Куликове
Куликове (до 1941 року — Парасковіївка) — село в Україні, в Полтавському районі Полтавської області. Розташоване за 20 кілометрів від Полтави, біля автотраси Київ — Харків. За кілометр від села протікає річка Коломак — притока Ворскли. На відстані чотирьох кілометрів на захід проходить залізниця Київ—Харків.
Заснована Парасковіївка в середині XVIII століття. У другій половині XVIII та першій половині XIX століть населяли її кріпосні селяни. У 50-х роках XIX століття Парасковіївка належала поміщикам Базилевським — власникам земельних просторів від річки Коломаку до сіл Селещини та Тагамлика теперішнього Машівського району. За даними перепису 1859 року, в селі налічувалось 497 чоловік1. Майже всі вони були кріпаками О. Базилевського.
В користуванні селян було 567 десятин землі. З усіх 109 господарств 3 мали тільки садиби, 6 — від 1 до 2 десятин землі, 25 — по 2—3 десятини, 35 — від 3 до 4 десятин, 3 — понад 9 десятин. Під час проведення реформи поміщик відрізав 70 десятин землі, якою селяни користувалися до реформи. За уставною грамотою на 257 ревізьких душ припадало 491 десятина 247 кв. саженів землі. Але до 1873 року вони мали залишатися тимчасово зобов’язаними і змушені були, як і раніше, працювати на поміщика. Потім протягом 49 років селяни мусили платити за одержані наділи близько 1000 карбованців щороку2.
Частина населення через важкі матеріальні умови, відсутність реманенту і робочої худоби відмовилась від наділу. Землю викупили всього 226 ревізьких душ Парасковіївки та хутора Фиріньківки3.
На 1883 рік у Парасковіївці налічувалося 113 господарств селян-власників (колишніх кріпаків) — з 625 чол. населення, які мали всього 445 десятин землі. У 6 господарствах зовсім не було землі, у 7 не було орної, 5 мали до 3 десятин, 91 — від 3 до 6, 4 — від 6 до 9 десятин. 22 господарства не мали ніякої худоби. На всі господарства було робочих коней — 81 та волів — 124.
Сільська біднота, щоб проіснувати, мусила батракувати у двох поміщицьких економіях, що були в Парасковіївці та в сусідньому селі Степанівці. Степанівська економія належала поміщиці А. Старицькій, яка мала 374 десятини землі (з них орної — 326 десятин), Парасковіївська була власністю В. Трепке, який купив економію у Базилевських. Він мав тут близько 500 десятин землі (з них орної 421 десятину), 32 робочих коней, 87 волів, 12 корів, 630 овець.
Поруч з великими масивами поміщицької та куркульської землі тулилися порізані межами бідняцькі клаптики солончаків та пісків. За переписом 1900 року, в Парасковіївці на 139 господарств припадала 521 десятина землі, орної — 451 десятина. Майже половина селянських дворів мала від 1 до 3 десятин, 3—6 десятин мали 63 господарства і 6—9 десятин — 4, 9—15 десятин — 7, 15—25 десятин — 2. Три господарства зовсім не мали землі. 231 десятину селяни орендували у поміщиків за високу ціну чи відробіток. У селян було 68 корів, з них 20 використовувалися й на польових роботах. В селі налічувалось 217 голів великої рогатої худоби. Але вона майже вся була в руках заможних селян.
Переважна більшість жителів села гнула спину на поміщицьких ланах. Крім того, їх експлуатували куркулі. За взяту в оренду десятину орної землі селянин мусив зібрати і звезти урожай з 2 десятин за 7—8 верст від економії. З населення постійно стягували різні податки. Так, в 1900 році селяни виплачували 934 крб. викупних платежів, платили 216 крб. 67 коп. повітових земських зборів, 129 крб. 99 коп. губернських земських зборів, 300 крб. 20 коп. волосних мирських зборів, страхових платежів — 77 крб. 36 коп. та 28 крб. 25 коп. державного поземельного податку.
Маєток поміщика Трепке, великі хати 10 куркулів, а навкруги сотня обідраних хат бідноти — такий вигляд мала Парасковіївка на початку XX століття. Жорстока експлуатація, тяжкі умови оренди землі, голод, безправ’я викликали обурення селянства. Наприкінці березня 1902 року біднота Парасковіївки разом з жителями сусідніх сіл — Смородщини, Новоселівки та Великого Ладижиного — виступила проти своїх гнобителів. 30 березня 1902 року в маєтку сусіднього поміщика М. Попова селяни Парасковіївки, Василівки та Черкасівки розібрали сіно і пшеницю, а 1 квітня — близько 1000 пудів хліба.
Цього ж дня парасковіївські бідняки разом з жителями Ковалівки та інших сіл, забираючи хліб у маєтку В. Трепке, вчинили опір двом ротам Єлецького полку, яких поміщик викликав для придушення селянського виступу. В перших числах квітня селяни Парасковіївки напали на маєток Е. Трепке та господарство куркуля Ф. Собакарьова5. Активну участь у цьому виступі брали А. Пазенко, Я. Піскун, С. Кошіль та інші жителі села. 4 квітня 1902 року до Парасковіївки прибув 3-й батальйон Єлецького полку під командуванням підполковника Перейми. Над селянами вчинили жорстоку розправу.
Під час першої буржуазно-демократичної революції (1905—1907 pp.) трудящі Парасковіївки збиралися на мітинги, де обговорювали своє становище, вимагали землі і волі. «Терпіти, мовчати і чекати,— записано у «приговорі» сільського сходу, що відбувся 30 листопада 1905 року,— більше сил у нас не вистачає, тому що ми бідні, безправні і темні. Та й як бути нам багатими, коли на робочу чоловічу душу припадає 0,5 десятини землі, та й та разом з селом оточена з усіх боків панською землею і садибою. Все наше сільське багатство в землі, а ту землю доводиться брати під відробіток (бо за гроші майже не дають). За десятину доводиться зібрати і звезти 2 десятини за 7—8 верст. Поки збереш панський хліб, свій висипається і гине. Про права і свободи й думати не можна»6.
В наступні роки розорена столипінською аграрною реформою біднота села все більше потрапляла в кабалу до куркульства. На 1910 рік в Парасковіївці налічувалося 165 селянських господарств. Усього з найманими робітниками, що працювали в економії Трепке, тут проживало 1006 чоловік населення. Краща земля в селі належала куркулям. 19 жителів села жили виключно за рахунок поденщини. У селі було 2 теслярі, 4 кравці, 4 чоботарі, 1 столяр, 1 коваль, 4 ткачі7.
Злидні і темрява панували в селянських хатах. Так, на 1883 рік з усього населення Парасковіївки письменними були 7 чоловік, а вчився тільки один хлопчик 3 40 дітей шкільного віку. Серед жінок письменних не було і жодна не вчилася8.
У 1887 році в селі було відкрито земське однокласне училище, де працювало два вчителі. Але бідняки не могли дати своїм дітям навіть початкову освіту. На 1 січня 1900 року в школі навчалося 49 хлопчиків та 15 дівчаток. У 1900 році вступило ще 32 дітей, а 6 було відмовлено в прийомі через відсутність місць. Серед року 23 дітей вибуло «за власним бажанням», як звітувало начальство, і лише 7 хлопчиків та 1 дівчинка закінчили школу9.
При училищі була невелика бібліотека, де налічувалося 595 прим. книг. Та ними трудящі села майже не користувалися. Протягом року книги з бібліотеки брали 89 дітей та 17 дорослих.
Не поліпшилися справи з освітою і культурою і на початку XX століття. Тільки в 1913 році через відсутність місць було відмовлено в прийомі до школи 32 дітям, а закінчило в цьому ж році школу тільки 10 хлопчиків та 1 дівчинка10. Діти бідняків, та й то далеко не всі, ходили в школу лише по кілька місяців. Зате в центрі села була споруджена велика церква, кілька шинків.
Про охорону здоров’я і мови не могло бути. Всю волость обслуговував один фельдшер, який жив у селі Василівці.
1 Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 г., XXXIII. Полтавская губерния, СПб., 1862, стор. 9.
2 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 30, спр. 1761, арк. 1—20.
3 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 год, Полтава, 1904, стор. 234.
4 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. II, Полтавский уезд, Полтава, 1883, стор. 26—30.
5 ЦДІА УРСР, ф. 575, on. 1, спр. 294, арк. 30,ф.318, on. 1, спр. 137, арк. 1—83, спр. 138, арк. 99—103. Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 г., Сборник документов, X., 1961, стор. 62, 127—129, 202, 208.
6 Записки Полтавського інституту соціального виховання за 1929—30 академічний рік, т. V, Полтава, 1933, стор. 36.
7 Алфавитный указатель населенных мест Полтавской губернии за 1910 год. Полтавский уезд. Полтава, 1910, стор. 35.
8 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. II, Полтавский уезд, Полтава, 1883, табл., стор. 27.
9 Отчет Полтавской уездной земской управы по народному образованию за 1900 год. Полтава, 1901, стор. 46-47, 52, 53, 94.
10 Отчет Полтавской уездной земской управы за 1913 год, ч. II, Полтава, 1914, стор. 124—125.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки