Оболонь
Оболонь — село в Україні, в Семенівському районі Полтавської області. Розташована на лівому березі Дніпра і його притоки Сули, за 25 км від районного центру та за 25 км від залізничної станції Веселий Поділ на лінії Ромодан—Кременчук. Село зв’язане шосейними дорогами з Полтавою і Семенівкою.
Поселення на території теперішнього села виникло наприкінці XVII століття. Місцевість була заболочена водами степової річки Кривої Руди, або, як її називали, Рудки. Перші поселенці почали освоювати землі на південь від річки, бо грунти там були значно кращі.
Поблизу цієї місцевості на той час вже існувало містечко Горошине. Власник його, генеральний бунчужний і один з великих поміщиків південної Полтавщини Д. Оболонський, з середини XVIII століття почав обживати навколишні землі, віддані йому царицею Єлизаветою у вічне й потомствене володіння. Саме він і заснував у цій місцевості кілька слобід.
Одна з них, в якій оселився сам поміщик, відтоді стала називатися Оболонню. Наприкінці XVIII століття тут проживало 1395 чоловік1.
Тяжкою була панщина. Кріпаки Оболонського виконували важкі земляні роботи на будівництві кам’яного будинку в новому панському маєтку. А будинок на той час був незвичайний: триповерховий з спеціальним залом для бенкетів заввишки у два поверхи, з безліччю вікон2.
У самому маєтку було насаджено розкішний сад з оранжереєю. Оболонський мав маєтки і в інших місцевостях України. В 1798 році в нього було 7330 оброчних селян. Наприкінці XVIII століття Д. Оболонський був одним з найбільших поміщиків Полтавщини. Після його смерті всі багатства дісталися у спадщину його синові, теж Дем’яну, судді другого департаменту Полтавського Генерального суду3.
І спадкоємець, і його дружина любили пишне життя. На балах, в розкішних покоях ріками лилися дорогі вина, а талановиті кріпаки змушені були розважати панських гостей. Оболонський мав придворну капелу музикантів, інструментальну і вокальну.
Щоб задовольнити свої примхи, господарі витрачали неймовірно великі гроші. Оболонську не зупинила нечувана ціна — 30 тис. крб.— за персидську шаль, яку нібито через надмірно дорогу ціну не купила навіть цариця4. За білизною Оболонські посилали своїх гінців у Голландію, а вина і модні сукні їм привозили з Парижа.
Картини різкого контрасту характерні для села того часу: розкішні поміщицькі покої, а поруч похилені хатини кріпаків з обдертими стріхами. Стеля увігнута, трухлявий сволок, підпертий жердиною, піл, на якому покотом спить сім’я. Добре, коли був стіл та ослони. А частіше за стіл правила скриня. Каганець. Рогач. Прялка. Таким був побут кріпака.
За короткий час Оболонські розтринькали все своє багатство. На початку XIX століття їхній маєток і землі були продані за борги кільком господарям. Оболонь купили багатії Позени.
Життя селян-кріпаків у нового поміщика статс-секретаря М. Позена стало ще тяжчим. Він переселив усіх кріпаків з родючих земель, що були поряд з маєтком, за річку Рудку, на заболочені землі і пустирі. Кріпаки були позбавлені будь-яких прав.
Напередодні реформи 1861 року Позени входили в число 5 найбільших цензових землевласників Хорольського повіту. Їм належало 13 тис. десятин землі. Як член Полтавського губернського комітету М. Позен брав участь у підготовці проекту «Селянської реформи» 1861 року. Він автор одного із проектів «визволення» селян. Проект захищав інтереси великих поміщиків чорноземної смуги. Позен наполягав на збереженні всієї землі за поміщиками, а селянам пропонував виділяти лише присадибні ділянки.
На час реформи в Оболоні було 1020 ревізьких душ. Одержавши від поміщика 1838 десятин 2365 кв. сажнів землі, вони мали за неї щорічно сплачувати 5096 карбованців.
До 1862 року селяни були тимчасово зобов’язаними і відбували за наділи панщину, а з цього року вони повинні були протягом 49 років платити щорічно державі по 4077 крб. викупних платежів5. Ще й у 1900 році селяни вносили ці платежі. Крім того, вони платили різні податки: державний поземельний податок — 89 крб., земські повітові збори — 1500 крб., земські губернські збори — 525 крб., мирські волосні збори — 492 крб., мирські сільські збори — 311 крб., страхові платежі — 299 карбованців6.
Нестача землі змушувала селян орендувати її у поміщика на кабальних умовах. Не вистачало пасовиськ, тому на вигоні і толоці випасали тільки овець, а для решти худоби орендували громадою у поміщика 268 дес. толоки за відробітки. За 1 десятину толоки треба було скосити десятину хліба та десятину трави7. Ловити рибу в річці селянам не дозволялося, бо вона залишалася виключно у розпорядженні поміщика.
За даними на 1863 рік, Оболонь мала 418 дворів, 2602 чоловіки населення. Тут була церква. Відбувалось по одному ярмарку на рік.
Після реформи 1861 року Позени дедалі більше переводять своє господарство на капіталістичний спосіб господарювання. На 3 тисячах десятин землі вони почали розширювати посіви зернових, кормових і технічних культур. Для переробки збіжжя вони побудували промислові підприємства, а саме: млин з просорушкою, що приводилися в рух локомобілем. У 1863 році в Оболоні були також кінний, винокурний, селітровий заводи. Пізніше Позени побудували ще й гуральню, паровий млин та цегельню8.
Розвиток капіталістичних відносин на селі сприяв швидкому розшаруванню селянства. З одного боку виділилась селянська біднота, а з другого — куркулі. Про це свідчать статистичні дані 1886 року. На той час в Оболоні 22 сім’ї не мали навіть власної хати, 101 господарство було без худоби, 93 — мали тільки садиби. Господарств, що мали менше однієї десятини землі, було 6; тих, що мали до 2 десятин,— 25, до 3 десятин — 142. В той же час було 10 господарств, що мали 20 і більше десятин землі.
Зубожілі, розорені селяни, потрапляючи в кабалу до куркулів, швидко перетворювалися на сільських пролетарів. Все це призводило до боротьби селян за ліквідацію поміщицького землеволодіння. Виступи селян носили не тільки економічний, а й політичний характер. На селянських сходах поряд з націоналізацією землі ставилась вимога про широке представництво селян в управлінні державою. Так, у 1905 році селяни Оболоні у відозві виклали свій протест проти переселення як способу розв’язання селянського питання. В 10 пунктах вони перелічили заходи, які, на їх думку, потрібно здійснити, щоб ліквідувати існуюче тривожне становище. Поряд з іншими пунктами, головним чином політичного характеру, вони вимагали земельного зрівняння шляхом націоналізації землі9. 19 листопада 1905 року біля земської лікарні відбулися збори селян Оболоні, на яких були присутні понад сто чоловік. Земський лікар О. П. Сибірцев виступив перед селянами. Він закликав їх повстати проти існуючого політичного та економічного ладу Росії і оголосити загальний страйк10. 29 листопада цього ж року О. П. Сибірцев з участю селян І. О. Чесняка та П. М. Дрозда знову провів збори, на яких тепер присутніх було вже близько 200 чоловік. Звертаючись до народу, організатори зборів закликали селян відібрати землю у поміщиків та не виходити на роботу в економію. Вони також пропонували зібрати кошти на допомогу біднякам, які не мають ніяких засобів до існування. Але страйк і цього разу не відбувся. Для охорони свого маєтку Позен викликав загін козаків. Вони їздили по селу і били нагаями та шомполами всіх запідозрених у революційних настроях. Активних учасників подій було заарештовано.
У роки реакції, що настала після поразки революції 1905—1907 pp., поряд із нагромадженням великих багатств сільською буржуазією, нестримно йшов процес зубожіння селянства.
Якщо порівняти дані перепису 1900 року з даними 1886 року, то постає сумна картина зубожіння і розорення селян. Так, у 1900 році з 585 господарств Оболоні 57 господарств зовсім не мали землі, а 80 не мали орної землі. Якщо в 1886 році 6 господарств не мали й десятини землі, то тепер таких господарств стало 26. Якщо в 1886 році у 101 господарстві не було худоби, то в 1900 році таких господарств в Оболоні з’явилось 158.
Водночас зросла кількість куркульських господарств. У 1886 році в Оболоні 10 господарств мали 20 і більше десятин землі, а в 1900 році 25—50 десятин землі мали вже 20 господарств. На 1900 рік у 18 поміщицьких і куркульських господарств Оболоні налічувалося 6600 десятин зручної землі. Тільки в поміщиків Позенів було 3023 десятини11. Про бідність оболонських селян свідчить і той факт, що на 100 господарств було всього 49 плугів, 3 молотарки, та й ці знаряддя належали заможним селянам. Про удобрення землі тоді не було й мови12.
Не маючи змоги прохарчуватися від землі, багато селян Оболоні шукали заробітків на стороні або займалися різними промислами. Відомо, що в 1910 році в Оболоні працівники з 100 господарств відходили на заробітки строком на рік, з 55 господарств наймалися на весняно-літній період, а з 26 господарств — на зиму. В цьому ж році в Оболоні було 13 теслярів, 2 столяри, 17 кравців, 11 шевців, 10 ковалів, 18 ткачів, 3 візники, 181 подеящик13.
Місцева влада не дбала про охорону здоров’я трудящих. У 1899 році 3 тисячі населення обслуговували тільки один лікар та акушерка. Сільська лікарня була розрахована на 15 ліжок. Лікарів у повіті не вистачало, тому оболонський лікар обслуговував також Горошинську та Криворудську дільниці, де не було своїх медпунктів14. Тільки в 1916 році в Оболоні відкрито невеличку аптеку. З 1914 року тут почав працювати ветеринарний лікар.
Поштове відділення в Оболоні відкрилось у 1887 році. Пошту доставляли з станції Веселий Поділ двічі на тиждень. У 1906 році тут встановили телеграфний апарат, і поштове відділення почало називатись поштово-телеграфним.
У 1849 році в Оболоні в сім’ї відставного штабс-капітана народився видатний український скульптор Л. В. Позен, автор пам’ятників І. П. Котляревському та М. В. Гоголю в Полтаві. В Полтавському художньому музеї є його картини: «Автопортрет», «Портрет художника М. О. Ярошенка», «Жебрак», «Портрет Г. Г. М’ясоєдова» та інші.
Спільником експлуататорів була темнота. Перше початкове народне училище в селі відкрилось у 1882 році. В 1900 році в ньому навчалось 93 хлопчики і 12 дівчаток. Але з цієї кількості школу закінчили лише 17 хлопчиків і 3 дівчинки, тобто четверта частина тих, що навчалась.
На початку XX століття в Оболоні була 1 земська школа та 2 церковнопарафіальні. При земській школі працювала недільна школа для жінок, яка мала навчати 65 жінок, але відвідувало її значно менше. Часто-густо на заняттях було лише по 20 жінок.
У 1897 році при народному училищі вперше в Оболоні було відкрито публічну народну бібліотеку. В 1900 році в ній було 136 читачів, серед них 130 чоловіків і лише 6 жінок. Бібліотека ця налічувала всього 306 книжок.
У 1910 році на 660 дворів у Оболоні було передплачено лише 10 примірників газет і журналів. Передплатниками були вчителі, лікар, священик тощо.
У червні 1913 року в селі відкрили бондарно-теслярську майстерню, в якій спочатку навчався 1 учень, а наступного року — 4. Існувала майстерня коштом учнівських заробітків та допомоги земства.
У 1915 році в приміщенні, найнятому в селянина, заснували ткацьку майстерню, де дівчат навчали ткацької справи. Але з 10 учениць навчальний рік закінчили тільки 3.
1 А. Лазаревский. Украинские исторические мелочи, К., 1901, стор. 51—52.
2 Журн. «Киевская старина», 1901, № 7—8, ч. II, стор. 11—12.
3 В. Л. Модзалевский. Малороссийский родословник, т. III, К., 1912, стор. 700.
4 Журн. «Киевская старина», 1901, № 7—8, ч. II, стор. 112—12.
5 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 30, спр. 2378, арк. 1, 37.
6 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 год. Полтава, 1904, стор. 1392, 1393.
7 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. VIII, стор. 283.
8 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, стор. 417.
9 В. П. Теплицький. Реформа 1861 року і аграрні відношення на Україні, К., 1959, стор. 282.
10 ЦДІА УРСР, ф. 320, on. 1, спр. 438-а, ч. І, арк. 7—10.
11 Материалы подворной переписи Полтавской губернии в 1900 году, Хорольский уезд, Полтава, 1904, стор. 68, 71.
12 Третья подворно-хозяйственная перепись в Полтавской губернии за 1910 год, Хорольский уезд, Полтава, 1914, стор. 28, 31.
13 Список населенных мест Полтавской губернии, составленный по данным подворно-хозяйственной земской переписи 1910 года, Полтава, 1913, стор. 20—21.
14 Отчет Хорольской уездной земской управы за 1899 год, Хорол, 1900, стор. 20. Справочная книжка Полтавской губернии на 1900 год, Полтава, 1900, стор. 16—17.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки