Градизьк
Градизьк — селище міського типу Глобинського району Полтавської області України.
Градизьк розташований на північно-східному узбережжі Кременчуцького моря, в мальовничій місцевості на схилі гори Пивихи — одної з найвищих точок Полтавщини, що підноситься на 169 м над рівнем моря. Через Градизьк проходить автомагістраль Київ — Дніпропетровськ — Крим. Тут схрещуються шосейні дороги Золотоноша — Кременчук та Кременчук — Хорол.
Градизьк перетинає канал, який виник у результаті створення Кременчуцького моря, на місці природної балки-яру Кагамлика, або Кагамличка, що тягнеться через селище з південного сходу на північний захід. Тут споруджено пристань. Віддаль від Градизька до райцентру — 29 км, до м. Кременчука — 25 км, до залізничної станції Рублівка — 15 км, до Полтави по шосейних і грунтових шляхах — 145 км. Автобусним сполученням він зв’язаний з усіма навколишніми селами.
На північно-східній околиці селища виявлено рештки поселення черняхівської культури (II—VI століття)1.
В минулому це поселення звалося Городищем (до 1789 року). Ця назва збереглася в народі і до наших днів. Це одне з стародавніших городищ на території Полтавщини.
Внаслідок половецьких набігів, а потім татарської навали, особливо Батия, Городище було зруйновано дощенту.
У XIV столітті на руїнах і попелищах знову виникають слов’янські поселення. Відроджується в цей час і Градизьк та його околиці, що входили до складу литовських володінь.
В XVI і XVII століттях землі навколо Градизька привласнюють то канівський і черкаський староста, то київський Миколаївський монастир, який будує на горі Пивисі Пивогорський монастир, то різні польські пани.
Утиски трудящих Градизька і навколишніх сіл з боку різної знаті, монастиря та польської шляхти призводили до збройних виступів жителів.
В 1635 році, під час повстання козаків під проводом Івана Сулими, до повстанців приєдналося багато селян із числа монастирських поселенців.
Активну участь взяли жителі Градизька у селянсько-козацькому повстанні 1637 року під керівництвом козацького ватажка П. Павлюка, який стояв табором проти Градизька.
Наступного року жителі Градизька, Пиви та багатьох навколишніх сіл повстали на боротьбу з ненависною шляхтою і приєдналися до загону Остряниці. Градижчани хоробро билися проти військ польської шляхти разом з козаками Дмитра Гуні, укріпившись в давньому козапькому окопі. Про ці події нагадували і рештки укріпленого городка біля гирла Старика і урочище Піщана редута, які зберігались аж до XX століття.
Велике значення для Градизька, Пиви та інших навколишніх сіл мало їх близьке розташування від Чигирина, де Богдан Хмельницький не раз проводив козацькі ради. Після перемоги під Жовтими Водами у 1648 році до Богдана Хмельницького прибули понад 2 тисячі добровольців, у т. ч. з Градизька. Йдучи на з’єднання з військами Б. Хмельницького, ополченці з Лівобережжя переправлялись через Дніпро градизькими перевозами2.
Градизьк (Городище) був у числі 177 міст, жителі яких уже на початку січня 1654 року склали присягу на вірність Російській державі, чим ствердили рішення Переяславської Ради про возз’єднання України з Росією3.
Наприкінці XVII і на початку XVIII століть Градизьк не раз зазнавав нападів кримських татар.
Населення Градизька вже не вміщалося в укріпленій місцевості, і нові жителі оселялися на північно-східній стороні, утворюючи нову «слободу». Називалися вони слобожанами і займалися землеробством, на відміну від корінних жителів — городян, або горян, що в основному займалися торгівлею і промислами.
З часів Богдана Хмельницького (з 1648 року) Градизьк входив до складу Максимівської сотні Чигиринського полку, а з 1667 року — Миргородського полку.
На початку і в середині XVIII століття жителі Градизька та хутора Запорізького4, що на околиці Градизька, брали активну участь у гайдамацькому русі.
Одним із важливих збірних пунктів гайдамаків був невеликий острів на Дніпрі проти Градизька — Станова Дубина. Тут у червні 1768 року стояв табором один із ватажків гайдамаків — Семен Неживий. У володіннях монастиря формувались гайдамацькі загони, а в разі невдач у непрохідних лісах і в селах втікачі знаходили надійне пристановище.
В кінці XVIII і на початку XIX століть під час змін адміністративного поділу в країні Градизьк зазнав змін у адміністративному підпорядкуванні.
Після скасування полкового адміністративно-політичного устрою на Україні Градизьк перейшов до Київського намісництва як повітове місто. Утворився Градизький повіт5. З 30 квітня 1789 року Градизьк віднесено до Катеринославського намісництва, а з 1 червня 1789 року повітові установи з Кременчука було переведено в м. Градище і повіт перейменовано в Градизький. З цього часу Городище і дістало офіційну назву Градизьк6. Через 8 років Градизьк перейменовано в посад і віднесено до Малоросійської губернії, а з лютого 1802 року він увійшов до складу Полтавської губернії як заштатне місто.
На початку червня 1782 року затверджено герб міста Градизька — на голубому полі навхрест покладені золота шабля і ключ, а вгорі — шестикутна срібна зірка.
З кінця XVIII і на початку XIX століть Градизьк швидко розвивається, як торгове місто.
Важливе значення для Градизька мала пристань, через яку прибувала та відправлялася значна кількість товарів. Головними предметами торгівлі на градизьких ярмарках були ліс, смола, дьоготь, худоба, смушки, хліб, сало тощо. Щорічно тут відбувалося 4 ярмарки: 9 травня, 1 серпня, 1 жовтня і 6 грудня7. На ярмарки приїздили купці не тільки з українських міст — Києва, Кременчука тощо, а й з Москви, Петербурга, Калуги, Тули, Орла, Мінська, Могилева, з Польщі, Австрії та інших країн. Про те, що являли собою ці ярмарки, говорять такі цифри: на трьох ярмарках у Градизьку у 1793 році, крім роздрібної торгівлі, оптом було продано 1656 бочок смоли, 1825 голів великої рогатої худоби, 1300 штук овець і 3050 штук смушків. У тому ж році на ярмарках побувало понад 800 приїжджих купців8.
Зростало місто, зростало і його населення. Якщо на початку XIX століття Градизьк мав 711 дворів з населенням 4500 чоловік, то в 1859 році тут уже було 1366 будинків і проживало 7708 чоловік. Населення в основному жило з землеробства: понад третину жителів становили державні та казенні селяни. Значна частина населення займалася торгівлею та різними ремеслами. У місті був цегельний завод, 33 вітряки, кілька десятків ремісничих майстерень. Працювала поштова станція.
Але дуже мало піклувалися про здоров’я жителів. Населення міста та кількох навколишніх сіл обслуговувала невеличка лікарня, де працював один лікар. Ще менше турбувалися власті про освіту. Майже на 8 тис. жителів у місті було відкрито одну початкову школу — парафіальне училище.
У другій половині XIX століття в зв’язку з швидким розвитком Кременчука Градизьк поступово починає занепадати. Йде на спад і його торгівля. Занепад Градизька прискорили великі пожежі в середині XIX століття, які знищили кращу частину міста. Вже, під час першої пожежі 1832 року згоріли всі будівлі на торговій площі. За час пожежі в березні 1848 року згоріло багато хат і господарських будівель градижчан. Збитки оцінювалися в 1390 крб. сріблом. Не менш сильна пожежа сталася 10 червня 1866 року. Після неї Градизьк довгий час являв собою жалюгідні залишки міста.
Тільки з 70-х pp. XIX століття Градизьк починає відбудовуватись. На місці старого валу спорудили пивний Завод, парову лісопилку і паровий млин, два ряди нових крамниць. Відкрилося пароплавне сполучення між Градизьком і Кременчуком.
Населення міста в 1877 році становило 7456 чол. До Градизька були приписані хутори Черепахівка, Герасименка, Котляревщина, Любарщина, Гарначівка і Берег.
В 1885 році на заробітки в Таврію та інші місця з Градизька ходило 656 чоловіків та 197 жінок; 54 чол. батракували; 75 — займалися візництвом, а 173 чоловіки і 76 жінок — кустарними промислами.
Селяни мусили сплачувати близько 7 тис. крб. на рік різних податків та викупних платежів за землю після реформи 1861 року, що було важким тягарем для знедолених селян.
Тяжке економічне становище і безправ’я селян, робітників і ремісників, які складали більшість населення Градизька, обумовлювало розвиток революційних настроїв серед жителів.
Всенародна боротьба проти самодержавства у роки першої російської революції знайшла відгук і в Градизьку. За спогадами старожилів селища, наприкінці 1905 року під впливом революційних подій у Кременчуці, Глобиному та інших місцях біднота і ремісники Градизька розгромили міську і ремісничу управи та вигнали поліцаїв. Для придушення заворушення в Градизьк прибув каральний загін і вчинив розправу над жителями. Вихідці з Градизька брали активну участь у повстанні на броненосці «Потьомкін» — І. П. Шестидесятний був членом суднової комісії, разом з іншими представниками від «Потьомкіна» допомагав команді «Георгій Побідоносець» заарештувати офіцерів і піднести прапор революції. Другим учасником повстання був матрос X. Д. Опришко9.
Швидкий розвиток капіталізму в країні у XX столітті призводив до дальшого поглиблення соціального розшарування села. Про це яскраво свідчить дальше обезземелення значної частини селян. За переписом 1910 року, на 1828 господарств Градизька, в яких налічувалось 10 330 чоловік населення, 973 господарства були безземельні або не мали орної землі, 182 мали менш ніж по одній десятині орної землі і лише 291 — по 1—3 десятини. Малоземелля і безземелля призводило до того, що значна частина жителів шукала засобів до існування шляхом найму або займаючись різними ремеслами. Так, 573 чол. займалися кустарними промислами і ремеслами; 93 чол. працювали візниками, 66 — пастухами, а 251 чоловік та 207 жінок жили за рахунок поденщини10. На заробітки ходили робітники з 739 господарств. Улітку на далекі заробітки ходило 580 . чоловіків і 378 жінок, а 208 чоловіків і 115 жінок наймалися «в строкові». Частина жителів працювала на місцевих приватних промислових підприємствах. У Градизьку на цей час було 2 лісопильних заводи, 2 млини вальцьового простого помелу, 2 маслобійні, заводи з просорушками та маслозавод11, цегельний завод12.
Погані справи були в Градизьку з освітою. На протязі кількох століть в селі не було жодної школи. Лише в 2-й половині XIX століття тут було відкрито двокласні училища: чоловіче — в 1852 і жіноче — в 1871 році. За переписом 1885 року, з 2283 чоловіків письменних було 234, а з 2244 жінок — лише 7 письменних. На час першого загального перепису населення в 1897 році в Градизьку налічувалось тільки 24,7 проц. письменних13.
На низькому рівні залишалася освіта і в XX столітті. Хоч напередодні Жовтневої революції тут уже існувало 5 початкових церковнопарафіальних і земських шкіл, 75 процентів населення залишалося неписьменним. Серед жінок неписьменність досягала 94 процентів. Письменні мали освіту в основному за 1—2 класи і лише незначна кількість — за 4 класи.
Не кращі були справи і з охороною здоров’я. Як повідомляв ревізор Кременчуцької земської управи, лікарня була в жалюгідному стані: приміщення старе, дах протікав. На час ремонту хворих не було куди помістити, і з 6 хворих 4 перенесли в сарай, а 2 — у мертвецьку. На 1916 рік в Градизьку був 1 лікар, 4 фельдшери і працював приватний аптекарський магазин О. І. Авербаха. Але цього було надто мало для десятитисячного населення, тому більшість жителів зверталась до знахарів.
1 И. Н. Ляпушкин. Днепровское лесостепное левобережье в эпоху железа. Материалы и исследования по археологииСССP. Вып. 104, 1961, стор. 161.
2 Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. Полтава, 1884, № 17, стор. 813—814; 1915, № 4, стор. 295.
3 Воссоединение Украины с Россией. М., 1954, т. З, стор. 518.
4 Старий хутір і нове поселення на схід від Пивихи ще й зараз називають Запоріжжям, а на горі Пивисі є могила Гайдамацька.
5 Полтавские епархиальнне ведомости. Часть неофициальная. Полтава, 1884, № 17, стор. 822—825; № 2, стор. 17, 19—20.
6 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 215, on. 1, спр. 231, арк. 18.
7 Е. Зябловский. Землеописание Российской империи для всех сословий, ч. V]. СПб., 1810, стор. 58.
8 Полтавские епархиальнне ведомости. Часть неофициальная. Полтава, 1884, № 17, стор. 829—830.
9 И. Пономарев. Герой «Потемкина». М., 1965, стор. 25, 158, 168; Революционное движение в Черноморском флоте в 1905—1907 гг. Воспоминания и письма. М., 1956, стор. 113.
10 Алфавитный указатель населенных мест Полтавской губернии на 1910 год. Полтава, 1913, Кременчугский уезд, стор. 9.
11 Полтавський облдержархів, ф. 107, on. 1, спр. 2, арк. 38; спр. З, арк. 28.
12 Клировая книжка Полтавской епархии на 1902 год. Полтава, 1902, стор. 297.
13 Первая всеобщая перепись населення Российской империи по сведениям 1897 г., т. XXXIII. Полтавская губерния. Спб., 1904, стор. XIV.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки