Котельва
Котельва — селище міського типу в Полтавській області, адміністративний центр Котелевського району. Село розташоване в лісостеповій частині Придніпровської низовини, на берегах річки Котельви, притоки Ворскли. До обласного центру Полтави — 64 км, до найближчої залізничної станції Охтирка — 35 км.
Навколо Котельви, в радіусі 4—7 км, є кілька курганів-могил — Крючкова, Власкова, Гостра, Штанькова, Орлова і Маленька1. В XI—XII століттях на місці сучасної Котельви було слов’янське поселення. В 1239—1240 pp. його зруйнували татаро-монголи. Частина жителів загинула, а частина переселилася на північ та північний схід, у ліси.
Наприкінці XVI століття тут жили окремими хутірцями пасічники та мисливці2. В 30-х pp. XVII століття сюди переселилось багато селян і козаків із захоплених Польщею українських земель.
За переказами, одним з перших переселенців був заможний козак на прізвище Котел. Від нього ніби і пішла назва поселення. Дослідники ж пов’язують назву села з річкою Котельвою3.
У 1648 році Котельва стала сотенним містечком Гадяцького полку. Козаки Котелевської сотні були активними учасниками народно-визвольної війни 1648—1654 pp. проти шляхетської Польщі. Вони брали участь в боях під Зборовом, Берестечком, Жванцем.
Є відомості, що після визвольної війни Котельва, поряд з іншими містечками й селами, розташованими навколо Гадяча, як і сам Гадяч, була передана російським урядом в особисте володіння Богдану Хмельницькому4. У другій половині XVII і на початку XVIII століття Котельва була однією з фортець, що захищали територію Слобідської України від грабіжницьких нападів кримських і ногайських татар. Вона була оточена глибоким ровом і високими валами. Над валом підносилися чотири великі дерев’яні башти. Містечко мало близько 200 дворів і 2 церкви5. Котельва відіграла значну роль у Північній війні.
Під час війни проти шведських загарбників котелевці не піддалися умовлянням зрадника Мазепи і лишилися вірними Росії. Петро І у спеціальному указі від 26 листопада 1708 року дякував козакам Котелевської сотні і всім жителям містечка за вірність і стійкість. В Указі говорилося: «Господин сотник і прочая старшина города Котельвы. Вы, ни на какие прелестные письма изменника богоотступника Мазепы не смотря, пребываете к нам, великому государю, верны постоянно. Того ради его царское величество вас, старшину и всех жителей города Котельвы, за вашу непоколебимую верность к его величеству милостиво похваляєм им данным своим монаршим указом»6.
В ніч на 27 січня 1709 року шведська армія розпочала похід на Слобідську Україну. Захопивши Опішню і пограбувавши її, Карл XII 29 січня рушив до Котельви. Козаки і селяни героїчно захищали містечко від шведських загарбників. Але сили були нерівні. Вдершись у Котельву, шведи майже повністю її зруйнували.
Після розгрому шведських загарбників під Полтавою, в якому брали участь і козаки Котелевської сотні, її було приєднано до Охтирського полку.
Коли полковий устрій на Україні було ліквідовано, Котельва ввійшла до складу Охтирського повіту Харківського намісництва (з 1780 по 1796 p.), з 1797 року Котельва — слобода Охтирського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 — Харківської губернії.
Наприкінці XVIII століття Котельва була досить великим населеним пунктом. У 1773 році тут проживало понад 9 тис. чоловік. Основну масу населення становили військові обивателі — козаки і їх сім’ї (8433 чол.). Підданих селян (кріпаків) було 217, серед них поміщицьких — 190, монастирських — 277. За свідченням сучасників «поміщицькі селяни перебувають на панщині і живуть бідно». Козаки теж «землі мають для продовольства дуже мало»8.
Після скасування кріпацтва селяни одержали волю, але це була голодна воля. Замість максимальних наділів, які для Охтирського повіту були визначені «Положенням» в 3 десятини, поміщики виділили на ревізьку душу по 1 десятині. За цю десятину селянин мав щороку відпрацьовувати на пана 19 днів і сплачувати йому 2 крб. 80 коп. оброку. Після виходу на викуп він ставав невідплатним боржником держави. Малоземелля, високі податки змушували жителів шукати додаткових джерел для існування в кустарних промислах. У Котельві здавна розвивалися різні ремесла: чоботарське, ткацьке, ковальське, гончарне та інші. Котелевці майстрували також внутрішні замки для скринь, дуже міцні й надійні. Великого розвитку набуло кушнірство. У 1832 році тут було зроблено 5 тис. кожухів для продажу у Полтаві. Крім того, чимало їх було вивезено у Харків і Ромни. У самій Котельві щороку відбувалося 4 ярмарки. Сюди приїздили купці з усіх сусідніх губерній, жителі навколишніх сіл. Тисячі фур скупчувалися на базарній площі, заповнювали вузькі вулиці. Торгували хлібом, худобою, городиною, гончарним і мідним посудом тощо.
Місцеві поміщики вивозили на ярмарки не тільки сільськогосподарські продукти, але і вироби своїх напівкустарних підприємств. Так, у поміщика Матушинського був невеличкий цегельний завод, на якому вироблялось до 30 тисяч штук цегли на рік. Її здебільшого продавали жителям Котельви і сусідніх сіл. У 1831 році в Котельві було пущено салотопний завод. Тут перероблялося до 200 голів рогатої худоби, що давало 800 пудів м’яса (солонини) і 600 пудів сала9.
Починаючи з другої половини XVIII століття, Котельва стає одним з центрів розвитку чумацтва на Слобожанщині10. Котелевські чумаки добиралися до Волги й Кавказу, Азовського та Чорного морів, навіть до кордону Австрії. Деякі з них мали по 35 пар волів і могли привозити відразу по кількасот пудів солі, багато риби. У 1833 році в село, наприклад, було завезено солі на 50 тис. крб. Серед заможних чумаків особливо відзначався своїм багатством Іван Скляр.
Наприкінці XIX — на початку XX століття Котельва стала великим торговельно-ремісничим селом. У ткацькому промислі працювало близько 100 чоловік, у шевському — 150 чоловік, чинбарному — близько 200 майстрів. На місцевих ярмарках та на ярмарках Харкова, Полтави, Охтирки, Курська був великий попит на вироби котелевських ткачів та шевців (килими, шерстяні пояси, красиві добротні сукні) і бондарів (відра, діжки, бочонки, обручі тощо). На всю Полтавщину славився полив’яний посуд, що його робили котелевські гоячари. Гончарним промислом в селі займалося 69 чоловік. Вони виробляли протягом року 138,5 тис. штук посуду. Кожний з гончарів заробляв у середньому 102 крб. на рік. Однак, щоб покрити виробничі затрати, прохарчуватися йому і сім’ї (з 4—5 чол.) він мусив мати не менше 115 крб. Гончари, як і переважна більшість інших ремісників, не вилазили із злиднів, а за їх рахунок наживалися скупники. Вони платили безпосереднім виробникам за сотню гончарного посуду від 1 крб. 20 коп. до 2 крб. 50 коп., а самі продавали по ярмарках по 5 крб. і дорожче.
Жили і працювали гончари в дуже тяжких умовах. Окремого приміщення для роботи вони, як правило, не мали. У жилій хаті і вироблявся посуд, і сушився. Тут завжди було брудно і вогко. Цвіль вкривала стіни. Через маленькі віконця ледве проникало світло. Повітря було насичено парами глини і свинцю. Взимку, при зачинених вікнах і дверях люди буквально задихалися. Не дивно, що майже всі гончари, їх дружина і діти хворіли на сухотку та ревматизм. Тільки влітку вони трохи оживали. Більшість гончарів та їх сімей у літні місяці займалися хліборобством. Але землі у них було обмаль. 9 господарств її зовсім не мали, у 30 було менше 1 десятини, у 29 — від 1 до 3 десятин і тільки у одного — 6 десятин. Не вистачало і тягла. Коней мало одне господарство з 4, рогату худобу і зокрема корів — одне з 811.
Гончари — не виняток. Більшість жителів Котельви терпіли гострий земельний голод. Половина господарств мали по 1—3 десятини ріллі, а у третини — його зовсім не було. Орендувати, а тим більше купити землю вони теж не могли, бо ціни на неї були дуже високі. Так, на початку XX століття 1 десятина в Охтирському повіті коштувала від 200 до 450 крб. Орендна плата за десятину становила від 25 до 35 крб. на рік12. Особливо бідували селяни, які цілком залежали від землі. Злидні котелевської бідноти були такі разючі, що в народі навіть склалася приказка — «Котельва попід віконню шкутильга»13.
У пошуках засобів до існування безземельні і малоземельні селяни від сходу сонця і до вечора гнули спини на плантаціях цукрових буряків, які належали поміщикам і цукрозаводчикам. За ціле літо тяжкої, у повному розумінні, каторжної праці дорослий наймит-строковик одержував 60 крб., а жінки і підлітки — 40 крб.14. Власники плантацій жорстоко експлуатували робітників, які були «позбавлені найелементарнішого захисту суспільства і держави»15.
Умови життя і праці «у строку» були жахливі. Земський лікар Подольський писав про Котельву: «Восени початок розвитку тифу звичайно помічається у молоді, яка працює на бурякових плантаціях заможних селян. Сараї, призначені для відпочинку й ночівлі робітників, у таких плантаторів дуже брудні, солома, на якій сплять, на кінець роботи перетворюється буквально в гній, бо ніколи не міняється: тут-то й розвивається вогнище зарази»15.
На цукрових плантаціях працювало багато жінок і підлітків, які особливо страждали від важких умов праці. «Моя молодість зів’яла «в строку»,— розповідає 76-річна жителька Котельви В. Г. Лютенко.— Кожного року з перших днів весни наймалась я до економії. Клапоть землі, що був у батька, не міг прогодувати нашу сім’ю. Життя змушувало йти на заробітки. Все літо від зорі до зорі поневірялася на цукровій плантації. А ночували ми в полі, в куренях. Після вечері, було, ввійдеш до куреня, впадеш на гнилу солому і заснеш, як убита. А перед світанком прокинешся від холоду,— зубом на зуб не попадеш. Надворі, дивись, дощ пройшов — у курені вогко... Мало хто з дівчат повертався восени додому здоровим»16.
Тяжкі хвороби — тиф, бешиха, туберкульоз, болотна пропасниця — не переводилися в цих краях. Щороку від них гинули сотні людей. Одна лікарня на 16 ліжок не могла обслужити всіх хворих Котельви і навколишніх сіл17.
У слободі було 7 шкіл, але через злидні далеко не всі селяни мали можливість вчити своїх дітей. У кращому разі вони закінчували 1—2 класи.
У двох гімназіях і вищій початковій школі вчилися переважно діти заможних верств села — куркулів, багатих ремісників. Більшість жителів Котельви не вміли ні писати, ні читати. У 1915 році серед чоловіків було 13 процентів письменних, а серед жінок — 5 процентів. У спеціальних середніх і вищих учбових закладах навчалося всього 3 жителі Котельви. Газети одержували тільки староста, урядник, піп і один з куркулів. У Котельві була лише одна маленька бібліотека, яка розміщувалася в найманому приміщенні.
1 Д. И. Багалей. Обтъяснительный текст к археологической карте Харьковской губернии. Труды XII археологического съезда, т. І, М., 1905, стор. 7.
2 А. Г. Слюсарський. Слобідська Україна. X., 1954, стор. 49.
3 О. С. Стрижак. Назви річок Полтавщини. К., 1963, стор. 14.
4 К. І. Стецюк. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50—70-х роках XVII ст. К., 1960, стор. 92.
5 «Харьковские губернские ведомости», 1857 p., № 45, стор. 389.
6 Б. С. Тельпуховский. Северная война. М., 1946, стор. 91.
7 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 399, on. 1, спр. 1814, арк. 76 зв.
8 А. Твердохлебов. Котельва. «Харьковский сборник», вып. 2, X., 1888, стор. 121.
9 Памятная книжка Харьковской губернии на 1866 год, составлена Я. Голяховским, X., 1866, стор. 36—37.
10 I. С. Слабеєв. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні. К., 1964, стор. 90.
11 Труды комиссии по исследованию кустарных промыслов Харьковской губернии, вып. III, Ахтырский уезд. X., 1885, стор. 20—27.
12 Харківський облдержархів, ф. 305, оп. З, спр. 111, арк. 12—13.
13 А. Твердохлебов. Котельва, «Харьковский сборник», стор. 121.
14 Харківський облдержархів, ф. 305, оп. З, спр. 111, арк. 14.
15 Див. В. І. Ленін. Твори, т. З, стор. 247.
16 Газ. «Радянська Україна», 21 січня 1966 р.
17 Отчет о составе деятельности земской медицини в Ахтырском уезде за 1912 г. X., 1913, стор. 32, 33.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки