Мачухи
Мачухи — село в Україні, в Полтавському районі Полтавської області.
Село розташоване за 12 кілометрів на південний захід від Полтави, по асфальтовій дорозі Полтава—Кременчук. Відстань до найближчої залізничної станції Полтава-Київська — 15 кілометрів.
Археологічні знахідки поблизу нинішнього села свідчать, що ця територія була заселеною ще до нашої ери. Зокрема, неподалік від Мачух, в урочищі Таранів яр, виявлено великий могильник площею в 19 га і поселення ранньоскіфського часу (VII—VI ст. до н. е.), а також два поселення середини та другої половини І тис. н. е. Розкопки цих пам’яток показали, що тут проживало осіле землеробське населення1. На одному з поселень другої половини І тис. н. е. знайдено гончарну піч, де випалювали 10 зроблених на крузі великих глеків із зливом, що нагадують посуд салтівської сармато-аланської культури2.
Письмові джерела дають підставу вважати, що Мачухи, як і сусідні з ними села, виникли в першій половині XVII століття. Заснували його вихідці з Правобережної України3. Про походження назви села в пам’яті старожилів зберігається така легенда: ніби тут спершу жила зла й жорстока вдова-мачуха з пасинками. Незабаром мачуха прогнала пасинків, які оселилися кожний окремо4. Від їх імен ніби-то й пішли назви поселень: Федірки, Кирносівка, Будницьке. Місце, де залишилася мачуха, дістало назву Прогоня. Пізніше Прогоня злилася з цими поселеннями. Село почали називати Мачуха, а згодом — Мачухи. Але окремі частини села ще й досі зберігають старі назви.
За переписом 1718 року, в селі було 132 тяглових та 106 піших козаків, які прислужували ратуші. Крім хліборобства, вони займалися також млинарством, гуральництвом. Близько 60 сімей займалися бджільництвом. Вони мали близько 900 вуликів5.
За даними Румянцевського опису 1767—1769 pp., в Мачухах, що входили до другої сотні Полтавського полку, проживало вже 1051 чоловік козаків, які займалися і хліборобством і різними ремеслами. З самого хліборобства жили 58 господарств. Члени 20 родин жили тільки з ремесла. Крім заможних господарств та господарств із середнім достатком, тут було 7 родин підсусідків, причому мали землю і займалися хліборобством лише члени однієї з цих сімей, а шість родин жили із заробітків6.
Крім козаків, у селі жили магістратські селяни. У 1782 році їх налічувалося 572 чоловіки. Згодом вони були віднесені до розряду державних селян. Вже в документах 1795 року значилось, що в Мачухах проживає 648 державних селян.
У 1850 році в селі налічувалось 1352 чол. козацького населення, 689 чол. державних та 22 чол. поміщицьких селян7.
Всі господарства козаків та державних селян, що населяли Мачухи і навколишні хутори, мали понад 5 тис. десятин землі8. Після проведення указів 1866—1867 pp., що визначали поземельний устрій державних селян, населення Мачух викупило цю землю у казни.
У 1863 році в селі було 3084 чол.9, а через 20 років, разом з ближніми хуторами,— 4358 чол. населення.
Переважна більшість населення жила в нестатках. Це видно хоча б із того, що в 1883 році 53 господарства не мали зовсім землі, а 232 господарства мали тільки присадибну землю, 269 господарств не мали орної землі. До цього слід додати, що 79 господарств мали менше однієї десятини орної землі, 101 господарство володіло від 1 до 2 десятин орної землі, 68 сімей були зовсім бездомними.
Погано було у селян і з худобою: в селі налічувалося 243 робочих коней, 348 волів, 623 корови. Далеко не у всіх господарствах були вівці і свині. 254 господарства зовсім не мали худоби.
Чимало селян займалося кустарними промислами. Так, у 1885 році тут було 159 кустарів, з них 97 — колісників, 4 — столяри, 3 — чинбарі, 55 — шевців10. На всіх базарах і ярмарках навколишніх сіл і містечок славилися колеса мачуських колісників. В Мачухах щорічно відбувалося 3 ярмарки.
Нестатки примушували населення працювати поденно, жати за сніп, заробляючи шматок хліба. Досить сказати, що в Мачухах тоді батракувало 140 чол., на далекі заробітки ходило 30 чол. і жали за сніп 133 чоловіки11.
З розвитком капіталізму класова диференціація на селі посилювалась. Так, у 1910 році тут налічувалось 1047 дворів, причому 5,7 проц. їх було зовсім безземельними, 35,2 проц. не мали орної землі, 34,7 проц. господарств належало менше як три десятини ріллі. 25 проц. не мали ніякої худоби. Робоча худоба була тільки у 43 проц. заможних господарств.
З реманенту на 100 господарств припадало 30 однолемішних залізних, 0,3 багатолемішних та 0,1 дерев’яних плугів, сівалок рядкових — 0,6, молотарок кінних — 0,9, парових — 0,1. У 1910 році 439 жителів села заробляли собі на життя поденщиною12. Зате 10 багатіїв мали 989 десятин орної землі13. На них і гнула спину мачуська біднота.
Бідняки і багато середняків, не маючи тягла і реманенту для обробітку землі, мусили продавати її куркулям-товстосумам. У 1917 році 6 глитаїв Мачуської волості мали 1119 десятин землі14. У Мачухах два брати Ладури були власниками близько 400 десятин землі.
На початку XX століття в Мачухах, тоді волосному центрі Полтавського повіту, при сприянні повітового земства було відкрито богадільню, медичну дільницю та аптеку.
На 1883 рік в селі з більш як 4 тис. чол. населення письменними були 122 чоловіки — переважно козаки, 40 дітей навчалося в земській трикласній школі. Тільки в 1909 році в селі було збудоване нове приміщення школи, де діти навчалися чотири роки. Крім цієї школи, діти трудящих села вчилися у двох церковнопарафіальних школах.
1 М. Рудинський. Мачуська експедиція Інституту археології (1946 p.). Археологічні пам’ятки УРСР, стор. 53—79.
2 Н. Е. Макаренко. Археологические исследования ИАК, 43, 1911, стор. 116—118.
3 Журн. «Киевская старина», 1891, IX,. стор. 259.
4 А. Грановский. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем. Вып. І, Полтава, 1901, стор. 171—172.
5 Труды Полтавской ученой архивной комиссии, Вып. 2, Полтава, 1906, стор. 17, 30, 37, 44.
6 Казаки Полтавского полка по материалам Румянцевской описи, ч. 2, Полтава, 1914, стор. 814—827, 832—833.
7 Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии, составленные в 1864 году, ч. III, стор. 83.
8 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 год, стор. 974—975.
9 П. Бодянский. Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год, стор. 63.
10 В. Василенко. Кустарные промыслы сельских сословий Полтавской губернии, Полтава, 1885, стор. 4.
11 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. II, Полтавский уезд, стор. 130—136.
12 Алфавитный указатель населенных мест Полтавской губернии на 1910 год. Полтавский уезд, стор. 28.
13 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии, Полтавский уезд, стор. 28—31.
14 Полтавський облдержархів, ф. Р-18, on. 1, спр. 7, арк. 16.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки