Велика Багачка
Велика Багачка — селище міського типу в Полтавській області, районний центр Великобагачанського району. Розташована на правому березі річки Псла, за 82 км від Полтави і за 13 км від найближчої залізничної станції — Яреськи.
Перші письмові згадки про Багачку припадають на кінець XVI — початок XVII століття. Позначена вона і на карті, складеній у 2-й чверті XVII століття Г. Бопланом.
Виникла Багачка, як і більшість населених пунктів між Сулою і Пслом, шляхом козацької колонізації. Селяни і козаки, рятуючись від нещадного гніту польських панів, тікали з Правобережної України на Лівобережжя. Полтавський дореволюційний історик Л. В. Падалка твердить, що першим поселенцем Багачки був виходець із-за Дніпра Михайло Брацлавець. В інших джерелах зазначається, що дійсно у 1644 році в Багачці було поховано «козака королівської милості» Михайла Брацлавця. Водночас згадується один із перших поселенців — Багач. Є підстави вважати, що назва селища Багачки, як і однойменної річки, походить від його прізвища. Великою Багачкою вона названа в 1925 році.
Життя у новому поселенні далеко не виправдовувало сподівань селян і козаків-втікачів. Через відсутність знарядь і малоземелля їм доводилось іти в кабалу до більш заможної козацької старшини.
Нестерпна експлуатація посилювалась національним і релігійним гнітом. Селяни і козаки тікали на Запоріжжя або повставали.
В роки визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі (1648—1654 pp.) на Україні було запроваджено новий адміністративний поділ. Україна поділялась на полки, а полки на сотні. У 1649 році Багачка стала сотенним містечком Миргородського полку, згодом — Полтавського, а близько 1687 року знову перейшла до Миргородського.
З початку заснування Багачанська сотня налічувала 256 чол., її очолював сотник Іван Гузий. У списках козаків того часу були багачанці Я. Шепель, С. Опришко, Ф. Чпала, П. Заяченко, Л. Яценко, Ф. Гаркуша та інші.
Після смерті Б. Хмельницького козаки Багачанської сотні на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем взяли активну участь у боротьбі проти зрадника українського народу гетьмана Івана Виговського, який за короткий час (1657— 1659 pp.) роздав церкві та українським феодалам багато земель разом з населенням.
Жорстоко помстився Іван Виговський над жителями Багачки. У 1658 році він віддав містечко на пограбування кримським татарам. На Багачку і пізніше нападали татарські орди. Тому багачанцям багато разів доводилося піднімати своє селище з руїн і згарищ.
Активну участь у довголітній Північній війні (1700—1721 pp.) брали козаки Багачанської сотні. Зокрема, в грудні 1701 року вони були в складі російських військ, які під Ерестфером здобули першу велику перемогу над шведами.
Пізніше, у 1709 році, коли шведські війська вторглися на Україну, козаки разом з селянами подавали велику допомогу російським військам.
В ході боротьби проти численних ворогів у жителів містечка формувалися волелюбні традиції. Але дуже скоро козаки, якими вважали себе всі жителі Багачки, потрапили в залежність від козацької старшини й феодалів. Початок їх покріпаченню поклав універсал гетьмана Данила Апостола, який пожалував сотникові Андрію Москаленку за військову службу шість дворів1.
Процес покріпачення селян і козаків у Багачці проходив досить інтенсивно. Якщо в 1729 році феодалам та козацькій старшині належало тільки 29 дворів з 228, то в 1846 році з 2082 жителів Багачки 633 чол., або майже третина населення, була закріпачена.
В останній чверті XVIII століття, після ліквідації полкового устрою, Багачка була включена до складу Миргородського повіту, який з березня 1802 року ввійшов до Полтавської губернії2. Містечко поступово виростало в значний населений пункт. Напередодні реформи 1861 року в Багачці вже налічувалось 428 дворів, з них дворів кріпосних селян — 278. Земельні угіддя Багачки між її населенням розподілялися вкрай нерівномірно. Основну частину цих угідь ще в 1-й чверті XIX століття захопили поміщики. Зокрема, полковникам Капністу і Кулябці, панам Заблодському, Данилевському, Базилевському та Науменку належали дві третини всіх земель Багачки і лише одна третина — селянам.
Під час реформи 1861 року 311 ревізьких душ селян кріпаків одержали від поміщиків 359 десятин 2361 кв. сажень землі, а 32 ревізькі душі державних селян одержали від казни 46 десятин 1567 кв. саженів землі3. За ці наділи селяни змушені були сплачувати викупні платежі, що було не під силу багатьом господарствам.
В умовах розвитку капіталізму ще більше посилилося розшарування селянства. Кількість бідняцьких господарств з кожним роком зростала, а їхні земельні наділи зменшувались. Так, у 1910 році на 603 господарства Багачки припадало 3006 десятин землі. Більша її частина (1755 десятин) належала 28 заможним господарствам, а решта розподілялась між середняками та бідняками. На кожен двір припадало менше як 2 десятини землі. Серед бідняцьких господарств 30 було зовсім безземельних.
Землю обробляли здебільшого за допомогою примітивних знарядь праці. Ще в 1900 році у Багачці було 140 дерев’яних плугів, 120 дерев’яних борон, 160 рал. Лише п’ять багатіїв на всю Багачку мали по сівалці4. Тому й не дивно, що врожаї були мізерні.
Вирощували здебільшого жито, пшеницю, просо, гречку, ячмінь, баштанні, з технічних культур — тютюн, який відправлявся на тютюнові фабрики до Кременчука та Черкас. В панських економіях велика увага приділялася тваринництву м’ясного напряму. Свою продукцію економії збували в інші міста країни і навіть за кордон.
Умови життя бідняцької частини населення Багачки були такі тяжкі, що бідняки мусили назавжди залишати рідний край і переселятися до Сибіру, Казахстану, на Дон, Кубань, Ставропілля, у Таврію. Тільки з 1882 по 1886 рік з Багачанської волості виїхали 168 сімей, а за період з 1898 по 1900 рік — 92 сім’ї5.
Не кращим було і становище ремісників та робітників, що працювали на підприємствах, які виникли тут ще напередодні скасування кріпосного права. В Багачці, зокрема, працювали винокурний завод6, дві кузні та водяний млин. При млині діяли сушильня та сукновальня. Частина населення добувала білу глину для своїх потреб та на продаж. Кількість жителів, які займалися кустарними промислами та ремісництвом, була досить значною. В Багачці налічувалось 58 теслярів, 39 шевців, 5 столярів, 13 ковалів і 81 кравець. Більш як 120 чол. візникували7.
Тяжкі матеріальні умови, голод і нестатки призводили до масових захворювань. А лікуватися не було де. Адже лікар і фельдшер, які працювали в земській лікарні, що мала всього 5 ліжок, не могли забезпечити населення необхідною медичною допомогою.
Не краще було і з народною освітою. Народне училище відкрилося в Багачці лише у 1847 році, де вчилося всього 50 дітей переважно заможної частини населення. Після реформи кількість учнів у народному училищі збільшилась, і вже у 1906 році їх було 158 (146 хлопчиків і 12 дівчаток). До цього училища ходили діти і з навколишніх сіл. 35 учнів, що жили за 4—5 км від школи, кинули навчання ще до кінця учбового року8. Тому й не дивно, що за переписом 1910 року в Багачці неписьменних було 73,8 проц. серед чоловіків і 90 проц. серед жінок.
1 Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. IX, Полтава, 1912, стор. 135—141.
2 Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 года, Полтавская губерния, т. XXXIII, СПб., 1862, стор. 154.
3 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 г., Полтава, 1904, стор. 686—687.
4 Материалы подворной переписи Полтавской губернии в 1900 г., Миргородський уезд, Полтава, 1905,стор. 8—11.
5 Переселение из Полтавской губернии с 1861 по 1900 гг., Вып. І, Полтава, 1900, таблиці, стор. 76—77.
6 Списки населенннх мест Российской империи. Полтавская губерния, стор. 154.
7 Кустари и ремесленники Полтавской губернии. Полтава, 1913, стор. 18-19.
8 Отчет Миргородской уездной земской управы за 1906 г. Полтава, 1907, стор. 52—85, 89—101.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки