибули з-за Дніпра 1204 українці на чолі з отаманом Тимофієм Крисою. Серед новоприбулих було 33 чоловіки міщан, решту переселенців становили селяни¹. Вони побудували житла, а також досить міцне на той час укріплення — дубовий острог і земляний вал, обведений глибоким ровом. Уже в 1668 році козаки дали рішучу відсіч великому загонові кримських татар, яких закликав гетьман Брюховецький. У 1680 році Богодухів зазнав нового нападу татар. В боротьбі з ворогом тоді загинуло 49 чол., 184 чол. татари захопили в полон. Вони знищили і забрали також чимало хліба, худоби, вуликів та іншого майна, спалили 312 дворів.
     Великих бідувань зазнали жителі міста в 1708—1709 роках, під час Північної війни. Шведські загарбники пограбували багато навколишніх сіл. Виступаючи проти ворога, місцеве населення організовувало партизанські загони і подавало всіляку допомогу російським військам під командуванням О. Меншикова та царевича Олексія, що зосереджувалися тоді в Богодухові.
     Трудове населення Богодухова не раз повставало на боротьбу проти феодалів, яких захищав і всіляко підтримував царський уряд. Під час селянської війни 1668— 1670 рр., коли на Слобожанщині діяв великий загін повстанців під проводом побратима Степана Разіна — Олексія Хромого, трудящі міста активно підтримали його. 15 жовтня 1670 року четверо посланців О. Хромого прибули до Богодухова з «прелестными письмами», закликаючи жителів міста до боротьби проти козацької старшини і бояр. Царські сатрапи заарештували і ув’язнили їх. Але жителі міста визволили в’язнів і на загальній раді вирішили приєднатися до повстання².
     І хоч після придушення повстання одного з керівників виступу богодухівського сотника Тимофія Решетилова було страчено, а чимало жителів міста зазнали переслідувань, боротьба проти гнобителів не припинялася і в наступний період.
     Економічному розвиткові Богодухова сприяло його вигідне географічне положення — тут пролягав великий шлях, що з’єднував полкові міста Харків та Охтирку. З 1681 по 1765 рік Богодухів був сотенним центром Охтирського козацького полку.
     Основним господарським заняттям населення міста було землеробство. Розвивалися також різні промисли. Богодухівські чинбарі добре вичинювали шкури, а чоботарі шили взуття. Уже на початку XVIII століття Богодухів був своєрідним центром ремісничого виробництва. В документах цього часу зазначається, що «головне заняття жителів є шкіряне діло»³. У 80-х роках XVIII століття в місті працювало 10 винокурень на 25 казанів⁴, содовий завод, водяний та паровий млини⁵. Із зростанням населення млинарство набирало дедалі більшого розвитку. Млини, як і землі, були власністю місцевих багатіїв — козацької старшини, духівництва.
     Значні соціально-економічні зрушення відбулися в житті Богодухова наприкінці XVIII та на початку XIX століть. Досить швидко зростало населення. У 1787 році в Богодухові — тоді вже значному місті Харківського намісництва — проживало 6154 чоловіки⁵. На початок XIX століття тут налічувалося 3959 жителів тільки чоловічої статі, з них 382 купці, ремісники та інші міщани. Розвивалися ремесла, всіляко підтримувалась і заохочувалась торгівля. Чимало жителів міста займалося чумацьким промислом. Серед них були досить заможні підприємці. Тільки в 1809 році у військових обивателів Богодухова було найнято 80 хур⁶. Переважна більшість жителів міста, як і раніше, працювала в сільському господарстві.
     Козацька старшина, купці та духівництво нещадно експлуатували населення міста. З-кожним роком усе більше селян та військових обивателів потрапляло у кріпосну залежність.
     У 1860 році у Богодухові проживало 10 552 чоловіки, з них 111 купців, 1717 міщан і цехових; решта населення займалася сільським господарством⁷. Найкращі землі були власністю поміщиків.
     Гостре невдоволення населення Богодухова викликала реформа 1861 року. Селяни-кріпаки одержали наділи в середньому по 2,17 десятини землі на ревізьку душу⁸. Згідно з додатком до 9-ї статті «Місцевого положення про земельне влаштування селян», селяни Богодухова і повіту мали платити за кожну десятину орної землі по 2 крб. 80 коп. викупу і відробляти 19 днів на рік на поміщика⁹.
     Зовсім без землі лишалися 11,8 проц. селян повіту. Це були або колишні дворові селяни, які «звільнялися» від кріпацтва без наділів, або ті, що розорилися і самі відмовились від землі, не маючи змоги платити за неї.
     11 березня в церквах читали маніфест про дарування «волі», а вже 23 березня 1861 року справник Богодухівського повіту доповідав харківському губернаторові Ахматову, що «безперервні заворушення і безпорядки серед тимчасово зобов’язаних селян тривають»¹⁰. Губернатор звернувся до царя, і той звелів послати для втихомирення селян дивізіон Стародубського драгунського полку.
     У червні 1862 року в листі до міністра внутрішніх справ предводителі дворянства Харківської губернії, серед яких був і предводитель Богодухівського повіту, скаржилися, що «напружене чекання селян на нову волю і даровані права на всю поміщицьку землю з кожним днем все більше посилюється», що селяни не визнають уставних грамот, вбачаючи в них спробу поміщиків знову закріпачити їх.
     Після реформи посилилося класове розшарування населення.
     За переписом 1897 року, в Богодухові налічувалося 11 752 чол. населення, з них 8508 селян. Багато селян на цей час втратили свої наділи. В усьому повіті 25,9 проц. селян були безземельними. Наділи від 1 до 5 десятин мали 60,4 проц. селян, від 5 до 10 десятин — 12,8 проц. І тільки 0,9 проц. господарств повіту мали наділи більше 10 десятин землі. Безземельні та малоземельні селяни йшли в найми до поміщиків та куркулів або ж поповнювали ряди робітничого класу.
     На початку XX століття помітне місце в господарському розвитку повіту посідала промисловість, особливо цукрова та винокурна. На підприємствах повіту працювало 1400 робітників. Навесні 1902 року, коли в Полтавській та Харківській губерніях розгорнувся могутній селянський рух, багато з них взяли в ньому найактивнішу участь.
     На прохання поміщиків та цукрозаводчиків харківський губернатор послав у повіт батальйон солдат Тамбовського полку, три роти якого розташувалися на цукрових заводах, а четверта залишилась у Богодухові¹¹. Губернатор додатково відкликав з Охтирки ще три ескадрони козаків 29-го Одеського драгунського полку¹². Командирам військових частин були надані широкі повноваження, а богодухівському справнику губернатор надіслав телеграму, в якій прямо вимагав застосувати зброю: «Опору військам не визнаю. Стріляти!»¹³.
     Напередодні першої світової війни Богодухів залишався містом з малорозвинутою промисловістю. Тут працювали ватна фабрика і два парові млини. Це були дрібні підприємства. Потужність двигунів обох млинів становила 48 кінських сил. На одному з млинів працювало лише 8 робітників. Значну кількість міського населення становили ремісники, яких було 1704 чол. (в основному шевці, кравці, теслярі, столяри, ковалі).
     Рік у рік погіршувалося становище трудового селянства. Після столипінської аграрної реформи процент безземельних тут був вищим, ніж по Харківській губернії в цілому¹⁴.
     Кращі землі були власністю поміщиків Кеніга, Харитоненка, Кованька та інших. Близько десяти тисяч десятин землі поблизу міста прибрали до своїх рук богодухівські купці Лук’янов, Панченко, Калитаєв. В руках поміщиків, купців та куркулів зосереджувалися влада та суд. У 4-й Державній думі Богодухівський повіт представляв священик-чорносотенець А. Станіславський.
     Про становище трудящих до революції красномовно свідчать і дані про стан народної освіти. Переважна більшість населення була неписьменною. На кінець XIX століття у Богодухові письменне населення становило тільки 31,5 проц., а серед ланок письменних було тільки 17,8 проц. На початок 1912 року в повіті налічувалося 20 620 дітей шкільного віку, але тільки 52,2 проц. з них навчалося в школі¹⁵.
     Освіту здобували, як правило, діти багатих. Місцеві власті більше дбали про будівництво в’язниць, ніж про школи.
     Незадовільним було медичне обслуговування. В лікарнях повіту було лише 140 ліжок, працювало 12 лікарів. Кожний лікар мав обслуговувати 16,8 тис. чоловік.

1  Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т.VII, стор.314.
2  В. І. Лебедев. Селянська війна під проводом Степана Разіна, К., 1956, стор. 115.
3  Харківський облдержархів, ф.869, оп.1, спр.169, арк.55.
4  Філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові, ф.632, спр.169, арк.68—72.
5  А.Г.Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII— XVIII вв., стор.406.
6  Харківський облдержархів, ф.З, оп.16, спр.81, арк.6 зв.
7  Географическо-статистический словарь Российской империи, т.I, стор.276.
8  Надельные земли крестьян Харьковской губернии. X., 1907, стор.136.
9  Отмена крепостного права на Украине. Сборник документов и материалов. К., 1961, стор.164.
10 Там же, стор. 208—209.
11 Харківський облдержархів, ф.3, оп.287, спр.1071, арк.144.
12 Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902г. Сборник документов, стор.75.
13 Харківський облдержархів, ф.З, оп.287, спр.1071, арк.61.  
14 Переселенческое движение в Харьковской губернии за 1910 год. X., 1911, стор.15.
15 Календарь Харьковского губернского земства на 1913 г. X., 1912, стор.220.

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )