Хорішки
Хорішки — село в Україні, в Козельщинському районі Полтавської області, розташоване на лівому березі річки Псла, за 65 км на північний схід від міста Кременчука.
Перші відомості про село Хорішки знаходимо в документах 1600 року. Це було спадкове володіння польського шляхтича Ліщинського. У 1625 році великий землевласник Ю. Немирич придбав його за 200 тис. злотих польських1. Для того часу це сума чимала; отже, Хорішки вже тоді були значним населеним пунктом.
З початком визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі почалося формування полків повстанської армії під проводом Б. Хмельницького. З 1648 року Хорішки ввійшли до складу Говтвянської сотні Миргородського полку2. Козаки цієї слободи були учасниками визвольної війни. В 1651 році, після укладення Білоцерківської угоди, в Говтвянській сотні почали складати списки тих козаків, які мали повернутися під владу шляхетської Польщі. Серед селян та козаків це викликало велике незадоволення3.
Після поразки І. Виговського у 1659 році володіння його спільника Немирича, в т. ч, і Хорішки, перейшли під владу і правління гетьманське.
Але перехід села під «гетьманську булаву» не означав звільнення його жителів від феодальної залежності. З населення щорічно збирали податки на гетьмана та на інші військові витрати4. До того ж, село у будь-який час могло стати «ранговим», тобто потрапити в залежність до когось із козацької старшини у вигляді рангового володіння (бо, як відомо, саме «військові» села і містечка надавались гетьманом на ранг).
У 1691 році говтвянським сотником призначили М. І. Остроградського5. Він та його спадкоємці використали це для того, щоб прибрати до своїх рук значні земельні угіддя в межах Говтвянської сотні. На початок XVIII століття 112 дворів посполитих селян Хорішок все ще підлягали безпосередньо гетьманській владі, але частина земель навколо Хорішок вже була захоплена Остроградськими.
У 60—70-х pp. XVIII століття Хорішки згадуються в числі володінь І. І. Остроградського, який на хуторі Пашенному (тепер Пашенівка) мав 8 хат. Розширюючи успадковані земельні володіння, Остроградські купили в 1794 році землю поблизу Хорішок, а один з Остроградських у 1836 році мав у селах Пашенному та Юрках 122 душі кріпосних селян5.
В середині XIX століття в козачому селі Хорішках вже проживало 3549 чоловік. Це було велике село, але найкращими родючими землями володіли не селяни. Понад половину їх належало великим поміщикам Сушкову і Потоцькому6.
В Говтвянській сотні Миргородського полку Хорішки перебували до 1659 року. Потім село входило до складу Полтавського полку (1659—-1764 pp.), Новосанжарського повіту Новоросійської губернії (1764—1784 pp.), Катеринославського намісництва (1784—1797 рр.), Говтвянського повіту Малоросійської губернії (1797—1802 pp.), а з 1803 року — Кобеляцького повіту Полтавської губернії7.
Поблизу Хорішок, у с. Пашенному, народився видатний російський і український математик М. В. Остроградський (1801—1862 pp.), член Петербурзької академії наук і кількох іноземних академій. Він був одним із основоположників петербурзької математичної школи.
Селянська реформа 1861 року принесла нове розчарування селянам. Вони були пограбовані в усіх відношеннях. Земельні наділи хорішківці одержали нижчі за мінімальну норму, необхідну для самостійного ведення господарства. Місцевий поміщик Сушков залишив за собою більшість кращих земель, а понад 420 ревізьких душ села одержали всього 551 десятину землі, включаючи й садиби. Це були злиденні наділи — по 1,3 десятини. За политі потом і кров’ю землі селяни мусили внести в державний банк 47 824 крб. викупних платежів, що набагато перевищувало ринкову вартість цієї землі8. Селян позбавили права користуватись лісом, пасовиськами та іншими вкрай необхідними угіддями.
Все це викликало велике незадоволення серед селян, і вони спробували було протестувати. Наприкінці березня 1862 року хорішківці відмовилися підписати уставні грамоти в маєтках поміщиків Сушкова та Потоцького. Як повідомлялось у донесенні полтавському губернаторові, селяни, яких скликали на сходку, виявили «вперте» небажання вислухати те, що говорили їм справник, мировий посередник і священик, а потім пішли, хоч їм звеліли залишитись на місці. У зв’язку з цим мировий посередник просив вислати в Хорішки два ескадрони солдатів для допомоги при введенні уставних грамот. Він повідомляв, що причиною виступу селян у Хорішках та інших селах Кобеляцького повіту була присутність тут артілі робітників із великоросійських губерній. Робітники немовбито «радили селянам грамот не приймати, а чекати нової справжньої волі»9.
Щоб зламати опір селян, мировий посередник послав кількох жителів села в містечко Пустовійтове, де за відмову підписати уставну грамоту за розпорядженням земського справника 24 чол. були покарані різками, а 7 чол., звинувачених у підбурюванні інших, відправили в Кременчуцький острог. На багатьох селян Хорішок все це вплинуло негативно, і вони вирішили підписати уставну грамоту.
Селянські господарства з кожним роком убожіли і занепадали. З 239 господарств, які були в селі у 1885 році, 29 зовсім не мали землі або мали тільки садиби, близько 100 господарств мали до 3 десятин землі.
Не всі селяни (особливо це стосувалося малоземельних) могли обробляти землю, бо значна їх частина — 45 господарств — зовсім не мала робочої худоби та реманенту. Переважно з цієї причини 43 господарства здавали свої наділи в оренду.
Разом з тим у селі було понад 10 заможних господарств, кожне з яких мало від 9 до 50 десятин землі. В цих господарствах широко застосовувалась наймана праця.
Про тяжке економічне становище селян свідчить і те, що 51 сім’я жала з снопа у заможних односельчан, 107 чол. працювали в наймах, а 29 чол. ходили на далекі заробітки.10
Столипінська реформа сприяла дальшому розшаруванню селянства. Бідняцькі і середняцькі господарства ще більше занепали. Кількість малоземельних селян значно зросла. За даними подвірного перепису 1910 року, з 280 наявних господарств зовсім не мали землі 49, тільки садиби були в 47 господарствах, а 108 мали до 3 десятин землі. Рік у рік збільшувалась кількість господарств, які не мали ні тягла, ні реманенту. В 1910 році їх було 116. Не маючи змоги обробляти землю, вони здавали її в оренду або продавали за безцінь. Майже половина населення Хорішок втратила можливість вести господарство, а отже й засоби до існування. Члени 89 родин йшли в найми або на далекі заробітки. Багато селян постійно працювали в поміщицьких маєтках і на залізниці11.
Наявність дешевої робочої сили давала змогу місцевим багатіям, які мали власні парові млини, маслоробні, крупорушки та інші підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, ще більше капіталізувати свої господарства. У маєтку поміщиці Погорєлко був вальцьовий млин з двигуном внутрішнього згоряння, вартістю 69,5 тис. крб., а у місцевого багатія П. Г. Головка — паровий млин простого помелу12.
Влада мало дбала про освіту трудящих. У першій половині XIX століття в селі було 2 однокласні церковнопарафіальні школи, реорганізовані пізніше в трикласну церковнопарафіальну і чотирикласну земську. Школи та інші установи перебували під опікою місцевих багатіїв, під пильним наглядом церковників. На рівень навчання мало звертали уваги. Основна маса селян не мала можливості посилати своїх дітей до школи, а серед тих, що навчались один-два роки, переважна більшість відвідувала школу після закінчення польових робіт та випасу худоби, а залишала її ранньої весни.
1 «Полтавские епархиальные ведомости», часть неофициальная, Полтава, 1898, № 28, стор. 1026, 1028.
2 Л. В. Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение, стор. 84, 88, 89.
3 Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 154. .
4 А. В. Барвинский. Генеральное следствие о маетностях Миргородского полка. 1729—1730 гг.; Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. IX, Полтава, 1912, стор. 143.
5 В. Л. Модзалевский. Малороссийский родословник, т. III, К., 1912, стор. 751.
6 И. Ф. Павловский. К истории полтавского дворянства, т. II, Полтава, 1907, стр. 58, 80.
7 Л. В. Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение, стор. 88.
8 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 год, Полтава, 1904, стор. 296—297.
9 Полтавський облдержархів, ф. 1505, on. 1, спр. 436, арк. 1, 5, 7,
10 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. XI, Кобелякский уезд, Полтава, 1892, стор. 2, 4, 7, 9.
11 Третья подворно-хозяйственная перепись в Полтавской губернии 1910 года, Кобелякский уезд, Полтава, 1913, стор. 178—181.
12 Полтавський облдержархів, ф. 107, on. 1, спр. З, арк. 16, 18.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки