Кошманівка
Кошманівка — село в Україні, в Машівському районі Полтавської області. Відстань від Кошманівки до районного центру Машівки — 16 км. З Полтавою і Машівкою та з іншими населеними пунктами має автобусне сполучення. Найближча залізнична станція — Карлівка — 16 кілометрів.
Велике мальовниче село Кошманівка розкинулось уздовж автотраси Полтава—Красноград, за 37 км від Полтави. Його вулиці то спускаються в широку балку до невеличкої річки Тагамлик, то піднімаються на гору, звідки відкривається чудовий краєвид полів, лісосмуг, навколишніх сіл. Головна вулиця (шосе) веде до центру села, де височать цегляні будинки, буяє молодий зелений парк.
Виникла Кошманівка на початку XIX століття. Тоді це було невелике поселення.
Землі навколо села чорноземні, родючі. Селяни займалися хліборобством (вирощували яру пшеницю, ячмінь, гречку, овес) і тваринництвом (розводили велику рогату худобу, свиней, рідше коней).
Та щедрі дари землі, обробленої дбайливими руками сільських трударів, привласнювали собі поміщики. На долю кріпаків, які становили переважну більшість населення Кошманівки, залишалася тільки тяжка, виснажлива праця на панській ниві.
Незважаючи на скасування кріпацтва, селяни Кошманівки залишилися під гнітом поміщиків, які були власниками землі та засобів виробництва. Кошманівці, як і раніше, терпіли від безземелля і малоземелля. У 1888 році, наприклад, у селі було 288 селянських дворів з населенням 1683 чоловіки1.
З усієї кількості господарств 129 мали до 3-х десятин землі кожне, 18 господарств мали лише садибу, а три господарства були зовсім безземельні. Тяжке становище кошманівців погіршувалось ще й відсутністю або недостатністю робочої худоби. Тільки 37 господарств обробляли землю власною худобою, решта супрягою або наймом. Тому й не дивно, що 33 господарства не мали зовсім посіву, а значна кількість мали його менше однієї десятини. І це в той час, коли землеробство було єдиним джерелом існування.
Тяжке становище примушувало бідніших кошманівців працювати в панській економії поденно або ж брати у поміщика землю в оренду за відробіток. Так, наприклад, для випасу худоби селяни Кошманівки наймали в Тагамлицькому управительстві 364 десятини землі. За це вони повинні були зібрати, звезти та скласти панові хліб на площі 283 десятини.
Багато кошманівців, через непосильну працю, нестатки і голод, часто хворіло. Єдиний земський фельдшер, що був тут, не встигав, та й не мав можливості подавати необхідну медичну допомогу населенню. Селянам доводилося вдаватися до послуг знахарок та костоправів.
Через тяжке матеріальне становище, більшість мешканців Кошманівки не мали змоги навчати дітей у земській школі, де було всього 29 учнів (з них одна дівчинка). В селі налічувалось усього 67 чоловік письменних.
Населення Кошманівки весь час зростало за рахунок переселенців з інших повітів і навіть губерній. У 1900 році в селі вже налічувалося 2284 жителі2.
Напередодні революції 1905—1907 pp. до кошманівців доходили чутки про революційні виступи робітників Харкова, Катеринослава, а також селян. Про революційні події в країні дізнавалися і через ленінську газету «Искра», яка вперше з’явилася в селі в 1901 році3. Селяни Кошманівки активно підтримали виступ бідноти з Карлівки. Вони були серед тих, хто на початку березня 1902 року захоплював землю і насіння в Карлівській економії. Під керівництвом односельчан — Л. Собка й Я. Луковенка — кошманівці забрали сіно в економії поміщика Гриневича (село Ладижене, Костянтиноградського повіту). В сутичці побили управителя панської економії.
Розправа з селянами була дуже жорстока. Для придушення виступу царські власті направили 4-й батальйон 360-го Орловського полку. 8 квітня 1902 року карателі зігнали жителів Кошманівка на широкий майдан в центрі села і в присутності жінок та дітей висікли різками 52 чоловіків4.
Столипінська аграрна реформа ще більше посилила процес класового розшарування селянства. В 1910 році вже 10 господарств Кошманівки мали по 50 і більше десятин землі, тимчасом як 40 дворів — менше як по одній, 30 — по 1—2 десятини і 43 — 2—3 десятини. Переважна більшість — 151 господарство з 224, які займалися хліборобством, обробляли землю супрягою, а 44 двори зовсім не мали худоби5. Всього жителів у селі було 2260. 19 сімей не мали власного житла й жили в найманих хатах.
Ще більше погіршилось становище селян, коли почалась перша світова війна. До царської армії було мобілізовано і 150 кошманівців. Багато з них загинуло на фронті.
1 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. XIV, Константиноградский уезд, Полтава, 1894, стор. 67.
2 Списки населенных мест Полтавской губернии за 1900 г., Полтава, 1904, стор. 378.
3 Газ. «Зоря Полтавщини», 16 березня 1958 р.
4 Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 г., Харків, 1961, стор. 12, 91.
5 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 г., Полтава, 1913, стор. 210, 213, 215, 223.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки