Куп’янськ

     Куп’янськ —  місто Харківської області (з 1778 року), районний центр Куп'янського району. Розташований на річці Осколі — притоці Сіверського Дінця — при впадінні в неї невеликої річки Куп’янки. Від Харкова Куп’янськ віддалений на 116 км. Вузол залізничних та автомобільних шляхів. 
     В околицях Куп’янська виявлено стоянку періоду неоліту (V—IV тисячоліття до н. е. )¹, розкопано 4 кургана з похованням періоду бронзи (катакомбна та зрубна культура) II тисячоліття до н. е.². Знайдено монету візантійського імператора Михайла VIII (IX ст. н. е.)³ та арабську монету 778 року. 
     Куп’янськ виник у другій половині XVII ст., коли відбувалося інтенсивне заселення Слобідської України. 
     У документах відзначено, що «Купенка» осажена, тобто заселена першими поселенцями, в 1655 р.⁴. У 1662 р. тут уже побудували церкву⁵. В описі ряду населених пунктів, складеному в 1683 р., згадується про Купецький, як одну з новозбудованих черкаських (тобто українських) слобід⁶. У царській грамоті на ім’я полковника Григорія Донця, в якій говорилося про перехід поселення у відання Ізюмського козачого полку, Купецький вперше названо містом. Фактично ж це була типова військова козача слобода. 
     Протягом перших десятиріч свого існування поселення мало кілька назв: Купецький, Купчинка, Купенка. Проте за населеним пунктом закріпилась назва річки Куп’янки, поблизу гирла якої виникло місто. В державних актах кінця XVIII століття місто почали називати Купенськ, дещо пізніше — Куп’янськ. Поряд з цією офіціальною назвою ще й тепер місцеві жителі вживають назву Куп’янка. 
     З 1685 року Куп’янськ став сотенним містечком спочатку Харківського, а потім Ізюмського полку. Те, що він став адміністративним центром, сприяло швидшому розвитку міста. Після ліквідації слобідських полків (1765 р.) Куп’янськ був центром комісарського управління Ізюмської провінції. З 1780 року Куп’янськ — повітове місто Воронезького намісництва. У 1781 році Сенат затвердив герб міста. На ньому зображений байбак у золотому полі — символ степняків. «Тими звірками», —писалося в указі Сенату, — околиці цього міста багаті». У 1797 році Куп’янськ увійшов у склад Слобідсько-Української, згодом — Харківської губернії. 
     Над Куп’янськом, як і іншими слобідськими поселеннями, більше як півстоліття нависала постійна загроза нападу татарських орд, що й зумовило військовий характер слободи. 
     Перші поселенці Куп’янська побудували на високому стрімкому березі річки Осколу, між татарськими бродами — Осиновим та Калиновим — острог. Спочатку укріплення мали примітивний характер: дерев’яна огорожа завдовжки 83 сажні, з одними ворітьми, без бастіонів і земляних укріплень⁷. Наприкінці XVII століття побудували нові фортечні стіни з 7 бастіонами, обнесли їх земляним валом і ровом⁸. Біля фортеці розростався посад. Під час татарських нападів жителі рятувалися за фортечними стінами. 
     Поряд з виконанням військової служби, жителі Куп’янська займалися хліборобством, промислами, торгівлею. На початку 30-х рр. XVIII століття, коли припинилися татарські набіги, ще більше посилився господарський розвиток міста. Дальшого поширення набули промисли, особливо гуральництво. Горілку продавали в шинках, та вивозили в інші міста й слободи. Розвивалося млинарство. На р. Осколі було побудовано кілька млинів. Частина жителів виробляла дьоготь, мило, свічки, глиняний посуд, сукна, полотна, одяг тощо. 
     У другій половині XVIII століття Куп’янськ став значним торговельним центром. В 1767 році тут було вже 4 ярмарки на рік, в 1780 році — 6 ярмарків, на які з’їжджалися купці з Тули, Бєлгорода, Чугуєва, Харкова, а також жителі сусідніх слобід з хлібом, лляним полотном, рибою, бахмутською й торською сіллю, вином, м’ясом, шкірами, дьогтем, худобою тощо⁹. Торгували також сукнами, які завозили з Правобережної України, юхтою, виготовленою в російських і слобідських містах¹⁰. 
     Крім ярмаркової торгівлі, в місті по понеділках і п’ятницях відбувались базари, де торгували зерном, борошном та різними харчовими продуктами. У 12 крамницях щовівторка і щосуботи місцеві купці та міщани торгували тканинами, галантереєю та іншими дрібними товарами. 
     Розвиток торгівлі, промислів, землеробства сприяв зростанню населення міста. За даними 1732 року..тут налічувалось 1456 жителів. 
     Відбулися великі зміни і в соціальному складі населення. Із загальної кількості населення 1456 чоловік військової старшини і місцевої адміністрації з сім’ями було понад 20 чоловік, духівництва — 32, шинкарів — 29, козаків — 160, дідсусідків — 9, підпомічників — 1073. Решту становили робітні люди, жебраки тощо¹¹. 
     Важливі соціальні зміни відбулися в зв’язку з ліквідацією полкового устрою в 1765 році. Козацька старшина дістала привілеї дворян-кріпосників. Козаки, підсусідки і підпомічники в основній своїй масі були переведені в стан державних селян і тільки незначна частина з них, найбільш заможна, перейшла в купецький і міщанський стани¹². 
     В період розкладу феодально-кріпосницької системи Куп’янськ розвивався досить повільно, значно повільніше, ніж інші міста Харківської губернії. У 1837 році промисловість міста була представлена лише ремісниками, яких налічувалось до 40 чоловік. Згадувалось тільки шість ремісничих професій: кравці, чоботарі, ковалі, каретники тощо. Незначною була і торгівля. Товарооборот чотирьох невеликих ярмарків становив всього близько 35 тис. карбованців. У місті було декілька невеликих крамниць і 22 шинки, проживало 9 купців 3-ї гільдії¹³. 
     Населення Куп’янська займалось переважно хліборобством, скотарством, бджільництвом. Значна частина міського населення з числа селян і міщан не мала землі і щоб прожити, змушена була працювати на поденних роботах або ж шукати роботу в інших місцях. Так, у 1861 році місцеві власті видали пашпорти на відхід з міста 136 міщанам і 566 селянам¹⁴. 
     Кількість населення в Куп’янську на 1837 рік становила 2710 жителів — менше, ніж у другій половині XVIII століття. З цієї кількості дворян було 81, міщан і цехових — 99, робітних людей —107, дворових селян (поміщицьких) —76, решта — державні селяни¹⁵. Саме місто в цей час складалось з одного квартала, де розмістилися повітові установи. Будівлі були виключно дерев’яні. За першу половину XIX століття місто «прикрасили» тільки три цегляні споруди —дві церкви та в’язниця. В місті була лікарня всього на 10 ліжок. 
     На низькому рівні перебувала освіта. Хоча тут існували повітове (з 1807 р.) і духовне (з 1819 р.) училища, але кількість учнів у них була незначна. Стан охорони здоров’я й освіти значною мірою характеризується розподілом міського бюджету. В 1854 році на утримання лікарні витратили 300 крб., освітніх закладів — 617 карбованців. Зате утримання поліції й чиновників міста обійшлося в 1515 карбованців¹⁶. 
     У перші десятиліття після реформи в промисловому відношенні Куп’янськ розвивався також повільно. Дещо розвинулося ремісниче виробництво, з’явились нові ремісничі професії. В 1879 році їх було 19. Всього в місті налічувалось 173 майстри, 152 підмайстри, 135 учнів¹⁷. Виникають перші промислові підприємства напівкустарного типу. У 1880 році налічувалося 10 таких підприємств. Що це за підприємства, неважко уявити з кількості робітників, які працювали там. На двох горілчаних «заводах» було 6 робітників, на 4 цегельних — 33, на шкіряному — 2, на 3 олійницях — 24 робітники¹⁸. 
     Промисловий розвиток міста значною мірою був прискорений залізничним будівництвом. У 1895 році було здано в експлуатацію лінію Балашов — Харків. Згодом стали до ладу залізничні лінії Куп’янськ — Вовчанськ та Куп’янськ — Лисичанськ. Куп’янськ став залізничним вузлом. За 7 км від міста виросло робітниче селище Куп’янськ-Вузловий. 
     Найбільша кількість робітників зосереджувалася на залізниці. На залізничному вузлі працювало близько 600 чоловік. З підприємств, які виникли наприкінці XIX і на початку XX століття, слід назвати майстерні Олександрійського земського ремісничого училища, завод силікатної цегли, водяні й парові млини, броварню, цегельню тощо. В 1914—1915 рр. було побудовано і введено в дію міську електростанцію¹⁹. У 1913 році в Куп’янську налічувалось 8 фабрик і заводів, на яких працювало 150 чоловік. Підприємства були напівкустарними, з примітивним обладнанням. Більшого поширення набуло ремісництво, - яким займалися, головним чином, міщани та селяни. У 1913 році в місті налічувалося 484 кравці, 752 шевці, 535 ткачів, 536 теслярів, 590 мулярів тощо. 
     У пореформений період Куп’янськ все ще залишався містом з незначним промисловим розвитком. Велику кількість жителів Куп’янська становили селяни. За даними перепису 1897 року, із загальної кількості жителів міста 6 893 чол. селяни становили понад половину всього населення (3 504 чол.), міщан було 2 609 чол., .дворян — 417, духівництва — 159, купців — 72, інших соціальних груп — 132 ²⁰. 
     Загальний вигляд міста міг багато сказати про умови життя мешканців. Місто, майже не впорядковувалося. Дві кам’яні церкви, в’язниця (спалена в’язнями в 1905 році), приміщення земської управи, духовного училища та ще десяток будинків, де жили чиновники, підносилися над безліччю маленьких дерев’яних будиночків і селянських хат. У 1913 році в Куп’янську було 1600 будинків, з них тільки 193 цегляних. Забруковані були тільки дві вулиці — Дворянська та Бєлгородська. На цих вулицях, добре освітлених ліхтарями вночі, у просторих будинках і особняках жили дворяни, чиновники, духівництво. Дуже відрізнялися від них інші вулиці і провулки з убогими халупами, непролазною грязюкою навесні і восени, а влітку — з пилюкою та непроглядною темрявою вночі. Тут жила міська біднота, містилися шинки, біля яких часто-густо відбувалися бійки, дикі розваги, особливо у святкові дні. 
     Невелика лікарня на 50 ліжок, амбулаторія та аптека — от і всі лікувальні заклади, призначені обслуговувати населення всього повіту. 
     В інтересах пануючих класів всіляко обмежувався доступ народних мас до освіти, знань, культури. Навчання провадилося виключно російською мовою. Учбові заклади призначалися, головним чином, для привілейованих станів — дворян, духівництва, купців. У них була найвища плата за навчання. До таких учбових закладів належали духовне чотирикласне училище, відкрите в 1819 році, жіноча і чоловіча гімназії. Для нижчих верств населення призначалися міське трикласне училище, сільське народне училище (з 1871 року) і міське училище (з 1889 року)²¹. 
     Потреба у кваліфікованих робітниках в різних галузях господарства примусила місцеву адміністрацію заснувати у 1885 році на кошти земства Олександрівське ремісниче училище. І все ж більшість населення лишалася неписьменною. За даними перепису 1897 року, в Куп’янську неписьменного населення було 64,8 процента. З культурно-освітніх закладів тут працювала міська бібліотека, відкрита в 1911 році. В ній налічувалося близько 3000 примірників книжок, якими користувалися тільки за плату. Існувала ще невелика земська бібліотека. У 1911 році в Куп’янську деякий час діяв приватний кінотеатр Діденка, видавалася незначним тиражем газета повітового земства «Голос народу». 

1   М. Я. Рудинський. Археологічні досліди року 1926. Короткі звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету, К., 1927, стор. 10. 
2   Е. Мельник. Дневник раскопок. Труды XII Археологического съезда, т. I, М., 1905, стор. 717, № 721, мал. 132—134. 
3   Д. И. Багалей. Объяснительный текст к археологической карте Харьковской губернии, Труды XII Археологического съезда, т. I, стор. 62. 
4   Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства 6 XVI—XVIII ст., стор. 148. 
5   Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. V, стор. 204. 
6   Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства в XVI-XVIII ст., стор. 118. 
7   Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства в XVI—XVIII столетиях, стор. 126. 
8   Харківський облдержархів, ф. 24, оп. 3, спр. 7, арк. 1. 
9   Філіал ЦДІА УPСP у м. Харкові, ф. 378, оп. 1, спр. 94, арк. 104. 
10 Там же, ф. 612, оп. 1, спр. 48, арк. 2—3. 
11 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 28, on. 1, спр. 37, арк. 1643. 
12 Д. І. Баталій. Історія Слобідської України, стор. 137. 
13 Харківський облдержархів, ф. 51, on. 1, спр. 1, арк. 196. 
14 Памятная книжка Харьковской губернии на 1863 год, стор. 63. 
15 Харківський облдержархів, ф. 51, оп. 1, спр. 1, арк. 196. 
16 Там же, спр. 35, арк. 33. 
17 Там же, арк. 32. 
18 Харьковский календарь на 1882 год, стор. 11. 
19 Харківський облдержархів, ф. Р-3.603г оп. З, спр. 468, арк. 24. 
20 Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. XLVI, Харьковская губерния. СПб., 1904, стор. 2. 
21 Харківський облдержархів, ф. 304,.on. 1, спр. 247, арк. 112, 41, 74, 75, 110—112. 

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )