Нехвороща
Нехвороща — село в Україні, в Новосанжарському районі Полтавської області, розташоване на правому березі річки Орелі (притоки Дніпра), за 36 км на південний схід від залізничної станції Нові Санжари (на лінії Полтава—Кременчук) та за 43 км від районного центру.
На території Нехворощі виявлено глиняний посуд і в ньому 300 римських монет часів імператорів Траяна (98—117 pp.) та Адріана (117—138 pp.) Манлії Спонтіли (193 р.)1.
Нехвороща заснована в 1673 році переселенцями з Правобережної України2, які оселялися на берегах річок Орелі та Нехворощі. За населеним пунктом закріпилась назва р. Нехворощі, поблизу якої він виник.
У 1679 році гетьман Скоропадський наділив землями Нехворощі та сусіднього села Шедієвого полтавського полковника І. Черняка. Пізніше, в 1724 році, нехворощанські землі за царською грамотою і гетьманським універсалом перейшли у власність сина І. Черняка — Григорія.
Щоб захистити південні райони Лівобережної і Слобідської України від нападів кримських та ногайських татар, між Дніпром і Сіверським Дінцем було споруджено Українську лінію. Вона проходила і через Нехворощу. Ще й до наших часів збереглися її сліди у вигляді глибокого рову. В Нехворощі було споруджено фортецю, названу Васильківською, де розміщувалась козача сотня. Поблизу шляху на Костянтиноград, на горі, побудували укріплення під назвою «городок». Тут перебувала варта. Виїздити за «городок» без спеціальної перепустки жителям містечка не дозволяли. В Нехворощі розміщувалась також сотенна канцелярія та офіційна резиденція наказного сотника3.
До 1724 року військові поселенці, які жили в місцевості, що прилягала до річок Орелі і Берестової, становили прикордонну варту — кінну і піхотну. Згаданого року вони, за указом Петра І від 26 червня, були перетворені на державних селян і обкладені подушним податком. Але в 1731 році їх знову примусили служити у т. зв. ландміліцейських полках, силами яких споруджувалась Українська лінія.
Широка участь населення в боротьбі проти турецько-татарської навали становить одну з характерних рис історії Нехворощі кінця XVII і початку XVIII століття. Відомо, що в 1692 році, коли нехворощанська сотня була в поході, жителі містечка власними силами успішно відбили ворожі атаки4. Величезної шкоди завдали Нехворощі напади кримських татар у 1696 році (коли було зруйновано не тільки містечко, а й монастир на річці Орелі), а також у 1736 і 1737 pp. Під час цих нападів багато нехворощан потрапило в полон5.
Козацькій старшині, як правило, належали великі шматки. Земля була в особистій власності представників старшинської верхівки та духівництва. До того ж сотник та члени сотенного управління одержували земельні наділи на ранг.
Нехворощанські селяни, вважаючи себе «вільними поселенцями», тривалий час чинили опір будь-яким намаганням порушити їх права. Так, у 1724 році вони відмовились виконувати повинності на користь пана6. В одній із скарг (1771 рік) вони писали: «Ми, люди запорізькі, в тутешніх місцях живемо за вільностями запорізькими, а позаяк земля нікому не заборонена, то й перехід з місця на місце кожному дозволено»7.
Козацька старшина безборонно користувалась рибальськими угіддями, мала власні шинки, млини, пасіки. В 1722 році представникам старшини та духівництва у Нехворощі належало 992 вулики (в т. ч. полтавському полковникові —43), 3 рибальські водойми, кілька шинків8.
У 1765 році Нехвороща в складі Царичанського повіту ввійшла до Новоросійської губернії. Через 20 років, коли було створено Катеринославське намісництво, Нехворощу перейменували на Алексополь, вона стала повітовим містом. До складу Алексопольського повіту входили Нові Санжари, Китайгород, Маячка, Царичанка, Кишеньки9. В 1800 році село знову стало називатися Нехворощею10.
З другої половини XVIII століття, після того, як було споруджено Дніпровську лінію, прикордонне містечко Нехвороща і побудовані тут оборонні споруди втратили своє стратегічне значення. У 1802 році, коли утворилась Полтавська губернія, в неї увійшла, в числі інших населених пунктів Костянтиноградського повіту, і Нехвороща. Жителів містечка наділяла землею казна. Відтоді колишні військові поселенці стали державними селянами, прикріпленими до землі. Вони платили подушний і оброчний податок та відбували військову повинність. У 1889 році в Нехворощі було 980 дворів державних селян. Усього в цей час тут проживало 6240 чоловік.
Земля державних селян Нехворощі була в общинному користуванні. Через кожні 6 років відбувався переділ землі за наявною кількістю чоловічого населення. Під час чергового переділу 1884 року спочатку землю поділили по жеребку між 9 сотнями, на які було поділене містечко, а вже потім, у самій сотні, визначали земельні наділи на двір.
У колишньому Костянтиноградському повіті на душу населення припадало дещо більше землі, ніж в іншіх повітах (зокрема, в сусідніх — Полтавському та Кобеляцькому). Проте і в Нехворощі було 20 безземельних господарств, а таких, що мали менш як 6 десятин орної землі і мусили для задоволення своїх найнеобхідніших господарських потреб орендувати землю у багатіїв,— більш як половина.
Становище нехворощанського населення з кожним роком погіршувалось. У 90-х pp. XIX століття в Нехворощі було 985 селянських господарств. З них 118 безземельних, 309 таких, що не мали орної землі, 96 господарствам належало по 2—З десятини. Про зубожіння селянських господарств свідчила також відсутність робочої та продуктивної худоби. У 73 господарствах не було ніякої худоби, а в 268 господарствах — корів. Понад 100 жителів села, не маючи змоги прожити з свого господарства, йшли в найми до багатіїв11.
Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції значна частина землі належала місцевим багатіям, Так, поміщиця Рухлін мала понад 2 тис. десятин землі, Ялинич — понад 100 десятин, Подріз, Рудь, Ткалич і Паламар — по 60—70 десятин, а попи Гонтаровський, Яновський, і Трипольський були власниками 275 десятин землі.
Великим тягарем для селян були податки. На 1900 рік, коли з часу проведення селянської реформи минуло майже 40 років, селяни виплатили державі 7899 крб. викупних платежів. Тільки за один 1900 рік вони виплатили 382 крб. земельного податку, 2677 крб. повітових та 1472 крб. губернських земських зборів, 957 крб. волосних та 2480 крб. сільських громадських зборів, 652 крб. страхових12.
На селян накладалось багато інших поборів. Так, у 1880 році в Нехворощі було споруджено нову церкву. Побудували її, головним чином, за рахунок населення. Для цієї «благодійної» справи з нехворощан здерли тисячу крб., та на придбання іконостасу за 3 роки — 3300 крб. У 1892 році в селі було 3 церкви, волосне управління, поліцейський урядник.
У той же час тут було тільки початкове народне училище з двома вчителями. Діяли також 2 церковнопарафіальні школи і 2 школи грамоти13. В них навчалися 40 хлопчиків і лише одна дівчинка. Із 6223 жителів села у 1893 році письменних було всього 160 чоловік (з них 2 жінки).
1 Т. Рудинський. Археологічні збірки Полтавського державного музею. Полтава, 1928, стор. 26.
2 Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, СПб, 1903, стор. 305; Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии, составленные в 1846 году, ч. III, Полтава, 1852, стор. 231.
3 ЦДІА УРСР, ф. 51, оп. З, спр. 1351, арк. 5.
4 В. А. Дядиченко. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII століття., К., 1959, стор. 525.
5 П. А. Китицын. Кобелякская старина. Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. IV, Полтава, 1907, стор. 168—169.
6 ЦДІА УРСР, ф. 51, оп. З, спр. 4900, арк. 2.
7 Полтавские епархиальные ведомости, ч. неофициальная, № 3, 1892, стор. 91, 96.
8 В. Л. Модзалевский. Материалы для истории Полтавского полка. Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 2, Полтава, 1905, стор. 33, 52, 53.
9 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, стор. 349.
10 Полтавские епархиальные ведомости, ч. неофициальная, № 3, 1892, стор. 98.
11 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. XIV, Константиноградский уезд, Полтава, 1894, стор. 8, 12, 13, 87, 279, 537.
12 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 год. Полтава, 1904, стор. 356—357.
13 Полтавские епархиальные ведомости, ч. неофициальная, № 3, 1892, стор. 93, 111.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки