Білий Колодязь
Білий Колодязь — селище міського типу (з 1938 року) Вовчанського району Харківської області. Білий Колодязь розташований за 15 км на південний схід від м. Вовчанська і за 89 км від м. Харкова. Залізнична станція на лінії Бєлгород — Куп’янськ.
Перші згадки про село припадають на другу половину XVIII століття. В документах, пов’язаних з описом земель і датованих 1763 роком, зазначається, що з 1760 року почала заселятися слобода Білий Колодязь і що на той час у ній було близько 30 дворів1. Всі навколишні землі належали поміщикові Гендрикову. А ще раніше землями користувалися козаки Вовчанської сотні, які заснували в цій місцевості кілька хуторів. Вони несли сторожову службу, займалися землеробством і тваринництвом.
У XIX столітті село Білий Колодязь і навколишні землі перейшли у власність великого поміщика з родини Скалонів. Напередодні реформи 1861 року тут був маєток генерала М. А. Скалона. Він мав 8 тис. десятин землі. В економії були дослідне поле, метеорологічна станція, багато великої рогатої худоби і коней, вівцезавод, де розводили тонкорунних овець, цегельня, паровий млин і цукровий завод, збудований приблизно в 1834 році. Завод виробляв за рік на 500 тис. крб. продукції2.
Життя селян у Білому Колодязі було дуже тяжким. Найважче жилося тут кріпакам поміщика Скалона, яких примушували працювати на цукрових плантаціях, що забезпечували сировиною цукровий завод. Щороку під цукрові буряки відводили приблизно 550 десятин землі. Всі роботи по вирощуванню цієї культури провадилися вручну. Кріпаків, які з тих чи інших причин не виходили на роботу, жорстоко карали. Часто через панщину їм не залишалося часу для обробітку своїх клаптиків землі, і тому вони змушені були працювати і вночі.
Великої шкоди завдавали селянам стихійні лиха — неврожаї і падіж худоби, а також епідемії. У 1848 році в Білому Колодязі тільки протягом липня померло від холери 182 чол., у 1849 році від цинги загинуло 127 чол. Поряд з землеробством, селяни займалися різними промислами, зокрема ткацтвом, чоботарством, лимарством, теслярством та іншими.
На час реформи 1861 року Білий Колодязь був волосним центром. Тут проживало 1500 жителів, щороку відбувалося 5 ярмарків. Скасування кріпосного права не поліпшило земельного становища селянства. В їх користуванні залишилося навіть менше землі, ніж було до реформи. Щоб проіснувати, селяни змушені були найматися на завод і в економію Скалонів.
У 1896 році поблизу села прокладено залізницю, яка зв’язала цукрові заводи Курської та Харківської губерній3. Побудова залізниці дала поштовх для дальшого розвитку цукрової промисловості і взагалі пожвавлення господарської діяльності. У 1899 році на цукровому заводі в Білому Колодязі працювало понад 550 постійних робітників. За сезон цього ж року вироблено 181 тис. пудів цукру. На початку 1905 року в Білому Колодязі недалеко від залізниці побудували новий цукровий завод, а старий знесли. На новому підприємстві працювало понад 1000 робітників. На інших підприємствах Скалонів, що були в Білому Колодязі (механічна майстерня, цегельний завод, паровий млин), працювало 632 робітники.
У Білому Колодязі в цей період зосереджувалося 42,6 проц. постійних робітників усього Вовчанського повіту4.
Найгірші умови праці були в економії Скалона. Робочий день в літній період тривав від зорі до зорі, а оплата становила не більше 18 крб. на місяць. У зимовий період робітники одержували в місяць лише 3—4 крб.; жінок у цей час зовсім не брали на роботу. Щоб менше платити, Скалон наймав з глухих кутків Росії селян-бідняків на певний строк. Таких робітників називали строковими. Серед них було багато жінок. «Працювали ми,— згадує про ті часи колишня робітниця М. П. Цвіренко,— по 16—18 годин на добу. Ночували в казармах або сараях. Тут було тісно, брудно; багато робітників хворіло на тиф. Були випадки смерті робітниць і в полі». На цукровому заводі використовувалась дитяча праця. Підлітки працювали нарівні з дорослими, а одержували оплату в 2—3 рази меншу. «Вісім років мені довелося працювати учнем,— писав у своїх спогадах в районній газеті М. М. Хижняк, один з старих робітників цього підприємства,— бо учням платили менше». Багато процесів на заводі виконувалося вручну, зокрема буряки терли на терках.
Робітники і селяни не мирилися з своїм тяжким становищем і піднімалися на боротьбу проти експлуататорів. Класова боротьба з кожним роком набирала гостріших форм.
11 листопада 1905 року в Білому Колодязі розпочався страйк5. Об 11-й годині обидві зміни робітників зустрілися біля воріт цукроварні. У цей час пролунав заводський гудок — сигнал до початку страйку. Понад 1000 чоловік припинило роботу. Управитель заводу, що з’явився разом з жандармами, почав погрожувати звільненням. Але у відповідь на це виступив представник харківської соціал-демократичної організації з закликом: «Товариші! Не поступайтесь, доки не задовольнять ваших вимог. Не вірте цим павукам!»
Всю ніч у селі було неспокійно. На світанку 12 листопада у Білий Колодязь прибули ескадрон драгунів і загін солдатів. Вони оточили страйкарів, які знов зібралися. Але й перед військовою силою робітники вистояли. Два тижні вони страйкували і виграли боротьбу. Управитель змушений був задовольнити більшість вимог робітників6. Адміністрація заводу зобов’язалася встановити 8-годинний робочий день із збереженням оплати праці, що була до страйку, поліпшити житлові умови строкових робітників, видати спецодяг, оплатити простої і, головне,— не вживати ніяких репресій проти учасників страйку. Це була велика, хоч і тимчасова, перемога робітників. У березні 1906 року, коли цукрову сировину було перероблено, адміністрація заводу намагалась анулювати свої зобов’язання, посилаючись на необхідність ремонту заводу. Але робітники знов застрайкували, і адміністрація змушена була частково задовольнити їх вимоги.
Після столипінської аграрної реформи в Білоколодязькій волості почали швидко зростати куркульські землеволодіння. Захопивши кращі землі, куркулі посилили експлуатацію бідноти і наймитів, які у своїх господарствах одержували мізерні врожаї. Середній збір зернових з десятини в бідняцьких господарствах досягав у 1913 році лише 30 пудів7. Це було на руку куркулям, які за безцінь скуповували землі селян, що розорялися.
З початком першої світової імперіалістичної війни багатьох робітників було мобілізовано до армії і відправлено на фронт. Замість них на заводі Скалона використовували полонених, зокрема австрійців, які працювали в економії і на заводі під охороною козаків до середини 1917 року8.
Спираючись на козаків, власник заводу жорстоко розправлявся з робітниками, звільняючи кожного, хто виявляв невдоволення умовами праці або був неблагонадійним. А в селі наростало невдоволення війною, тяжким становищем трудящих. В липні 1915 року робітники заводу знову страйкували і адміністрація була змушена задовольнити ряд їх вимог, зокрема збільшити заробітну плату на 10 проц., зменшити штрафи тощо.
1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. 4, X., 1857, стор. 297.
2 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 7, СПб, 1903, стор. 257.
3 В. М. Верховский. Краткий исторический очерк начала и распространения железных дорог в России по 1897 год включительно. СПб, 1898, стор. 35.
4 А. Гнедич, С. Аксенов. Обзор фабрично-заводской промышленности Харьковской губернии. Вып. у. X., 1899, стор. 154—155, 186.
5 Революция 1905—1907 годов на Украине. Сборник документов и материалов, т. 2, часть первая, К., 1955, стор. 563.
6 Журн. «Цукровик», N° 1, 1926, стор. 14.
7 Газ. «Волчанский земский листок», 1914, N° 3, стор. 12.
8 Харьков и Харьковская губерния в Великой Октябрьской социалистической революции. Сборник документов и материалов. X., 1957, стор. 190.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )