Семенівка

     Семенівка — селище міського типу на Придніпровській низовині, центр Семенівського району Полтавської області. Розташована за 134 км від Полтави. В селищі залізнична станція Веселий Поділ на лінії Кременчук—Ромодан. 
     В давні часи через місцевість, де пізніше з’явилась Семенівка, пролягав шлях, який називався Ромоданівським трактом і зв’язував Петербург з Кримом. По цьому тракту рухалися в Крим чумацькі валки, звідти поверталися навантажені рибою і сіллю. 
     Наприкінці XVII століття на Ромоданівському тракті виникло невелике поселення, що спочатку було кінно-поштовою станцією¹. 
     Щодо походження назви населеного пункту, то найбільш вірогідним є припущення, що населений пункт дістав цю назву після розподілу земель їх власником О. Родзянком між трьома синами. З того часу населений пункт, який дістався Семену, почали називати Семенівкою². 
     Власник Семенівки С. Родзянко, військовий канцелярист Генеральної Військової канцелярії, та його спадкоємці шляхом насильного привласнення кращих общинних земель та надмірної експлуатації значно збільшили свої землеволодіння. Наприкінці XVIII століття один з Родзянок мав у Семенівці 944 кріпаки³. 
     У 1795 році в Семенівці був водяний млин та 4 вітряки, що належали Родзинкам. 
     Пізніше землі Семенівки належали поміщикам Старицьким, нащадкам Родзянків по жіночій лінії. 
     У першій чверті XIX століття на околиці Семенівки виникла велика економія. Тут були численні табуни коней, отари овець та гурти рогатої худоби. Одному із Старицьких дістався маєток з чудовим парком, насадженим колись кріпаками, та 772 десятини землі⁴. 
     До 1782 року Семенівка входила до Хорольської сотні Миргородського полку. Після ліквідації полкового устрою в 1782 році вона ввійшла до складу Хорольського повіту Київського намісництва, а з 1802 року — до Хорольського повіту Полтавської губернії⁵. 
     За указом Полтавського губернського правління 1836 року Семенівка була визначена як містечко, з 1836 року вона стає волосним центром. До складу волості входили також населені пункти Очеретувате, Устимівка, Веселий Поділ, Паніванівка, Вербки, Великі Липняги, Малі Липняги, Герасимівка, Вереміївка, Замулівка, Іванівка, Миколаївка⁶. 
     За даними 1859 року в Семенівці налічувалося 133 двори і 812 жителів. 
     Після селянської реформи 329 ревізьких душ одержали нижчий земельний наділ. Але й за нього селяни мусили відбувати панщину в розмірі 4905 літніх та 3052 зимових чоловічих робочих днів, тобто по 13 літніх та 7 зимових днів за кожну десятину, замість грошового податку — 1213 карбованців. З волі поміщика семенівські селяни перейшли на викуп у серпні 1864 року. Протягом 49 років вони мали викупити 452 десятини землі. Крім того, вони мали протягом 5 років сплатити поміщику 3451 карбованець⁷. 
     Реформа 1861 року, звільнивши селян від кріпосної залежності, не полегшила їхньої долі. Кращі землі поміщик залишив сo6i, а селянам були виділені найгірші. Вигони, випаси, ліси, водопої — все це, як і раніше, належало поміщику. Землі поміщика клином врізалися в надільну землю, збільшуючи черезсмужжя, яке здавна душило селян. Більшість селян розорялась, жила в безпросвітних злиднях і мимоволі потрапляла в кабалу до поміщиків і куркулів. 
     Не поліпшила реформа і правового становища селян. Старицьких не позбавили влади над їх колишніми кріпаками. Нарівні із службовими особами сільського управління вони мали право скликати сільські сходи, відхиляти кандидатуру волосного писаря тощо. 
     Зростання кількості господарств та населення супроводжувалось збільшенням безземельних та малоземельних селян. Так, у 1885 році 57 господарств не мали орної землі (в 7 господарствах не було навіть садиби); від 1 до 3 десятин мали 54 господарства, а від 3 до 6 десятин — 51 господарство. 
     У той же час семенівському поміщику Старицькому належало тільки орної землі 1560 десятин. У селі з’явилось також 4 куркульських господарства, де була зосереджена значна кількість землі. 
     Відомо, що для забезпечення середньої селянської сім’ї продуктами харчування необхідно було мати 3 десятини орної землі та на задоволення інших господарських потреб стільки ж. Отже, з 166 селянських господарств Семенівки 111, або 69,4 проц. не були навіть мінімально забезпечені власною землею, тому мали орендувати її у поміщика або заробляти на стороні. При такому становищі понад 60 проц. господарств орендували 234 десятини поміщицької та куркульської землі⁸. 
     Про зростаюче безземелля і малоземелля селян свідчило також скорочення угідь для випасу худоби. Так, якщо в 1880 році в Семенівці під пасовиськом було 50 десятин землі, то через 5 років, у 1885 році,— тільки 23 десятини. Через це селяни мусили орендувати у поміщика 70 десятин сіножатей за відробіток (вони мали скосити та зібрати сіно з 125 десятин поміщицької землі). 
     Як далеко зайшов процес диференціації і «розселянювання» селян наприкінці XIX століття, можна бачити з кількості безкінних селянських дворів. Так, у Семенівці на 166 селянських господарств було лише 63 робочих коней. Переважна більшість селян не мала ніякої робочої худоби. Це були злидарі, що володіли мізерними клаптиками виснаженої землі і не могли їх навіть обробити, щоб забезпечити напівголодне існування сім’ї. Селяни, які не мали худоби, насіння, сільськогосподарського реманенту, знарядь і були неспроможні сплачувати державні податки, що набагато перевищували їх доход, за безцінь віддавали в оренду сільським багатіям свої наділи. 
     Розорені селяни ставали сільськими пролетарями — наймалися на роботу в поміщицьку економію, на бурякові плантації, у куркульські господарства, йшли в міста, на фабрики. 
     Після селянської реформи посилилось промислове будівництво, в т. ч. будівництво залізниць. Наприкінці XIX століття було споруджено залізницю Кременчук—Ромни протяжністю 200 верств, що пролягла через Семенівку. В цей час тут виникла станція Веселий Поділ. Залізницю офіційно відкрили для вантажно-пасажирського руху восени 1888 року⁹. Спорудження станції та залізниці мало велике значення для дальшого розвитку населеного пункту та зростання товарності господарств. Протягом наступного року станція Веселий Поділ відправила 1,3 млн. пудів товару, головним чином хліба¹⁰. 
     У Семенівці виникають промислові підприємства. Одним з перших таких підприємств була збудована в 1894 році кузня Островського з трьома робітниками та двома учнями. Тут ремонтували ходи, гарби, сільськогосподарський реманент. З 1905 року тут почали виготовляти ліжка для місцевої лікарні. У 1907 році власники кузні перевезли з Великих Липнягів майстерню, устатковану токарним верстатом і ковальським горном. Підприємство приймало замовлення на ремонт і виготовлення нескладних деталей для різних сільськогосподарських знарядь. Але технічний рівень його був досить низький, а знаряддя праці — примітивні. 
     У 1894 році місцевий багатій Маковіз побудував у Семенівці олійницю. Згодом її було переобладнано. У 1911 році цей багатій відкрив у Семенівці вальцьовий млин, який обслуговували 17 робітників та 4 службовці¹¹. У 1909 році група німецьких підприємців (Дік, Нейфельд, Фальк та інші) збудувала біля станції Веселий Поділ ще один млин «Віра». Тут працювали 15 робітників. За потужністю та продуктивністю цей млин був розрахований на виконання великих державних замовлень¹². У наступні роки в Семенівці побудували ще 3 парові млини. На кожному з них було по 6—7 робітників та 2 олійниці з 2—3 робітниками. Почали з’являтися в Семенівці й інші підприємства, розраховані на переробку сільськогосподарської продукції. Так, у 1912 році петербурзький підприємець Темнов створив тут пункт, де різали й обробляли свійську птицю. Тут працювало близько 60 робітників. Агенти скуповували в населення курей, качок, гусей. Їх обробляли і в напівготовому вигляді відправляли в Петербург. 
     На початку XX століття в Семенівці значно пожвавилась торгівля продуктами сільського господарства. Значне місце посідала торгівля хлібом. На околиці селища торговці побудували амбари, куди зсипали зерно, прийняте від населення. Вони скуповували зерно і в навколишніх селах. Його переробляли на борошно і крупу та відправляли на далекі ринки. З Семенівки вивозили також худобу, птицю, яйця та інші продукти. 
     В Кременчуці перебував представник датської торговельної фірми, який провадив оптові закупки лікарської сировини. З Семенівки відправлялось багато лікарських степових трав. 
     За 25 років, що минули з 1885 року по 1910 рік, в кількісному складі сільської громади Семенівки відбулися великі зміни. За ці роки кількість господарств зросла більш як у два рази (з 166 у 1885 році до 329 у 1910 році). Зросла також кількість населення. Сталися великі зміни у землеволодінні. Процес обезземелення і пролетаризації ще більш посилився. Якщо в 1885 році зовсім не мали землі 7 господарств, то в 1910 році таких господарств стало 93. Водночас збільшилось число куркульських господарств¹³. У куркулів Маковоза і Цапкуватого були 2 парові млини з просорушками¹⁴, де працювало 6 робітників. 
     Гостре малоземелля та безземелля, експлуатація і гніт спричинили до загострення класових суперечностей і розгортання масового революційного руху селян за землю. 
     У 1905—1907 pp. селяни Семенівки і навколишніх сіл вимагали зменшення орендної плати на землю. Налякані виступами селян, багатії звернулися до повітового справника в м. Хорол з проханням надіслати в Семенівку війська. Це прохання було виконане. Протягом 1905—1906 pp. козаки постійно перебували в с. Веселий Поділ, за 5 км від Семенівки. 
     Тяжке, безпросвітне селянське життя доповнювали темнота та численні хвороби. За переписом 1885 року, в Семенівці з 842 жителів було тільки 39 грамотних. Жодна з жінок цього населеного пункту не вміла ні читати, ні писати. 1885 року навчалося всього 23 хлопчики¹⁵. 
     До 1896 року в селищі не було жодної бібліотеки, і тільки в цьому році при школі утворили бібліотеку для громадського користування, яка мала 259 книжок. 

1 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, Малороссия, стор. 417. 
2 Газ. «Зоря Полтавщини», 6 січня 1961 р. 
3 В. Л. Модзалевский. Малороссийский родословник, т. IV, стор. 301. 
4 ЦДІА УРСР, ф. 193, on. 1, спр. 2038, арк. 754. 
5 Памятная книжка Полтавской губернии на 1865 год. Полтава, 1865, стор. 58—59. 
6 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. VIII, Полтава, 1888, стор. 285—286. 
7 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 30, спр. 2419, арк. 1—63. 
8 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. VIII, стор. 159, 161, 285. 
9 Науковий Архів Полтавського Державного краєзнавчого музею. Довідка «Некоторые материалы к столетию Южной железной дороги», стор. 13. 
10 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, стор. 417. 
11 Список промышленных заведений Украины на 1 января 1922 года (по данным Госстатистики), 1923, стор. 69—70. 
12 Свод нормальних оценок крупных промншленных заведений Полтавской губернии. Полтава, 1913, стор. 81. 
13 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. VIII, стор. 154. 
14 ЦДІА УРСР, ф. 320, оп. 1076, спр. 17, арк. 52. 
15 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. VIII, стор. 154, 155. 

Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки