Великі Будища
Великі Будища — село в Україні, в Диканському районі Полтавської області, розташоване на правому березі річки Ворскли, за 36 км на північ від Полтави і за 6 км від райцентру — Диканьки. Через Великі Будища проходить асфальтована автомагістраль Полтава — Гадяч.
Великі Будища мають багато вулиць або, як тут кажуть, кутків, з яких найбільшими є Вигін, Вовчий Яр, Зубенщина, Каутів Яр, Кулики, Миколаївський Яр, Покрівщина та Хоменків Хутір. По території сільради течуть річки Бистра, Говтва і Добришин.
Навколо села розкинулись ліси, що належать Диканському державному заповіднику. В них переважають дуб, ясен, клен, липа, берест, зустрічаються тополя, ліщина, глід, терен, шипшина. В лісах водяться дикі кабани, кози, вовки, лисиці, зайці, з птахів — дятли, солов’ї, синиці, сойки та інші.
Село Великі Будища у XVII—XVIII століттях мало й інші назви — Будища Великі, Будища1.
Назва цього села та інших населених пунктів Полтавщини, що звуться Будищами, походить від слов’янського слова «будовати». «Будами» звалися також споруди в лісах, пов’язані з добуванням з деревної маси поташу, вугілля, дьогтю, селітри. Більшість населених пунктів під назвою «буда» виникла саме на місцях добування поташу в XIV—XVII століттях. Поташ був потрібний для виробництва скла. Тому часто поблизу «буд» з’являлися гути, навколо яких утворювалися населені пункти2.
В 1888 році археолог І. Зарицький розкопав біля Великих Будищ, в урочищі Лапівщині, чотири могили, в яких знайдено речі залізної доби: залізні вудила, ніж, прясла, бронзові стріли та інше3.
Пізніше, в 1940 році, в центрі Великих Будищ археологи при розкопці грунту знайшли черепки глиняного посуду, горщики з щипками по вінчику, уламки миски із загнутим усередину краєм, амфори тощо. Це речі скіфського часу. Рештки скіфських поселень виявлено також біля сіл Олефірщина, Чернечий Яр і Максимці.
На карті Боплана, складеній на початку другої чверті XVII століття, це село не позначено. Однак Великі Будища — поселення старовинне, на той час воно вже існувало. Про це свідчать вали і підземні ходи, сліди яких добре збереглися аж до початку XX століття. Ці підземні ходи того ж самого походження, що й полтавські. Виникли вони в XVI столітті як місця сховищ від татарських навал.
Після визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в 1648—1654 pp. Великі Будища значно розрослися, особливо за рахунок переселенців. Близько 1660 року вони стали сотенним містечком Полтавського полку. У Великобудищанській (Великобудиській) сотні налічувалося 832 виборні козаки, 992 підпомічники та 7036 посполитих4.
Під час Північної війни, у 1709 році, Великі Будища були ареною боїв між російськими і шведськими військами. З 2 березня до кінця квітня 1709 року тут перебувала штаб-квартира Карла XII. Пізніше він переїхав у село Жуки, поблизу Полтави.
Коли штаб-квартира Карла XII містилась у Великих Будищах, вся шведська армія займала позиції між селами Опішнею, Лютенькою і Петрівкою — на півночі, Санжарами та Решетилівкою — на півдні. А королівська гвардія тоді розташувалась за півмилі від Великих Будищ, у селі Петрівцях. У той час більшість жителів села перебралась на протилежний берег Ворскли, де стала табором і звідти нападала на інтервентів. Щоб розгромити цей табір, шведи послали трисотенний загін гвардії на чолі з Гілленштієрном. Та коли шведи надійшли, партизани розсипалися по луках, відкрили по інтервентах вогонь, вбили кількох гвардійців і втекли.
Жителі Великих Будищ і навколишніх сіл ховали провіант, одяг і найцінніші речі, щоб вони не дісталися загарбникам. Сховища робили в селах, лісах, на полях у глибоких підземеллях. Перш ніж проникнути туди, треба було пробратися через лази завдовжки 11—12 футів.
Місцеве населення, згуртувавшись у партизанські загони, продовжувало героїчну боротьбу проти загарбників. 19 квітня загін козаків-партизанів переправився через Ворсклу, напав на ворожий табір, знищив 24 і взяв у полон 8 шведів. Через кілька днів другий загін козаків-партизанів провів подібну ж операцію.
Довідавшись, що партизани проникли в розташування шведів, Карл XII розлютився і погрожував своїм генералам надалі за недогляд віддавати їх до військового суду і страчувати. Шведи встановили у Великих Будищах кілька шибениць і вішали на них захоплених партизанів. Проте селяни продовжували нападати на невеликі шведські загони, підстерігаючи їх на шляхах, і відбирали в них коней. Засівши в зарослях на березі Ворскли вздовж дороги Опішня—Будища, народні месники протягом трьох днів (26—28 квітня) вистежували і вбивали шведів. Сміливці проникали навіть у шведські намети і знищували там ворогів5.
Полтава на той час була в скрутному становищі. Шведи тримали її в облозі, не вистачало харчів і набоїв. По всіх сотнях Полтавського полку було проведено збір грошей на допомогу полтавцям. Великобудищанська сотня зібрала 140 золотих, тоді це була значна сума. Отже, і жителі Великих Будищ внесли свій вклад у розгром шведської армії. Великобудищанський сотник Максим Левченко та його брат Михайло зі своїми людьми перебували в Полтавській фортеці з початку облоги і до самого розгрому шведів під Полтавою.
Протягом XVIII століття село Великі Будища інтенсивно розросталось. Як видно з перепису маєтностей Полтавського полку, в 1722 році тут відбулося два ярмарки, на яких брали «на пана полковника полтавського с приезжих людей от воза по два алтына, а по две деньги — на старшину городовую». Населення займалося бджільництвом, вирощенням тютюну.
До Великобудищанської сотні, згідно з Рум’янцевським описом 1767—1769 pp., належали села — Великі Будища, Диканька, Нові Млини, Старі Млини, Чернечий Яр, багато хуторів та слобід6.
Рум’янцевський опис уже виразно показував майнове розшарування села. Із 294-х господарів Великих Будищ 79 жили в чужих дворах і хатах. Земля розподілялась нерівномірно. 73 господарі мали 87 хуторів з полями і луками та ще в окремих місцях 25 шматків орної землі. У 38 господарствах не було зовсім землі, а 20 — користувалися лише садибами. 78 господарств мали менш як по одній або 1—3 десятин землі.
Тоді у Великих Будищах було всього 26 чоловік письменних, серед них — 2 жінки7.
Значна кількість жителів села була власністю Великобудищанського Преображенського монастиря, заснованого в Чернечому Яру в 1689 році власником Диканьки, генеральним суддею В. Л. Кочубеєм (у 1887 році монастир перенесено в с. Писарівщину). З 1786 року, за указом Катерини II, монастирських селян передали до казни. Вони створили категорію т. зв. казенних селян. Злидні і малоземелля змушували їх іти працювати в монастир і заробляти там на прожиття.
В 1747 році полтавський поміщик підпоручик Андрій Єремеєв і полковий осавул Данило Тимченко у Великих Будищах, Лохвиці та в інших поселеннях відкрили підприємства по виготовленню селітри, яка йшла на військові потреби8.
В жовтні 1775 року Великобудищанську сотню приєднано до Новоросійської губернії, а з 22 січня 1784 року Великі Будища входили до складу Полтавського повіту Катеринославського намісництва. З 1796 року село належало до Малоросійської губернії, а з 27 березня 1803 року — до Зіньківського повіту Полтавської губернії.
У 1800 році, згідно з указом Павла І, у Великих Будищах почалось відведення казенних земель під плантації цукрових буряків.
У першій половині XIX століття Великими Будищами володів надвірний радник, малоросійський поштовий директор Г. П. Милорадович, який тільки в Полтавській і Чернігівській губерніях мав 5486 кріпаків. З 1824 року кріпаки села перейшли у власність його дочки Є. Г. Мосолової9.
Реформа 1861 року не дала селянам справжньої волі. Вона закабаляла їх економічно, бо наділи були надто мізерні — по 1—3 десятини.
За даними 1863 року, у Великих Будищах були 2 кам’яні і 3 дерев’яні церкви, сільське училище, працював винокурний завод10.
Наприкінці XIX — на початку XX століття, з розвитком капіталізму, в селі відбувається дальший процес класового розшарування селянства. В 1882 році у Великих Будищах було 613 будинків. За соціальними категоріями господарства поділялися так: козацьких дворів було 355, дворів державних селян — 66, казенних селян — 20, колишніх поміщицьких і дворових — 110, міщан та інших — 49. Понад 20 бідняцьких родин не мало хат. З усіх господарств — 19 були безземельними, 436 — мали земельні наділи, менші за 3 десятини. 177 господарств козаків, селян та міщан зовсім не мали худоби. Степ, ліс, сіножаті — все належало поміщикам та куркулям Єремєєву, Єресову, Качалову, Покровському, Зекелю, Собецькому, купцям Римбаковським. Близько 800 десятин було в руках монастиря. Куркулям належало 37 вітряків, 2 маслоробні, 12 крамниць, 4 шинки11.
Село було темним і відсталим. Селяни вірили різним забобонам. Попів просили посвятити воду, щоб нею «лікуватися» від всіляких хвороб. Похорон теж супроводився різними забобонними обрядами: в труну клали вузлик солі, дрібні гроші чи інші предмети, щоб покійник на «тому світі» був хлібосолом, мав чим заплатити борги.
Переважна більшість населення Великих Будищ була неписьменною. На кінець XIX століття налічувалось письменних лише 242 чоловіки та 32 жінки. Хоч у селі працювали земське трикласне училище і церковнопарафіальна школа, вчилась у них незначна кількість дітей: у церковнопарафіальній школі — 40 хлопчиків та 10 дівчаток, а в училищі — 100—120 хлопчиків, з яких закінчували курс навчання не більше 15—20 учнів. У 1898 році в селі відкрилась бібліотека. Однак і вона не могла повністю задовольнити потреби населення, в ній налічувалося всього 569 книг.
Не краще було становище і з медичним обслуговуванням. Великобудищанська волость належала до другої медичної дільниці, куди входили також Опішнянська, Заїченська і Орданівська волості, а також села Глинськ і Лазьки Більської волості. Тут налічувалось близько 42 тис. чоловік населення, а на всю дільницю єдина була лікарня в Опішні. Вона мала 5 ліжок, працювали тут 1 лікар, 3 фельдшери і 1 повитуха. Один фельдшер обслуговував Великі Будища і Великобудищанську волость.
Основним заняттям жителів села було сільське господарство, але розвивались і кустарні промисли. Тут налічувалось 16 малярів, 44 теслярі, 13 мулярів, 31 кравець, 38 шевців, 24 теслярі, 10 ковалів, 34 ткачі, 36 візників, 18 покрівельників, 4 майстри різьби по дереву12. Понад 500 жителів Великих Будищ ходили на заробітки в Таврію та інші місця, працювали на приватних заводах Кочубея в Диканьці, чорноробами в монастирі та економії Зекеля13. Понад 200 чоловік жили з поденнога заробітку.
На території Великих Будищ були пивоварний і шкіряний заводи та кустарна кондитерська фабрика підприємця М. Аршавського, де по найму працювали десятки селян.
1 А. Грановский. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем. Випуск І, Полтава, 1901, стор. 128—129.
2 Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах, т. III. М., 1954, стор. 588; УРЕ, т. II К., 1960, стор. 119.
3 М. Рудинський. Археологічні збірки Полтавського музею, стор. 58.
4 Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии, составленные в 1846 году, ч. III, стор. 106—107.
5 В. Шутой. Народна війна на Україні проти шведських загарбників у 1708—1709 pp. К., 1951, стор. 199, 211—212.
6 Казаки Полтавского полка по материалам Румянцевской описи, ч. II. Полтава, 1914, стор. 816—817.
7 Казаки Полтавского полка по материалам Румянцевской описи, ч. II, стор. 630—737.
8 ЦДІА УРСР, ф. 193, оп. 2, спр. 322, арк. 1.
9 В. Л. Модзалевский. Малороссийский родословник, т. З, стор. 523—535.
10 П. Бодянский. Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год, отд. III. Полтава, 1865, стор. 16—17.
11 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. І, Зеньковский уезд, ч. II, Полтава, 1883, стор. 66—67, 74—75, 78—79. Приложение, стор. 45—46. Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. І. Зеньковский уезд, ч. І, Полтава, 1882, стор. 202—207.
12 Список населенных мест Зеньковского уезда Полтавской губернии на 1910 год. Полтава, 1913, стор. 5.
13 Полтавський облдержархів, ф. Р-1503, он. 1, спр. 477, арк. 34.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки