Мануйлівка
Мануйлівка — село в Україні, в Козельщинському районі Полтавської області. Розташована понад річкою Пслом, за 45 км на північний схід від Кременчука. Село поділяється на дві частини — Нижню і Верхню Мануйлівки.
Землі, де розташоване село, були заселені здавна. Біля Великої Мануйлівки виявлено поховання (трупоспалення) перших століть до нашої ери.
Село Мануйлівка виникло наприкінці XVII — на початку XVIII століття. У документах, які дійшли до нас, є згадка про нього, датована 1729 роком1.
Про виникнення села збереглися й усні перекази. Село нібито заснували козаки, вихідці із Запорізької Січі, які пливли вгору по Дніпру, шукаючи вільних земель, щоб оселитися там.
В цей час поселення Мануйлівка являло собою військову маєтність Миргородського полку. У селі було 88 дворів посполитих селян, підлеглих безпосередньо гетьмансько-старшинській адміністрації.
В 1728 році гетьман України Д. Апостол віддав Мануйлівку «на ранг» судді Миргородського полку Ф. Остроградському, який згодом, у 1741 році, одержав грамоту від Генеральної канцелярії на вічне і потомствене володіння селом2. Але вже в 1784 році с. Мануйлівка згідно з грамотою цариці Катерини II перейшла у власність якоїсь Марфи Лалашової.
Вигідне географічне положення, багаті угіддя сприяли швидкому розвитку села. У 1859 році в селі вже було 267 дворів, де проживало 1897 чол.— 935 чоловіків та 962 жінки3. В цей час значна частина мануйлівських земель стала власністю князя Ширінського-Шахматова.
Під час селянської реформи 1861 року 730 ревізьких душ (колишніх поміщицьких селян) одержали від поміщика 379 десятин 220 саженів землі. За неї вони мали виплатити викупні платежі, що набагато перевищували ринкові ціни на землю. Ще в 1900 році селяни платили 327 крб. Крім того, вони сплачували багато різних податків: державного поземельного —24крб., повітових земських зборів — 122 крб., губернських земських зборів — 162 крб., волосних мирських зборів—216 крб., сільських — 30 крб., страхових платежів — 87 карбованців.
Багато сил у жителів Мануйлівки поглинала боротьба з весняними повенями. Тому ще в перші десятиліття існування села частина їх переселилась на більш підвищену місцевість. Незабаром тут утворилося село, назване Верхньою Мануйлівкою, або Горою.
На 1887 рік у Верхній і Нижній Мануйлівках та навколишніх хуторах налічувалось 557 господарств з загальною кількістю населення 2733 чоловіки. Козацьких дворів тут було 248, селянських — 280, міщанських — 29.
Для майнового становища козаків та селян характерною була разюча нерівність. Більш ніж чверть господарств не мала навіть мінімальної кількості землі (тобто мала від 1 до 3 десятин), а в 12 господарствах зовсім не було орної землі. Водночас близько 60 господарств мали від 9 до 50 десятин землі4.
Для Мануйлівки та її жителів особливо дорогим є ім’я О. М. Горького. У 1897 та в 1900 роках він тут жив і працював у літній час. Уперше подружжя Пєшкових прибуло сюди 10 травня 1897 року з Ялти. З перших же днів між О. М. Горьким і селянами встановилися дружні стосунки. Майже щовечора збиралися вони для задушевних бесід. Про ці вечори тепло згадують старожили Кирило Бородін, Хома Артюшенко, Андрій Дяченко, Свирид Сисенко, Іван Сьомих, Григорій Шаповал.
Олексій Максимович жваво цікавився життям селян. У них він вчився української мови. Він бачив буденне життя, що гнітить, виснажує людську душу, не дає простору для розкриття природного таланту і глибоко співчував їм.
З ініціативи і з активною участю Олексія Максимовича в селі створюється жіноча недільна школа. До цього тут існували одна земська та одна церковнопарафіяльна школи, де вчилися, головним чином, хлопчики із більш заможних сімей. Створюється і сільський хор та самодіяльний театр, в якому Горький був і актором, і режисером. На початку жовтня 1897 року відбулася вистава п’єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля». В листі до дружини, яка раніше виїхала з Мануйлівки, Горький писав, що у п’єсі «Мартин Боруля» він виконував дві ролі — жениха і довіреного. «Спектакль пройшов блискуче...— писав він.— Мені обидві ролі вдалися»5.
У червні 1897 року Горький їздив у село Говтву, на ярмарок. Пізніше він згадував про це так: «Побувавши вперше на одному з українських ярмарків, я не міг відірватися від гри бандуристів, кобзарів, лірників — цієї перлини народної творчості». На згадку про цей ярмарок Горький придбав рушник простої селянської роботи. Рушник прикрасив квартиру Пєшкових у Москві. (У 1948 році дружина Горького подарувала його Мануйлівському музею)6.
У Мануйлівці Горький написав повісті й оповідання: «Ярмарок у Говтві», «Троє», «Мальва», «Тьху» та почав писати свій великий твір «Фома Гордєєв».
Вдруге і востаннє О. М. Горький приїздив у Мануйлівку 19 червня 1900 року. В день приїзду він у листі до П’ятницького писав: «Я осів у Мануйлівці до жовтня і працюватиму над «Мужиком» та іншими речами. Тут дуже гарно, тихо, мирно, красиво. Працювати хочеться».
Ще більше часу, ніж у перший свій приїзд, Олексій Максимович проводив з місцевими селянами. Про це він писав і в листі до Чехова: «У свята я з компанією мужиків вирушаю зранку в ліс, на Псьол і там проводжу з ними цілий день. Співаємо пісень, варимо кашу, випиваємо потроху і розмовляємо про всяку всячину. Мужики тут хороші, грамотні, з почуттям власної гідності. У п’ятницю ввечері поїду з ними ловити рибу волоком, там і заночуємо в лісі на сіні. Суботу і неділю житимемо в лісі... Читав я мужикам «В яру». Якби ви бачили, як це добре вийшло! Заплакали хохли, і я з ними заплакав».
Напередодні революційних подій 1905 року в село кілька разів приїздив робітник Кременчуцької електростанції Краснокутський. Він привозив селянам революційну літературу, виступав на мітингах. Під впливом його агітації селяни кидали роботу в панській економії. В темні осінні ночі 1905 року яскраво палали панські комори, заповнені зерном, та велика клуня з непомолоченими снопами пшениці. Ніхто не поспішав гасити пожежу.
Поміщики Красновські відзначалися особливою жорстокістю. У 1906 році селяни Мануйлівки помстилися їм за всі їх знущання.
В роки першої світової війни багатьох мануйлівців мобілізували на фронт. Ті, що були поранені, поверталися додому і розповідали про тяжке становище на фронті, про їх революційні настрої. Роман Бардаченко і Сергій Таран привезли з собою нелегальні газети і проводили агітацію серед селян.
1 Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. IX, Полтава, 1912, стор. 140.
2 ЦДІА УРСР, ф. 57, on. 1, спр. 344, арк. 3.
3 Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 гг., т. XXXIII, Полтавская губерния, СПб, 1862, стор. 115.
4 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. VII, Кременчугский уезд, Полтава, 1888, стор. 146—153.
5 Газ. «Зоря Полтавщини», 18 червня 1963 р.
6 Газ. «За честь Батьківщини», 5 січня 1961 р.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки