Лютенські Будища
Лютенські Будища — село в Україні, в Зіньківському районі Полтавської області. Розташовані між невеличкими річками Рудкою та Курягою, за 12 км на захід від Зінькова і за 52 км від найближчої залізничної станції Гадяч.
Лютенські Будища виникли десь у середині XVII століття. Про походження цієї назви існує дві легенди. В одній розповідається, що село заснували вихідці з містечка Лютеньок Гадяцького повіту. Рятуючись від набігів татар і жорстокої експлуатації польських панів, вони ховалися в лісі, будували там тимчасові житла — будки. Ці будки і поклали початок новому селу, яке називалося Будищечки, Будища1.
За другою легендою, назва села походить від межового знаку — будки, що стояла між Лютенькою і Зіньковом. Поселення, яке виникло поблизу будки, почало називатись Будищами, а трохи пізніше — Лютенськими Будищами, бо воно входило до складу Лютенської сотні Зіньківського полку.
У 1658 році жителі села разом з населенням Зіньківського полку2 брали активну участь у народних повстаннях проти зрадника українського народу І. Виговського та польської шляхти, а в 1708—1709 pp. боролися проти шведських загарбників і мазепинців.
За даними ревізії 1764 року, Лютенські Будища належали капітану лейб-гвардії Преображенського полку Касагову3, а в 1782 році вони стали власністю гетьмана К. Розумовського, який через 3 роки продав їх казні. Разом із землею, будівлями і худобою були продані і кріпаки. На цей час у селі налічувалося 180 ревізьких душ. За кожну Розумовський одержав по 60 карбованців.
У 1859 році в селі налічувалося 582 двори, в яких жило 3594 козаки4. У поміщиків Горонескула та Юргенса було 23 ревізькі душі і 9 дворових, що мали всього 1 десятину 20 сажнів землі (під городами).
В результаті реформи 1861 року колишні кріпаки перестали бути особистою власністю поміщиків, але ті обділили їх землею. 9 дворових зовсім не одержали наділів, а 23 селянам надали всього 19 десятин 211 сажнів, це менше від найнижчої норми (1 десятина на ревізьку душу), передбаченої «Положенням». Селяни спромоглися вийти на викуп тільки в 1883 році і відтоді протягом 49 років мали виплачувати за надільну землю по 43 крб. 25 коп. (на рік)5.
За переписом 1882 року, в Лютенських Будищах налічувалося вже 4133 жителі. З 786 дворів козацьких було 696, колишніх поміщицьких селян і дворових людей — 51, міщан та інших — 39. З усіх господарств 19 зовсім не мали земельного наділу, 127 сімей — тільки присадибні ділянки, 376 дворам належало не більше ніж по 3 десятини. І тільки 215 заможних господарств мали від 6 до 15 десятин, а 45 куркулів — понад 20 десятин.
887 десятин лишилося власністю поміщиків — Кальницьких, Любарських, Навроцьких та інших. За високу плату вони здавали її в оренду жителям навколишніх сіл. У куркульських господарствах працювало понад 70 батраків. Багаті козаки були власниками 64 вітряків, 4 кузень, крамниці та шинку. В їх руках зосереджувалась більша частина худоби — і робочої, і продуктивної. Бідняки і навіть середняки обробляли землю супрягою. У 156 господарств не було ніякої худоби, 214 — мали тільки овець або свиней.
Подвірний перепис дає уявлення про економічне становище окремих жителів села. Так, козак Г. Ємець, сім’я якого складалася з 5 душ, мав 2 десятини землі (під садибою та городом). Ні робочої худоби, ні корів у нього не було. У зв’язку з тяжким матеріальним становищем Ємець мусив забрати сина з школи і віддати в найми. Селянинові А. Бражнику, що мав жінку і 2 дітей, належало всього 15 кв. сажнів землі. Всі члени родини жебракували. У М. Ніценка не було ні землі, ні худоби, ні хатини. Він із сім’єю жив у сусідів, заробляв на харчі тим, що писав для односельчан різні прохання6.
Безземельні і малоземельні селяни, які не могли прожити з землеробства, займалися ремісництвом, відхожими промислами. Таких в селі було 300 чоловік. У Лютенських Будищах налічувалося 66 колісників, 40 кравців, 30 чоботарів, 30 теслярів, 4 столяри, 5 бондарів тощо. Майже всі жінки ткали полотна і грубошерсні тканини. Ремісники, як правило, виконували замовлення односельчан з їх матеріалу. Кустарі-колісники збували свої вироби на ярмарках у Решетилівці, Кременчуці, Гадячі, Зінькові. Ремеслами займалися у вільний від сільськогосподарських робіт час7.
У 1890 раці Лютенські Будища стали центром однойменної волості. На цей час у селі налічувалося 867 дворів і 4017 жителів8. Напередодні 1905 року з 5830 десятин землі поміщикам і куркулям належало 2452 десятини, а переважна більшість селян мала всього по 1—2 десятини9. Врожаї були низькі, хліба не вистачало. Злидні, голод були постійними супутниками трудящих. Селяни перебували у цілковитій залежності від поміщиків та куркулів. Гнітило їх і політичне безправ’я. Все це призводило до того, що знедолене селянство повставало на боротьбу проти поміщиків та самодержавства. У 1905—1907 pp. хвиля революційного піднесення захопила і Лютенські Будища. Тут теж почалися заворушення. Жителі Лютенських Будищ були учасниками грудневих подій 1905 року в Зінькові. Разом із зіньківцями, опішнянцями, великопавлівцями вони вимагали звільнення політичних в’язнів. Між селянами, озброєними лопатами, вилами та голоблями, і поліцією сталася сутичка. Було вбито і поранено кілька чоловік. Від кулі загинув і житель Лютенських Будищ — Білик (Калениченко).
Селянський рух у Зіньківському і сусідніх — Лохвицькому та Миргородському — повітах набирав усе ширшого розмаху. У грудні 1905 року полтавський губернатор повідомляв у Петербург, що населення, підбурене агітаторами до непокори властям, не сплачує податків та бойкотує поліцію, і просив негайно вжити найрішучіших заходів, аж до оголошення військового стану в повітах. У другій телеграмі, від 29 грудня 1905 року, сповіщалося, що в Зіньківському повіті повстанці силою вигнали всю поліцію10. В Лютенських Будищах вони забирали поміщицькі землі, вирубували поміщицький ліс, косили державні луки.
Революція 1905—1907 pp. зазнала поразки, і мрія трудящих селян про землю лишилася не здійсненою. Рік у рік у селі зростав земельний голод. Якщо в 1900 році в Лютенських Будищах налічувалося 458 малоземельних господарств, то в 1910 році їх стало вже 567 (з 948). Отже, понад 50 проц. селянських сімей не могли прожити з своїх ділянок. 34 господарства не мали чим їх обробити і засіяти. У 227 — зовсім не було худоби, а в 199 господарствах — робочої11. Бідняки, яких в селі налічувалося близько 3 тис. чоловік (з 4725 жителів), мусили заробляти на життя, наймаючись до куркулів і поміщиків. Частина з них кожної весни вирушала на Катеринославщину, Кубань та в Крим, але часто поверталася з жалюгідними заробітками. Люди змушені були переселятися до Сибіру. Так, у 1910 році поїхали туди шукати кращої долі бідняки А. Назаренко, Ю. Красицький, М. Сідаченко та багато інших.
Проведення царським урядом столипінської аграрної реформи ще більше посилило майнове розшарування селянства, сприяло зміцненню куркульських господарств. У 1910 році багатіям належало в Лютенських Будищах 69 вітряків, 5 кузень та гамарень (металоливарних майстерень), 5 олійниць, 3 невеличкі цегельні заводи та 7 крамниць. Вони зосередили у своїх руках більше половини землі. 15 куркульських господарств виділилися на хутори.
Перша світова імперіалістична війна лягла важким тягарем на плечі трудящих. На фронтах загинуло близько 200 жителів Лютенських Будищ. Скориставшись з тяжкого становища селянських сімей, у яких чоловіки були мобілізовані до армії, куркулі прибирали до своїх рук їхні землі. Багатьом селянським сім’ям хліба вистачало тільки до нового року, а потім починався голод. З ним приходили і хвороби — тиф, туберкульоз тощо. А лікувати людей не було кому. До війни в селі працював фельдшер, проте в 1916 році його забрали на фронт, і жителі лишилися без медичної допомоги12.
Бідняки терпіли від голоду, хвороб, непосильної праці. До того ж, їх гнітила темнота. З давніх-давен у селі була маленька школа, де дяк навчав грамоти кількох хлопчиків за горщик каші. У 1779 році в Лютенських Будищах засновано однокласну церковнопарафіяльну школу, де навчалося 40 учнів — переважно діти заможних козаків і міщан. У 1882 році на 4133 жителів села припадало всього 228 письменних, з них 13 селян13. Наприкінці XIX століття в селі працювало 2 початкові земські училища, де навчалися 179 дітей. Але закінчували їх далеко не всі школярі. Так, у 1900 році в першому училищі з 108 хлопчиків і 12 дівчаток одержали атестати всього 13 хлопчиків та 4 дівчинки. Під час війни кількість учнів різко скоротилася. Діти бідняків, яких у селі була переважна, більшість, мусили працювати в наймах. Багато з них осиротіло.
1 «Полтавские епархиальные ведомости». Часть неофициальная, № 24, 20 августа 1896 г., стор. 718.
2 На початку 70-х pp. XVII століття Зіньківський полк було перейменовано на Гадяцький.
3 А. Грановский. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем, вып. І. Полтава, 1901, стор. 279.
4 Списки населенных мест Российской империи. По сведениям 1859 года, т. XXXIII, Полтавская губерния, 1862, стор. 66; П. Бодянский. Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 г. Полтава, 1865, стор. 58—59.
5 ЦДІАЛ, ф. 577, оп. 30, спр. 214, арк. 1—46.
6 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. І, Зеньковский уезд, ч. 1. Полтава, 1882, стор. 19, 34—41.
7 Кустари и ремесленники Полтавской губернии. По сведенням, собранным в 1898 и 1900 гг., Полтава, 1901, стор. 40.
8 Волости и гмины. 1890, XXXIII, Полтавская губерния, вып. 8, СПб., 1890, стор. 3.
9 Материалы подворной переписи Полтавской губернии в 1900 г.. Зеньковский уезд, Полтава, 1906, стор. 86—87.
10 Революционные события 1905—1907 гг. на Полтавщине. Документы и материалы, X., 1957, стор. 140, 141, 144.
11 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 года. Зеньковский уезд, Полтава, 1913, стор. 98—163, 166—167.
12 Памятная книжка Полтавской губернии на 1916 год, Полтава, 1916, стор. 158.
13 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. І, стор. 31 (додатки).
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки