Сніжків

     Сніжків (старі назви — Сніжків Кут, Іванівка) — село в Україні, у Валківському районі Харківської області. Село Сніжків розташоване на автомагістралі Київ — Харків, за 10 км від райцентру м. Валки, за 22 км від найближчої залізничної станції Ков’яги і за 65 км від Харкова.  
     Територія Сніжкова, як встановлено радянськими археологами, була заселена ранньослов’янськими племенами Черняхівської культури (II—VI століття н. е.)¹.
     Виникнення Сніжкова пов’язане з масовим переселенням українських козаків і селян Правобережної України на незаселені землі Російської держави. В цей період чугуївський полковник Андрій Аксентьєв купив у валківського козака Григорія Золотька землю і пасіку. В 1737 році, після смерті А. Аксентьєва, цю ділянку в спадщину одержав його брат, липецький сотник Іван Аксентьєв. Він у 1743 році заснував уздовж шляху, що веде на Валки — неподалік від Морозового яру,— слободу, яка налічувала 50 дворів. Яр був настільки густо порослий деревами, що часом аж до середини літа в ньому не розтавав сніг. Тому поселення, яке тут виникло, дістало назву Сніжків Кут.
     Згодом Аксентьєв продав Сніжків Кут графу Тендрякову, який мав великі землеволодіння. Управитель цього графа захопив для свого господаря у валківських козаків прилеглі до Сніжкового Кута землі з посівами та різними угіддями. Тут поселяли селян та зубожілих козаків з Придніпров’я та різних місць Слобідської України.
     Пільги, які надавалися переселенцям, сприяли зростанню Сніжкова. Уже в 1744 році тут налічувалося 600 дворів, які поділялися на дві слободи: при урочищі Сніжків Кут — на Іванівку (нині Іванівська вулиця) та Лиховировому хуторі — Катеринівку (нині Лиховирівська вулиця).
     Жителі села займалися землеробством і скотарством, дрібними промислами. Тут вирощували пшеницю, жито, гречку, просо, льон, коноплі, розводили велику рогату худобу та овець.
     З розвитком торгівлі в селі відбувалися ярмарки — шість разів на рік: у січні, квітні, червні, серпні, вересні та жовтні, які тривали по кілька днів. На них привозили товари з Харкова, Охтирки та інших міст, багато сільськогосподарської продукції, виробів місцевих промислів².
     У середині XIX століття в Сніжкові було кілька підприємств, зокрема два винокурні заводи, що належали поміщикам Базилевському та Кир’якову, а також цегельний³. На цих підприємствах працювали селяни-кріпаки, що мали мізерні наділи і були неспроможні прогодувати сім’ю за рахунок свого господарства. Робочий день був необмеженим, а плата за весь період роботи (сім-вісім місяців) ледве досягала 20 карбованців.
     Становище селян-кріпаків було надзвичайно тяжким: їх жорстоко експлуатували, піддавали знущанням і нарузі. В одному з архівних документів першої чверті XIX століття згадується, що граф Тендряков «продає дівчат від батьків і матерів, а жінок — від малолітніх дітей». Тілесні покарання були звичайним явищем. За наказом поміщика П. Базилевського, кріпака-повара Іллю Лутищенка за припалену страву «побили мало не до смерті, а коли він знепритомнів, пускали кров і відливали водою». За випадкову потраву посівів поміщик карав пастухів різками, погрожуючи нагайкою, ганяв їх босими по колючках, примушував бігати в чоботях з насипаними всередину цвяхами.
     Тяжке економічне становище, що рік у рік підточувало селянські господарства, наруга і насильство з боку поміщиків змушували сніжківців ставати на шлях класової боротьби проти своїх гнобителів. Поширеною формою протесту селян у дореформений період були втечі і розправи над ненависними поміщиками. Згаданий уже кріпак І. Лутищенко і його однодумець М. Сергієнко двічі тікали від жорстокого кріпосника-поміщика П. Базилевського, але обидва рази були спіймані і покарані. Не витримавши знущань цього ката, дворові люди у серпні 1798 року вбили П. Базилевського. За розправу над поміщиком І. Лутищенко і М. Какодеєнко були засуджені до покарання сотнею ударів києм, а кріпак Р. Шаповаленко — до 70 ударів. Їм повиривали ніздрі, випалили тавра на щоках та лобі, а потім заслали на довічні каторжні роботи в Нерчинськ. М. Сергієнко, який не брав участі в розправі над поміщиком, але знав про це і не доніс, був засуджений до 30 ударів киями і засланий до Єкатеринбурга⁴.
     В середині липня 1856 року велика група селян-кріпаків Сніжкова відмовилась підкорятися поміщиці Кир’яковій і виконувати розпорядження судових органів. Для придушення селянського виступу у Сніжків була викликана військова команда⁵.
     Гнівно протестуючи проти грабіжницької реформи 1861 року, у другій декаді квітня 1861 року велика група селян Сніжкова знову відмовилася виконувати панщину і сплачувати податки. Селяни заявили, що працюватимуть на поміщика лише один день на тиждень⁶. Багато селян взагалі не з’являлося до економії. А ті, що виходили, працювали недбало, починали роботу пізно, а закінчували рано. За прикладом сніжківців виступили й селяни інших сіл Валківського повіту. Незважаючи на те, що 13 квітня 1861 року до Сніжкова для придушення селянського виступу прибула військова команда місцевої внутрішньої охорони і артилерійський дивізіон, повстання охоплювало дедалі більшу територію. Наляканий розмахом повстання, харківський військовий губернатор Ахматов дав наказ генерал-майору корпусу жандармів Богдановичу негайно зломити опір повсталих і покарати винних. У Сніжків було направлено ще дивізіон Бєлгородського уланського полку, командир якого дістав необмежені повноваження. Селяни змушені були скоритися, їх зобов’язали відшкодувати збитки, завдані поміщикові за цей період, і виконувати панщину — чоловікам по три дні, а жінкам по два дні на тиждень. Найактивніших повстанців — Г. Усаня, П. Посмітного, А. Гнатенка, І. Лутицького — після тілесних покарань ув’язнили у валківську тюрму, а потім відправили в арештантські роти⁷.
     Ще більшого розмаху масові селянські заворушення набули в Сніжкові у квітні 1902 року. 1 квітня 1902 року селяни рушили до поміщицьких економій. Вони зривали двері з комор, льохів, складів, забирали продовольство, а потім і худобу та сільськогосподарський реманент, руйнували будинки⁸. Були, зокрема, розгромлені економії орендаря Кузьминова, поміщиків Задонської і Базилевського. Економію поміщиці Яхонтової в сусідньому селі Кантакузівці спалено. Найактивнішу участь у виступі сніжківських селян в 1902 році брали О. Назаренко і його син Петро, Д. Гейко, П. Решетило, Яків та Семен Гармаші, І. Невоєнний, Макар та Сергій Тицькі, М. Нерубацький, Я. Корсун, П. Решетняк, М. Пелюшенко та інші.
     Стихійні виступи селян Сніжкова були придушені силою зброї. За вказівкою харківського губернатора Смоленського проти повстанців послали перший батальйон 124-го піхотного Воронезького полку. Багатьох селян Сніжкова та навколишніх сіл засудили до різних строків заслання, інших зобов’язали відшкодувати поміщикам збитки.
     10 листопада 1905 року селяни розгромили економію сніжківської поміщиці Задонської⁹. Навесні 1906 року була спалена стайня разом із 40 породистими кіньми і матками з кінного заводу, який належав Кузьминову. В 1906—1907 рр. вони вчинили ряд нападів на економії поміщиків Базилевського, Задонської, Яхонтової, під час яких спалили млин і кілька будівель.
     Наляканий широким розмахом революційної боротьби, поміщик Базилевський у 1907 році продав свій маєток у Сніжкові харківському відділенню Селянського земельного банку. Згодом цей маєток невеликими ділянками банк продав селянам у кредит на 55 з половиною років на кабальних умовах. Наприклад, сім’я І. М. Тицького, що складалася з 12 чоловік і мала ділянку близько 0,35 десятини, купила 9 десятин землі, за яку мала протягом більш як півстоліття щороку сплачувати по 123 карбованці. Інша сім’я — Д. С. Кулака, яка мала в період столипінської аграрної реформи тільки 2,5 десятини землі, взяла на викуп 9 десятин землі, за яку зобов’язалась сплачувати щороку по 107 карбованців. Але, придбавши таким чином земельні ділянки, біднота не добилась поліпшення свого становища. Не маючи тяглової сили, обтяжена величезними боргами, вона ще більше розорювалась і змушена була за безцінь продавати придбані землі куркулям або банкам.
     Злидні й поневіряння селянської бідноти яскраво змалював на суді уродженець Сніжкова, учасник повстання валківських селян 1902 року Киян: «Дозвольте розповісти вам,— сказав він,— про наше нещасливе мужицьке життя. У мене батько і шестеро малолітніх, без матері, дітей. Треба жити — присадибної три чверті десятини землі, польової — одна чверть десятини. За випас корови ми платимо 12 карбованців орендареві Кузьминову, а за десятину під хліб треба зібрати врожай з трьох десятин. І це все ось цими двома мужицькими руками. Зараз навіть за таку ціну землю важко знайти. Жити нам так далі не можна, ми в петлі. Що ж нам робити? Зверталися ми, мужики, всюди. І у земського начальника були, ходили в земську управу, ніде нас не приймають, ніде нам не допомогли»¹⁰.
     Після столипінської аграрної реформи класове розшарування в Сніжкові ще більше посилилось. В цей період навколо Сніжкова виникло 5 нових куркульських хуторів: Тимченківський, Молодецький, Ясинівський, Пасічний, Вільхівський. Зросла кількість куркульських господарств і в селі. Понад 700 господарств села залишилися безземельними або малоземельними. Напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року приблизно 69 проц. жителів села становили бідняцькі господарства, 25 проц.— середняки, 5 проц.— куркулі, решту — поміщики та служителі церкви.

1  Е.В.Махно. Памятники Черняховской культуры на территории УССР. Материалы и исследования по археологии СССР. Вып.82, 1960, стор.49.
2  Д.И.Багалей. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства в XVI—XVIII столетиях, 1886, стор.304,309,329.
3  Харківський облдержархів, ф.3, оп.166, спр.295, арк.137.
4  Філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові, ф.659, on.1, спр.390, арк.10,18.
5  ЦДІАЛ, ф. 1405, оп.54, спр.4126, арк.51—52.
6  Крестьянское движение в России в 1857—1861 гг. М., 1962, стор.699.
7  Харківський облдержархів, ф.З, оп.204, спр.148, арк.5,6,7,51—53.
8  Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 г. Сборник документов, стор.22,99,103—104.
9  ЦДІА УРСР, ф.336, on.1, спр.1099, арк.145.
10 Крестьянское движение 1902 года. М., 1923, стор.75.

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )