Солониця
Солониця — село в Україні, в Лубенському районі Полтавської області. До Жовтневої революції поселення належало до Засульської волості. Солониця розташована за 5 км від Лубен.
Найменування поселення походить від річки Солониця, до якої воно прилягає. У свою чергу річка названа так за солонуватий присмак води, обумовлений солончаками, через які вона тече. Поблизу Солониці виявлено залишки стародавніх поселень. Одне з них (на хуторі Турканевому) існувало в часи неоліту (IV тисячоліття до н. е.)1, друге — в період пізньої бронзи (І тисячоліття до н. е.)2.
Виникнення села відноситься до початку XVIII століття. Заснування інших навколишніх поселень, що входять до складу Солоницької сільради, в основному припадає на цей же період. Пізнє їх виникнення пояснюється, насамперед, тим, що тут відкрита місцевість і люди не могли здавна на ній заселятися, бо сюди часто набігали грабіжники — татари.
У XVI столітті землі ще не існуючої тоді Солониці, як і інші території Полтавщини, підпали під владу шляхетсько-панської Польщі. Ними довгий час володіли магнати Вишневецькі. Проти них український народ вів героїчну визвольну боротьбу.
Між річками Солоницею і Сулою в 1596 році відбулася визначна подія в історії визвольного руху — запекла битва повсталих козаків і селян під проводом Северина Наливайка і Григорія Лободи з польським військом. Повстанці відступали з Правобережжя за Дніпро, маючи намір досягти російського кордону і там знайти захист від польських магнатів. Досягнувши Посулля, повстанці захоплювали володіння Вишневецького. Звідси залишалось 100 верст до російського кордону. Польський гетьман С. Жолкєвський, що переслідував Наливайка, намагався затримати його військо переговорами в Лубнах. А тим часом великий загін польського війська відрізав шляхи відступу для повстанців. Останні вирішили захищатися, розраховуючи на допомогу запорожців, які мали прибути на човнах.
Поблизу Лубен в урочищі Солониця повстанці заклали укріплений табір. 26 травня почалася битва. 13 днів козаки витримували облогу і робили успішні вилазки. Та сили були нерівні. В таборі не було води, палива, гинули коні, а зрадник Лобода — гетьман реєстрових козаків шукав примирення з панами. Одержавши з Києва облогові гармати, поляки 4 червня почали шалений обстріл козацького табору. Обстріл продовжувався дві доби. Повстанці втратили до 200 чоловік, проте не здавалися. Але в козацькому таборі виникли суперечки. Справа дійшла навіть до збройної сутички, під час якої був убитий Лобода. При цих обставинах Жолкєвський вимагав, щоб повстанці повністю капітулювали, обіцяючи їм дати змогу вільно розійтися по домах. Частина повстанців вирішила прийняти умови польського гетьмана. В ніч з 6 на 7 червня прихильники страченого Лободи напали на Наливайка і його спільників. Останні відчайдушно захищалися, намагаючись вирватись із табору, проте були схоплені і видані полякам. Та Жолкєвський не додержав свого слова й підступно напав на стомлених напівроззброєних повстанців, які не встигли вишикуватись до бою і взятися за зброю.
Польський хронікер писав: «Рубали їх немилосердно, так що на протязі милі або більше лежав труп на трупові. Всіх же їх було в таборі, з черню і жінками, до десяти тисяч, з яких врятувалося з Кремпським не більше тисячі»3. Наливайка разом з шістьма іншими ватажками відправили у Варшаву і там стратили.
Засновниками Солониці були козацькі роди: Сахни, Ляшенки, Погребняки, Якименки. Пізніше тут почали оселятися і селяни-кріпаки — Шматки, Шурхачі, Микитенки та інші4. Спочатку Солониця була невеликим хутором, а згодом розрослася в село. За ревізією 1764 року Солониця значилась за обозним Миргородського полку Родзянком5.
На вільні поселення весь час посягали представники козацької старшини і церква. Їхні домагання підтримувалися царським урядом. Цариця Єлизавета Петрівна закріпила за Мгарським монастирем у «вічну» власність с. Піски та ряд угідь і господарських споруд у Засуллі і Солониці6.
Однак переважна більшість жителів Солониці юридично залишалася незалежною від кріпосників аж до реформи 1861 року. Про це переконливо стверджують навіть матеріали пізніших часів. Так, на початку 80-х років XIX століття у Солониці було 178 дворів, з них — 132 належали козакам, а 20 — державним і казенним селянам, і лише 25 — колишнім кріпакам7.
Хоч основна маса селян Солониці формально не належала поміщикам, але економічне становище її було тяжке.
Мало що змінилося в становищі кріпаків та козаків і після поміщицької реформи. Солоницькі кріпаки поміщика Квітки та 29 ревізьких душ при звільненні одержали біля двох десятин садибної і 33 десятини польової землі. Вони повинні були щороку виплачувати поміщику 69 крб. 6 коп. і державі 72 крб. 20 коп. протягом 49 років8. Селянин попадав у безвихідь. Не маючи можливості прогодувати себе і свою сім’ю з мізерного наділу, він зобов’язаний був сплачувати крім податків ще й високі викупні платежі.
Не краще жили і козацькі сім’ї. Вони теж задихалися від безземелля і малоземелля. На початку 80-х pp. у Солониці з 178 господарств 81 не мало орної землі. Біля двох десятин припадало на кожне з 25 господарств. За рахунок зубожіння бідноти росла сільська буржуазія. 15 заможних господарств мали по 15—50 і більше десятин землі.
Обмаль було і худоби в бідняцьких господарствах. 53 селянські двори не мали ні коней, ні волів, ні корів. Лише 28 господарств обробляли землю власного худобою, а інші — супрягою або найманою тягловою силою. Тоді як 29 заможних селян мали по 4—6 голів робочої худоби, в їхньому користуванні був 21 вітряк.
Нерівномірний розподіл землі, худоби, реманенту породжував жорстоку експлуатацію сільської бідноти заможною куркульською верхівкою. В Солониці було багато наймитів. За рік наймит-чоловік одержував на своїй одежі 55 крб., на хазяйській одежі — 25 крб, а жінка відповідно 38 і 26 крб. 16 господарств посилали своїх членів на далекі заробітки.
Проте найбільш поширеною формою експлуатації був обробіток з половини, або за сніп. Жнець одержував четвертий сніп і повинен був зверх роботи під час жнив відпрацювати 21 день, або сплатити 10 крб. 29 коп. Таких господарств, які жили за рахунок праці за сніп, числилось 64, з них — 42 безземельні і 20, що мали менше, як по три десятини.
За даними 1910 року в Солониці на 211 дворів уже нараховувалось 129 поденників. Крім того, 140 чол. заробляли на жнивах9.
Чимало селян жило повністю або частково за рахунок неземлеробських промислів. У селі в 1910 році було 34 теслярі, 3 кравці, 4 шевці, 9 ткачів.
Крім тяжкої праці, безпросвітніх злиднів на селянській долі ще пагубно відбивалася неписьменність. На початку 80-х pp. XIX століття в Солониці на 1008 душ населення числилось лише 11 письменних чоловіків і не було жодної письменної жінки10. В селі довго не було школи, і лише в 1906 році відкрилося однокласне народне училище. У ньому навчалася мізерна кількість дітей, а ще менше його закінчувало. В 1909 році училище закінчили 7 хлопчиків і 2 дівчини, а в 1914 році — 5 хлопчиків і 5 дівчат11.
1 Ф. Б. Копилов. Посульська експедиція, зб. Археологічні пам’ятки УРСР, вип. III. К., 1952, стор. 307.
2 Фонди Лубенського краєзнавчого музею, інв. № 2207.
3 Хрестоматія з історії Української PСP, т. 1. К., 1959, стор. 171.
4 Журн. «Киевская старина», 1903, № 9, стор. 293—294.
5 А. Грановский. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем. Вып. 1. Полтава, 1901, стор. 361.
6 Труды Полтавской ученой архивной комиссии, вып. XIII. Полтава, 1915, стор. 71—81.
7 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. IV. Полтава, 1885, стор. 122, 130.
8 ЦДІАЛ, ф. 577, оп. 30, спр. 1100, арк. 1, 63.
9 Алфавитный указатель населенных мест Полтавской губернии за 1910 год, стор. 14
10 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. IV, стор. 123.
11 Отчет Лубенской уездной земской управы за 1909 и 1914 гг. Лубни, 1909, 1915.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки