Машівка
Машівка — селище міського типу, центр Машівського району Полтавської області, до її складу з 1962 року включено колишнє село Жуківку. Машівка розміщена на степовій рівнині, яка знижується в напрямку до Дніпра, вздовж залізниці Полтава—Красноград. До м. Полтави — 30 км, до залізничної станції Тагамлик — 1 км.
Машівка належить до числа порівняно молодих населених пунктів Полтавщини, які виникли у XIX столітті.
Найдавніші документальні дані про село відносяться до 1859 року, коли в Машівці було вже 68 дворів і 387 жителів1. На той час в Костянтиноградському повіті, куди входила Машівська волость, були найбільші в губернії поміщицькі латифундії.
Після реформи 1861 року землі, які належали сільській общині, залишалися маленькими острівцями серед панських земель. У Машівці безземельні і малоземельні господарства одержали тільки 321 десятину поміщицької землі. Шукаючи виходу з скрутного становища, сільська община с. Жуківки у 1884 році взяла позичку в селянському поземельному банку і купила частину землі, Але уже через З роки банк відібрав землю, бо біднота не мала змоги виплачувати високі проценти2. Через 33 роки після реформи з 102 селянських господарств 11 було безземельних і 51 — малоземельне. 8 селянських родин не мали власних хат. Тільки чотири господарства обробляли землю власного худобою, а решта — супрягою. У Машівці в 1894 році було 39 батраків, чимало селян змушені були йти на заробітки в інші губернії.
Примітивні знаряддя обробітку землі, відстала агротехніка призводили до низьких урожаїв, до виснаження землі. Як єдиний засіб відновлення родючості грунту з 1878 року частину польової землі община стала відводити під толоку.
Частина гнаних злиднями селян переселялася у східні губернії Росії, сподіваючись одержати там землю. З 1877 по 1893 рік з Машівської волості переселились 229 чоловік3.
Початок XX століття приніс біднішій частині селянства ще більше зубожіння і водночас збагачення поміщикам і сільській буржуазії. Посилилось класове розшарування. У 1910 році, наприклад, у Машівці на 124 селянські господарства припадало всього 346 десятин землі. З них 12 господарств були зовсім безземельні, 12 мали тільки садиби, 36 — до 1 десятини землі, а 39 господарств — всього по 1—3 десятини. Але навіть свої карликові земельні ділянки багато машівських селян змушені були обробляти наймом або супрягою, бо в 33 господарствах не було ніякої худоби, 13 господарств мали тільки овець і свиней. На кожне господарство в середньому припадало всього половина коня і менше половини корови4. 77 господарств таких злиденних селян змушені були орендувати землю у поміщиків. Селяни платили також великі податки: державний поземельний податок, повітовий, губернський і волосний збір, страхові платежі та ін. Майже третина селянських господарств не могла існувати за рахунок ведення власного господарства і члени їх сімей йшли в поденщики до багатіїв або на заробітки.
В той час, коли бідніша частина населення задихалася від безземелля і малоземелля, 8 поміщиків у Машівській волості мали 2862 десятини землі. Один лише машівський поміщик земський начальник М. В. Кривцов володів 770 десятинами землі, мав кінний завод, багато племінних корів, овець, фруктовий та декоративний сади5.
Сільській буржуазії і куркулям у волості належало також три парові млини, дві олійниці, 15 крамниць, де також широко використовувалась праця найманих бідняків-селян.
Поміщики і куркулі жорстоко визискували найбідніших селян, які наймалися до них. Денний заробіток чоловіка на жнивах не перевищував 60—70 коп., жінок і дітей, які працювали нарівні з чоловіками,— лише 10—15 коп. Про ті страшні часи з прокляттям згадують колишні машівські батраки Г. П. Видюк, М. Т. Сапа і П. Т. Видюк, коли розповідали молоді про те, як жили їх батьки за часів царського самодержавства. Чимало жителів села вмирало тоді від пошесних хвороб. Для надання медичної допомоги в с. Жуківці був лікар і фельдшер, які обслуговували і жителів Машівки. В двох палатах, що були тоді при лікарській дільниці у Жуківці, розміщувалося всього 8 ліжок. Не вистачало і медикаментів.
Зайняте тяжкою працею, населення залишалося неписьменним. У 1894 році в селі знали грамоту лише 33 чоловіки, а серед жінок не було жодної письменної. У земській школі навчалося всього 8 хлопчиків6.
1 Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 г., т. XXXIII, Полтавская губерния, СПб., 1862, стор. 109.
2 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии. т. XIV, Константиноградский уезд. Полтава, 1894, стор. 304.
3 Список населенных мест Константиноградекого уезда Полтавской губернии за 1900 год. Полтава, 1903, стор. 69.
4 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 года. Полтава, 1913, стор. 130—145.
5 Россия, Полное географическое описание нашего отечества, под ред. В. П. Семенова, т. VII. СПб., 1903, стор. 394.
6 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. XIV, Константиноградский уезд. Полтава, 1894, стор. 58—65.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки