Мала Перещепина 

     Мала Перещепина — село в Україні, в Новосанжарському районі, Полтавської області, розташоване на піщаній рівнині лівого берега річки Ворскли, за 3 км від залізничної станції Мала Перещепина, на залізничній лінії Полтава — Кременчук та за 25 км від районного центру.  
     Вірогідно, що назва села походить від прізвища його засновника, козака Перещепи¹. Але словник В. І. Даля тлумачить слово «перещепина» як «перетинка»². Тому не можна відкидати й іншого припущення, що назва села пов’язана з особливістю місцевості, де воно розташоване. В давнину на території села було багато боліт і озер, а в південно-західній його частині — велике болото, що перетинало шлях. Село могли також заснувати вихідці з Перещепини (тепер Дніпропетровська область). Офіційно назва села — Мала Перещепина — утвердилася після створення волості під цією назвою у 1846 році. 
     Територія, де пізніше виник населений пункт, була заселена здавна. Про це свідчать дані археологічних розвідок. Поблизу села знайдено рештки двох поселень періоду пізньої бронзи (XIII—IX ст. до н. е.). На території сільради, біля села Бойківки, виявлено поселення скіфських часів, а біля Писарівки два поселення та могильник ранньослов’янської (черняхівської) культури [II—VI ст. н. е.]. На могильнику розкопано 44 поховання³. 
     У 1912 році місцевими жителями на західній околиці Малої Перещепини знайдено Перещепинський скарб вагою 75 кг (50 кг срібла, 25 кг золота) — визначну пам’ятку кінця VII—VIII століття н. е. Вона тепер зберігається в Ермітажі. У цьому скарбі було кількасот золотих та срібних речей візантійського та іранського походження, серед них блюда, глеки, чарки, чаші, персні, монети тощо⁴. 
     На думку деяких дослідників, Перещепинський скарб належав одному з представників верхівки східних слов’ян або, можливо, був військовою здобиччю слов’янського вождя. Є також думка, що речі ці належали одному з вождів кочових народів, з якими воювали слов’яни і який був тут похований⁵. 
     Сучасне село Мала Перещепина було засноване в першій половині XVII століття переселенцями з Правобережної України⁶. Їх приваблювали природні багатства краю — рибні водойми, пасовиська з соковитими травами тощо. 
     До 1846 року Мала Перещепина входила до Ряської волості Костянтиноградського повіту. Згаданого року вона стала центром волості. На цей час у Малій Перещепині жило 1202 чол., головним чином козаки⁷. Розташована на важливому торговому шляху з Полтави на Кременчук, Мала Перещепина в першій половині XIX століття була одним із центрів чумацького промислу і торгівлі продуктами землеробства. Напередодні реформи 1861 року тут щороку відбувалося по 4 ярмарки, на яких продавали хліб, худобу, різну сільськогосподарську сировину, ремісничі вироби тощо. Відносна безпека сприяла дальшому зростанню кількості населення. У 1863 році в селі було 250 дворів з 3459 жителями⁸. Сприяло цьому і будівництво залізниці Харків—Миколаїв, що пролягала неподалік від Малої Перещепини. На новоствореній станції з тією ж назвою (за 3 км від села) з’явилися хлібні склади, магазини. За кількістю доставлених хлібних вантажів Мала Перещепина незабаром стала однією з важливих станцій на залізничній лінії. Вона поступалася хіба що перед Полтавою⁹. 
     В самій Малій Перещепині грунти піщані, неродючі. Жили тут головним чином найбідніші господарі, що не мали орної землі, а часто-густо — навіть садиб. Хліборобством більшість селян не займалася. На життя вони заробляли різними ремеслами та торгівлею. Ремісниче виробництво у Малій Перещепині виникло ще в XVIII столітті. У другій половині XIX століття ремеслами займалася четверта частина населення. Особливо поширеними були ткацтво, теслярство, шевство, ковальство тощо. На хуторах, що прилягали до Перещепини, були родючі чорноземи. Там жили головним чином багатії. Деякі з них володіли 200 і 400 десятинами землі. 
     Показником пролетаризації населення Малої Перещепини була рік у рік зростаюча нестача житла. Так, у 1888 році 74 безземельні сім’ї не мали хат і наймали їх у заможних селян, а в 1910 році власного житла вже не мали 182 селянські родини, або 21,3 проц. всіх мешканців села¹⁰. 
     Малу Перещепину населяли головним чином козаки. Але серед козацької громади не було рівності. На 1888 рік з 474 господарств колишніх козаків 409 (понад 86 проц.) зовсім не мали орної землі. Зате 18 багатих козаків загарбали велику кількість землі, 133 десятини сіножатей, 205 десятин лісу. Тільки чотирьом, найбагатшим, належало 239 десятин орної землі, 82 — сіножатей та 95 — лісу. 
     Соціальне розшарування селянства наочно виявлялося і в нерівномірному забезпеченні тяглом, реманентом тощо. Відсутність худоби в селянських господарствах свідчить про надзвичайне їх зубожіння і є яскравим показником соціальної диференціації. Адже бідняки, що не мали реманенту, тягла та зерна для посіву, здавали землю в оренду заможним селянам за безцінь. Так, у 1888 році в кожному третьому дворі не було ніякої худоби, 6 дворів з 10 або зовсім не мали тягла, або ж його не вистачало, щоб займатися хліборобством. 101 господар обробляв землю супрягою або найманим тяглом і тільки 23 — власним. 
     Значна частина селянських господарств жила з поденщини, зажинщини тощо. «Селяни бідні, і економії з цього користуються. Доводиться працювати тільки на них, а свій хліб збирати ніколи»,— писали в одній із скарг селяни¹¹. Чимдалі частіше селяни потрапляли в кабалу до куркулів. Багатії брали в оренду великі ділянки поміщицької землі, а потім здавали її дрібними ділянками безземельним селянам за підвищеними цінами¹². 
     Більшість безземельних і безтяглових селян жила з того, що працювала у наймах у куркулів та поміщиків. Характерним є переважання серед наймитів жінок і підлітків, праця яких оплачувалась набагато нижче, ніж праця чоловіків. У 1888 році, наприклад, у куркулів наймитували 9 дорослих чоловіків, 30 жінок і підлітків¹³. Багато перещепинців наймалося на строк у поміщицькі економії, розташовані поблизу села, на станцію та в місто Полтаву. 
     Соціальне розшарування селян Малої Перещепини ще більше посилилося на початку XX століття. За даними подвірного перепису 1900 року, 87 проц. господарств були безземельні, або мали тільки садиби, а в 308 дворах не було ніякої худоби. Земля і тягло належали куркулям. Двоє сільських багатіїв зосередили в своїх руках 358 десятин орної землі, велику кількість тягла і реманенту¹⁴. 
     З кожним роком зростала товарність куркульських господарств. Більшу частину землі вони засівали такими культурами, як яра пшениця, коноплі, льон та інші технічні культури. Куркулі почали впроваджувати багатопільну сівозміну, угноєння полів. Обробляли поля вдосконаленими землеробськими знаряддями, їм належало 69 однолемішних і 13 багатолемішних плугів, 219 залізних борін, 48 котків, 13 рядкових і 26 розкидних сівалок, 43 кінні молотарки і одна парова, 28 сіялок, 10 жаток і снопов’язалок. Тимчасом бідняки обробляли свої убогі клапті виснаженої землі дерев’яними плугами і ралами¹⁵. Тому вони і не могли зібрати доброго врожаю. Неврожай і голод були їх постійними супутниками. 
     Становище селян стало зовсім нестерпним голодної зими 1902 року. Вони «погоджувалися працювати в економіях за 5 коп. на день, аби давали їм їсти»,— повідомляв жандармський чиновник¹⁶. Про безвихідне тановище селян говорив один із них на судовому слідстві: «Ми в петлі. Що ж нам робити? Були ми, мужики, всюди. І в земського начальника були, ходили і в земську управу, ніде нас не приймають, ніде нам немає помочі». 
     Доведені злиднями до розпачу, селяни Малої Перещепини повстали на боротьбу проти поміщиків. На початку квітня 1902 року полтавський губернатор доповідав міністрові внутрішніх справ: «У зв’язку з тривожними чутками з села Малої Перещепини нам було запропоновано вирушити з напівбатальйоном Пензенського полку з Машівки в назване село Малу Перещепину»¹⁷. 
     Виступ селян був придушений військами. Але вже через три роки Малу Перещепину захопила нова революційна хвиля. В 1905 році, під впливом виступів робітників у промислових центрах країни, почалися селянські заворушення і в Малій Перещепині. Організатором і керівником їх був робітник Крюківських залізничних майстерень Денисенко, який за завданням своєї соціал-демократичної організації влаштувався в селі на роботу. 
     З самого початку рух набув гострого політичного характеру. Селяни збиралися біля земської школи на «публічні збори». Агітатори і селяни заявляли, що «монархія не потрібна... слід добиватись установчих зборів і встановлення республіканського ладу». Промовці закликали селян до збройного повстання; один з них закликав добути зброю у багатіїв, щоб «іти в економії і відбирати землю силою»¹⁸. Перед селянами виступали з промовами земський лікар І. М. Лебединський, студент Полтавської фельдшерської школи Ф. Т. Малич та його брат — учитель І. Т. Малич. Багатії, налякані виступами селян, викликали в село війська. Селяни зазнали поразки. Організаторів революційних виступів — І. М. Лебединського та інших — окружний суд засудив до тюремного ув’язнення, а Ф. Т. Малича — на довічне заслання до Сибіру. 
     Ще в дореволюційні роки Мала Перещепина стала великим селом з розвинутими ремеслами і місцевими промислами. Тут були досить значні підприємства із значною кількістю робітників. Якщо в 1903 році сільськогосподарська продукція на селі перероблялась на 20 вітряках і 2 невеликих олійницях, то в 1910—1911 pp. тут уже діяли паровий вальцьовий млин (де працювали 18 робітників), паровий млин простого помолу, олійниця, просорушка та інші підприємства¹⁹. 
     В селі не було ніяких лікувальних і санітарних закладів. Тільки на початку 90-х pp. у Малій Перещепині з’явився приймальний покій на двоє ліжок. Лікував хворих фельдшер²⁰. 
     Царський уряд та місцева влада не піклувалися про освіту трудящих. У сільському парафіальному училищі, про яке вперше згадується в документах за 1846 рік, навчалося кілька десятків хлопчиків. В селі на той час було дві церкви²¹. 
     Темрява й неуцтво панували і після реформи. У 1888 році з 400 дітей шкільного віку в школі навчалося всього 46 хлопчиків і 15 дівчаток (тобто близько 15 процентів). На кожну тисячу населення було грамотних 145 чоловіків і 27 жінок. 
     Не набагато поліпшилася справа народної освіти в Малій Перещепині і в наступні роки. Так, у 1900 році тут у 2 земських школах, церковнопарафіальній і двокласній (т. зв. міністерській, заснованій у 1876 році) навчалося близько 200 учнів, у т. ч. і діти з навколишніх сіл та хуторів. Приміщення школи були тісні і непридатні для занять. Через те задовольнити всіх бажаючих вчитися не було змоги. За даними перепису 1910 року, в Малоперещепинській волості з 6440 чоловіків письменних було 2640, а з 6300 жінок — 1000. Навчались у школі переважно діти заможних сімей.  

1   Д. І. Багалій. Заселення Південної України. X., 1920, стор. 30. 
2   В. И. Даль. Толковый словарь живого великорусского языка, 2-е изд., т. III, М., 1955, стор. 100. 
3   6. В. Махно, Л. М. Рутковская. Разведка 1966 года в Полтавской области, в зб. «Археологические исследования на Украине 1965—1966 гг. К., 1967. 
4   А. Бобринский. Перещепинский клад. Материалы по археологии России, N° 34, М., 1914, стор. 111—120. 
5   Г. Ф. Кордухина. К истории Среднего Поднепровья в середине 1 тысячелетия нашей зры; «Советская Археология», XXII, М., 1955, стор. 68. 
6   Д. І. Багалій. Історія Слобідської України, 1918, стор. 26; А. М. Лазаревский. Полтавщина в XVII веке (журн. «Киевская старина», IX, 1891 г.). 
7   Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии, ч. III, Полтава, 1852, стор. 254. 
8   Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 г., стор. 58, 59. 
9   Сводный сборник по статистическому описанню Полтавской губ. в 1882—1889 гг. Вып. І, стор. 97, 278. 
10 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. XIV, 1894, стор. 7—9. 
11 Революция 1905—1907 гг. на Украине. Сборник документов и материалов, т. І, К., 1955, стор. 161. 
12 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. XIV, стор. 422, 464. 
13 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. XIV, стор. 9, 514—526. 
14 Материалы подворной переписи Полтавской губернии в 1900 году. Константиноградский уезд, Полтава, 1903, стор. 117, 121, 225—226, 229. 
15 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 года. Полтава, 1913, стор. 140; Материалы подворной переписи Полтавской губернии в 1910 году, стор. 245. 
16 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. II, стор. 161. 
17 Там же, т. І, стор. 158. 
18 М. Свідзінський. Селянська спілка на Україні в революцію 1905 року (Журн. «Літопис революції», 1926, № 6, стор. 152). 
19 Полтавський облдержархів, ф. 107, on. 1, спр. 2, арк. 21; Третья подворно-хозяйственная перепись в Полтавской губернии 1910, стор. 145. 
20 Памятная книжка и адрес-календарь Полтавской губернии на 1891 год. Полтава, 1891, справочный отдел, стор. 17, 269. 
21 Газ. «Полтавские губернские ведомости», ч. неофициальная, 1848, № 10, стор. 103; Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии, ч. III, стор. 254. 

Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки