Омельник
Омельник — село в Україні, у Кременчуцькому районі Полтавської області. Розташований на правому березі річки Псла (басейн Дніпра), в долині річки Омельника, за 23 км від Кременчука і за 12 км від залізничної станції Потоки на лінії Полтава — Кременчук.
Місцевість, де в більш пізні часи виник Омельник, була заселена здавна. Біля села, понад правим берегом Псла, тягнеться низка курганів періоду бронзи (II—І тисячоліття до н. е.)1.
На карті французького інженера Боплана (1630—1646 pp.) населений пункт вже позначений як місто2.
Жителі Омельника сповна відчули на собі тяжкий соціальний і національний гніт польської шляхти. Вони взяли активну участь у козацько-селянському повстанні 1638 року, очоленому Яковом Острянином і Карпом Скиданом.
У 1650 році Омельник був сотенним містечком Чигиринського, в 1669 році — Полтавського, а пізніше — Миргородського полку. Тут була земляна фортеця, споруджена для захисту від татарських нападів3.
Наприкінці XVII та в 1-ій половині XVIII століття Омельник був досить значним населеним пунктом. За ревізією 1726 року, тут налічувалось 353 двори посполитих, що «належали до влади і управління гетьманського»4. Через 3 роки, тобто в 1729 році, в містечку стало на 8 дворів більше. Населення його було не закріпачене. Як свідчать документи, в 1752 році омельничани зазнали утиску з боку підполковника Чернишова, про що писали скаргу гетьманові К. Розумовському5.
Згідно з генеральним описом Лівобережної України 1765—-1769 pp., Омельник був сотенним містечком Омельницької сотні, до якої входило близько 20 населених пунктів7. З 1765 року він ввійшов до Новоросійської губернії, а потім до Полтавської губернії (1803 рік). Економічний розвиток села сприяв зростанню населення. Так, за даними 1859 року, в Омельнику вже налічувалось 439 дворів з населенням 3358 душ, в т. ч. чоловіків —- 1622, жінок — 17368. Головним заняттям омельничан було землеробство. Певне місце посідали і кустарні промисли та торгівля. В селі та навколо нього було багато вітряків та 2 олійниці. Двічі на рік — 20 червня і 14 жовтня — тут відбувались ярмарки9. На ярмарки з’їжджалось багато селян з навколишніх сіл та міщан. Торгували переважно сільськогосподарськими продуктами. Купці привозили сюди і збували промислові вироби, купували сільськогосподарську сировину.
З середини XIX століття Омельник став волосним центром Кременчуцького повіту. Переважну масу його населення становили колишні козаки і лише невелику частину — селяни та міщани. Більшість козаків і селян відчувала гостре малоземелля. Після реформи 1861 року посилилось класове розшарування селянства. Так, у 1892 році, через 30 років після реформи, із загальної кількості жителів — 3137 чоловік — козаків налічувалось 2083 чол., селян — 789 чол. та 265 міщан10. Зростали малоземелля та аграрне перенаселення. Якщо в 1885 році в Омельницькій волості малоземельних дворів, тобто таких, що мали менше 6 десятин землі, було трохи більше ніж половина11, то на 1900 рік їх було вже близько двох третин.
Тяжке економічне становище, вплив робітничого руху породжували серед селян та інтелігенції протест і невдоволення існуючими порядками. Зокрема це виявилось у виступах проти поліцейської сваволі.
Під час російсько-японської війни та першої російської революції в селі були випадки відмови від служби в царській армії. Так, селяни Гутник і Карабаш привселюдно протестували проти мобілізації. Їх було заарештовано. Дальша доля цих омельничан невідома.
У 1910 році в Омельнику було 425 господарств з населенням 2316 чол.12. Отже, кількість господарств, а особливо населення, порівняно з 1859 і 1892 pp., зменшилась. Це частково пояснювалось занепадом кустарних промислів, а головне — переселенням мешканців з Омельника в міста, де вони знаходили роботу на фабриках і заводах, та в малозаселені краї. До цього селян спонукало гостре малоземелля і безземелля. З усього населення в 1910 році неземлеробськими промислами займалося понад 80 чоловік.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції низьким був рівень освіти жителів села. У 1885 році з загальної кількості населення — понад 3,5 тис. чоловік — грамотних було 155 чоловіків та 8 жінок. З 1874 року в селі діяла земська школа, але навчанням вона охоплювала невелику кількість дітей. Так, у 1891 році в ній навчалося всього 70 дітей, причому «за власним бажанням» вибуло 24 учні, а школу цього року закінчили всього 8 учнів. У 1912 році тут були церковнопарафіальна та міністерська школи.
1 М. Рудинський. Досліди на Полтавщині. Короткі звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету за 1926 рік, К., 1927, стор. 152.
2 В. Г. Ляскоронский. Гильом Левассер де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России, К., 1901, стор. 28.
3 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, стор. 311.
4 В. А. Барвинский. Генеральное следствие о местностях Миргородского полка 1729—1730 гг., стор. 140.
6 ЦДІА УРСР, ф. 269, п. 1, спр. 332, арк. 1—4.
7 Генеральний опис Лівобережної України (1765—1769 pp.), К., 1959, стор. 36.
8 Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 г., XXXIII, Полтавская губерния, СПб., 1862, стор. 114.
9 Е. Зябловский. Землеописание Российской империи для всех сословий, ч. VI, СПб., 1810, стор. 58.
10 Отчет Кременчугской уездной управы за 1892—93 гг., Кременчуг, 1893, стор. 9.
11 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. VII, Кременчугский уезд, Полтава, 1888, стор. 146—154.
12 Алфавитный указатель населенных мест Полтавской губернии на 1910 год, Кременчугский уезд, Полтава, 1913, стор. 24.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки