Козельщина
Козельщина — селище міського типу Полтавської області, районний центр Козельщинського району. Розташована за 75 км від Полтави на залізниці Полтава—Кременчук.
Поселення Козельщина виникло на південних землях Переяславського князівства, яке було об’єктом грабіжницьких нападів з боку тюркських кочових племен і татарських орд,— кримського ханства і Золотої Орди. Тривалий час територія лишалась мало заселеною, хоч сюди часто тікали кріпаки, шукаючи порятунку від тяжкого феодального гніту польських і українських поміщиків1. В середині XVII століття в цій місцевості були феодальні землеволодіння шляхтича Юрія Немирича, а після 1658 року — власні і рангові маєтки козацької старшини2. У 1718 році одному з представників козацької старшини П. С. Козельському було надано універсал на уряд Кобеляцького наказного сотника. Розпочавши службу в Кобеляцькій сотні, Козельські всілякими засобами намагалися розширити свої земельні володіння.
Населений пункт Козельщина виник у другій половині XVIII століття, коли широко провадилося заселення старшинсько-поміщицьких земель залежними людьми. Назву свою він дістав від прізвища власників земель — Козельських. З 1654 року Козельщина входила до Кобеляцької сотні Полтавського полку, з 1764 року — до Кобеляцької роти Дніпровського пікінерного полку, з 1783 року—до Говтвянського повіту Київського намісництва, з 1796 року — до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, і, нарешті, з 1803 року — до Кобеляцького повіту Полтавської губернії3.
Напередодні реформи 1861 року в Козельщині налічувалося 75 дворів (82 сім’ї). Тут проживало 256 ревізьких душ кріпосних селян (з них 31 ревізька душа дворових). Вони мали тільки городи, загальною площею 34 дес. 1980 кв. сажнів.
Селянська реформа 1861 року не виправдала селянських сподівань. В Козельщині була значна частина безземельних селян (дворових кріпосних та інших категорій населення), які за положенням від 19 лютого 1861 року могли претендувати на наділ лише в тому разі, коли сільська громада могла одержати прирізок. Бажаного прирізка вона не одержала, тому 227 ревізьких душ дістали нижчий земельний наділ — всього 26 дес. 280 кв. сажнів присадибної і 277 дес. 720 кв. сажнів орної землі. За ці наділи селяни змушені були щороку сплачувати 826 крб. 44 коп. оброку, а з 1864 року — вносити в державний банк 696 крб. 68 коп. щорічних викупних платежів4. Місцевий поміщик вніс в уставну грамоту додаткову статтю про те, що в урочищі Луцковець, яке відходить під селянський наділ, він вирубає на свою користь ліс, а також верби, що ростуть по канаві від городів5.
Як і до реформи в Козельщині панували злидні й безправ’я. Змінилося тільки те, що Козельські продали свій маєток графу Капністу. Безправні і пограбовані попередніми панами, селяни потрапили в кабалу до поміщиків Капністів.
У пореформеній Козельщині швидко розвивалися капіталістичні відносини. Цьому значно сприяло введення в дію залізниці Харків—Миколаїв6. Створилися сприятливі умови для переведення на капіталістичні рейки господарства багатіїв та дальшої пролетаризації безземельних і малоземельних господарств.
Відбулися зміни і в кількості населення. На 1887 рік в Козельщині налічувалося 123 господарства. Тут проживало 1682 чол. Колишні кріпаки все ще вносили в банк викупні платежі. Крім того, в селі з’явилося 13 господарств козаків (69 чол.), 20 господарств міщан та інших (92 чол.).
У 1886 році у селян с. Козельщина було 304 дес. надільної і 288 дес. землі, придбаної через банк. В селі проживало також 22 чол., які прибули з інших місцевостей, але не мали орної землі і займалися ремісництвом, торгівлею або ж працювали по найму. Були й такі селяни, які, втративши засоби до існування і не маючи змоги знайти роботу, виїжджали з села. У 1886 році 29 чоловік одержали паспорти на відхід на заробітки.
Тяжке матеріальне й правове становище селян підсилювалось духовним гнітом. Переважна більшість селян була неписьменною. За цих умов тут і розповсюдився в 1881 році міф про «чудотворну» ікону, яка нібито зціляла людей. У 1885 році біля джерела, де нібито знайшли ікону, було засновано жіночий монастир. Ігуменя монастиря у 1886 році прийняла в дар від поміщика Капніста 31 десятину землі і зібрані серед населення та здані в державний банк гроші в розмірі 50 тис. крб. Монастир багатів за рахунок пожертвувань численних віруючих. Через кілька років монастир мав понад 300 десятин землі, паровий млин, вітряк, олійницю. Були також споруджені будинки з келіями (у монастирі було понад 600 черниць), готелі і заїжджі двори для багатих і бідних богомольців, а протягом 1900—1905 pp.—великий собор.
Наприкінці 80-х pp. XIX ст. земельні володіння навколо с. Козельщини поміщик Капніст продав багатію Ситнику. Запопадливий купець зробив дальші кроки по шляху капіталізації господарства. Так, врахувавши потреби монастиря в цеглі, він побудував у селі цегельний завод, де працювало близько 50 найманих робітників.
На початку XX ст. в селі налічувалося 146 селянських господарств, які мали 483 дес. придатної землі (в середньому трохи більше 0,5 дес. на 1 душу). 42 козацьких господарства володіли 323 дес. орної землі (1,2 дес. на 1 душу). В селі проживало 76 чол. інших, непривілейованих, серед яких 15 родин зовсім не мали землі, а одна родина мала садибу. Це, мабуть, наймити у заможних селян або ж наймані робітники на підприємствах. Селянське землеволодіння яскраво характеризує класове розшарування в Козельщині. У 1900 році 27 господарств зовсім не мали землі, 72 родини хоча й мали землю, але самі її не обробляли, бо не мали ні худоби, ні реманенту. А в цей час 12 родин мали від 15 до 50 дес. землі кожна7. Близько тисячі десятин поблизу Козельщини належало купцеві Ситнику та понад 300 десятин — монастирю. Купець, монастир та куркулі експлуатували переважну частину селянської бідноти Козельщини і навколишніх населених пунктів.
Тяжке становище трудящих неминуче призводило до селянських виступів. Цьому сприяло те, що багато хто з жителів села, працюючи на залізниці та підприємствах м. Кременчука, підтримував постійні зв’язки з родичами і сім’ями. Отже, зростання політичної свідомості селян і наймитів Козельщини значною мірою визначалося розвитком революційних подій на залізниці і в Кременчуці. Так, 14 грудня 1905 року кременчуцький тимчасовий генерал-губернатор оголосив дільницю Харково—Миколаївської залізниці від ст. Козельщини до ст. Єлисаветград на становищі надзвичайної охорони. Було навіть створено комітет «по надзвичайній охороні і підтриманню порядку». Через тиждень, 21 грудня, це становище поширилось і на населені пункти, розташовані поблизу залізниці8.
З наступом політичної реакції в країні посилилась експлуатація народних мас. Це призвело до ще більшого зубожіння селян Козельщини. У 1910 році в селі більше половини населення (629 чол.) через відсутність робочої худоби, інвентаря та велику виснаженість землі не могли займатися сільським господарством. 17 сімей частково займалися землеробством, ходили на поденщину і різні заробітки, а також працювали за сніп у заможних односельчан. В селі було 123 зажинщики, які жали за сніп у заможних селян, 67 поденщиків.
Значна частина жителів села жила з ремісництва. У 1910 році тут було 9 ковалів, 11 теслярів і столярів, 19 кравців та шевців.
53 родини змушені були посилати своїх працівників у найми за межі свого села: на цілий рік та на літній сезон — 55 чол. і на далекі заробітки — 70 чол. Чимало жителів села постійно працювали на залізниці, на фабриках і заводах Кременчука.
У роки першої світової війни ще більше загострилися класові суперечності на селі. Зростала й політична свідомість селян. Жителі села А. Кулик, Є. Григор та інші, що працювали на підприємствах м. Кременчука, привозили в село нелегальну літературу, розповідали односельчанам про політичні настрої серед робітників.
В дореволюційний час освіта для переважної більшості населення Козельщини була недоступна. При козельщинському монастирі працювала початкова жіноча школа з інтернатом, але сюди мало потрапляло селянських дітей. В земську початкову школу, де вчилися головним чином хлопчики, основна маса селян теж не мала змоги посилати своїх дітей. Більшість з тих, хто вчився, ходили до школи тільки після закінчення всіх сільськогосподарських робіт та випасу худоби і залишали її ранньою весною. У 1910 році з 554 чоловіків грамотних було менше половини — 229 чол.9, а серед 553 жінок грамотних було тільки 56 чол. Таким чином, майже 75 проц. населення села лишалося неписьменним. Це було серйозною перешкодою для тих, хто намагався здобути спеціальність і знайти постійну роботу на залізниці або на фабриках чи заводах.
1 Л. В.Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914, стор. 99—100.
2 Н. Пирский. Исторический очерк Кобелякского уезда вообще. Кобеляки, 1908, стор. З, 33, 35, 36—37, 40; В. И. Василенко. Хозяйственно-зкономический обзор Кобелякского уезда Полтавской губернии. Кобеляки, 1895, стор. 21—22.
3 П. А. Китицын. Кобелякская старина. «Труды Полтавской ученой архивной комиссии», вып. 4, Полтава, 1907, стор. 166; Л. В. Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение, стор. 94.
4 ЦДІАЛ, ф. 577, оп. 30, спр. 443, арк. 1—51.
5 Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформи 1861 года, К., 1959, стор. 296.
6 В. И. Василенко. Хозяйственно-зкономический обзор Кобелякского уезда Полтавской губернии, стор. 98.
7 Материалы подворной переписи Полтавской губернии в 1900 году. Кобелякский уезд. Полтава, 1906, стор. 8—13.
8 Полтавський облдержархів, ф. 763, on. 1, спр. 2, арк. 2, 14.
9 Третья подворно-хозяйственная перепись в Полтавской губернии 1910 года. Кобелякский уезд, стор. 18.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки