Ковалівка
Ковалівка — село в Україні, в Полтавському районі Полтавської області. Розташоване село біля річки Коломаку, за 9 км на південний схід від Полтави та за 1,5 км від залізничної станції Свинківка.
На карті Боплана, складеній у 2-й чверті XVII століття, Ковалівка ще не позначена. Вірогідно, що перші поселенці з’явились тут пізніше, коли інтенсивно заселялися місця навколо Ворскли. Дослідники вважають, що назва села пішла від прізвища його засновників1.
У 1658 році Ковалівка, як і багато інших сіл та містечок навколо Полтави, була пограбована і зруйнована татарами, яких закликав собі на допомогу гетьман І. Виговський2.
Під час війни проти шведських загарбників у 1708—1709 pp. населення Ковалівни активно боролося проти шведів і зрадників-мазепинців. 16 березня 1709 року шведи спалили село. Це, за словами шведського лейтенанта Ліда, була помста жителям за підтримку росіян3.
У Ковалівці в цей час жили в основному козаки. Відбуваючи військову службу, вони займалися також землеробством, різними ремеслами. Згідно з даними Румянцевського опису 1765—1769 pp. Ковалівка входила до складу другої сотні Полтавського полку4.
З годом село було пожалуване гетьманові України графу Кирилові Розумовському. Як його слобода Ковалівка згадується за ревізією 1782 року. Остаточне закріпачення населення села завершилось у 80-х роках XVIII століття. На час ревізії 1859 року в Ковалівці налічувалось 157 дворів з населенням 937 чоловік. Майже всі вони були кріпаками5.
Напередодні реформи 1861 року власником села був поміщик І. І. Подчаський. Йому належало тут 158 селянських господарств — 418 ревізьких душ (чоловіків). Всього в користуванні селян було 916 десятин 2100 кв. сажнів землі6.
Після реформи 1861 року селяни одержали 910 десятин 1380 кв. сажнів землі, тобто менше, ніж вони мали до реформи7.
Колишні кріпаки мусили відбувати оброчну повинність на поміщика і виплачувати йому щороку по 5 крб. 10 коп. за десятину присадибної землі та по 2 крб. 50 коп. за десятину польового наділу8.
З 1864 року, за вимогою поміщика, селяни перейшли на викуп. Протягом 49 років вони мали виплачувати державі 1938 крб. щорічно. З кожним десятиліттям, внаслідок класової диференціації на селі, наділи селян зменшувалися. Так, у 1883 році в Ковалівці разом з ближніми хуторами було 230 господарств селян-власників (колишніх кріпаків), 2 козацькі господарства та 11 міщанських господарств — усього 1200 чоловік. У їх володінні було 1038 десятин землі. 17 господарств зовсім не мали її, а в 40 — були тільки садиби.
Через відсутність робочої худоби багато селян, навіть тих, хто одержав повний земельний наділ, залишали хліборобство і перебивалися поденщиною у Полтаві та ходили на далекі заробітки9.
Чимало жителів села ходили найматися в сусідню поміщицьку економію. У 1883 році 1983 десятини землі у Ковалівці належали Ф. Гербут-Гейбовичу. В його економії було 60 робочих коней, 140 волів, 30 корів, 80 голів молодняка рогатої худоби, 60 свиней, багато птиці. Тут працювало багато постійних наймитів. Це були жителі Ковалівки та навколишніх сіл, що не могли прожити з свого господарства.
Поміщикам Трепке, Хрульову, Полторанову, Колодію та куркулям Вацю, Старобільському, Мірошниченку належали орні землі, ліси і луки навколо села. Наприкінці 80-х pp. брати Вільгельм та Еміль Трепке купили землі Гербут-Гейбовича в Ковалівці і створили на них економію. На початок XX століття у маєтку В. Трепке було 1245 десятин землі, на яких застосовувалася 8-пільна сівозміна. Паровий вальцьовий млин переробляв до 1000 пудів зерна за добу. Крім того, в господарстві був кінний завод10.
У Ковалівці, що в цей час входила до Руновщанської волості, разом з хуторами Їжаковим та Новотатаркою, налічувалося 240 господарств різних категорій з населенням 1404 чоловік. Дрібним власникам (козакам та селянам-власникам — колишнім кріпакам) належало 986 десятин землі, в т. ч. орної — 864 десятини, 35 господарств не мали орної землі, у 65 було від 1 до 3 десятин, 77 господарств зовсім не мали худоби.
Велику частку селянського бюджету поглинали численні податки. Лише в 1900 році селяни внесли, продовжуючи розраховуватися за викуп із кріпацтва, 1566 крб. викупних платежів. У цьому ж році вони виплатили також 302 крб. повітових та 250 крб. губернських земських зборів та 107 крб. страхових платежів, 46 крб. державного поземельного податку11.
Про безпросвітне життя селян так розповідав пізніше житель села К. Шевченко: «Наше село за влади капіталістів та поміщиків переживало злидні, холод, голод. Я добре пам’ятаю і буду пам’ятати, як тяжко жилося моєму батькові й мені за царизму. Сім’я мого батька складалася з 9 чоловік. Я його майже не бачив удома, він ішов рано, пізно приходив, а заробіток був дуже низький, ледве-ледве вистачало для підтримки злиденного існування сім’ї. В цих умовах ми не могли жити разом з батьками. Ми не встигали стати на ноги, як треба було йти в найми до куркулів...»12.
І орні землі і сіножаті жителі села постійно орендували у поміщиків Трепке на кабальних умовах. За оренду однієї десятини орної землі вони платили 15—18 крб., за десятину луків — 15—25 крб. При оренді за відробітки треба було за десятину орної землі обробити 3 десятини панського поля. Орендна плата дедалі збільшувалась.
Бідність, голод, безправ’я — все це штовхало селян на боротьбу з гнобителями. Трудящі села взяли активну участь у революційному селянському русі, що розгорнувся з особливою силою навесні і влітку 1902 року в Полтавській і Харківській губерніях. 1 квітня жителі Ковалівки, озброєні вилами, косами і ціпами, пішли в економію В. Трепке і почали розбирати поміщицьке майно. До ковалівців приєдналися жителі сусідніх сіл.
Коли селяни вже закінчили розподіл майна, до садиби підійшли викликані поміщиком з Полтави дві роти піхотинців Єлецького полку. Разом з ними був земський начальник Кованько, який мав необмежені повноваження для придушення виступу. Найактивніших учасників виступу негайно заарештували.
Та незважаючи на наказ земського начальника повернути майно поміщикові і розійтися, селяни, яких зібралося чоловік 600, вимагали хліба і землі. З натовпу вигукували: «У нас немає ступня землі, нехай дають їсти, а то заберемо!»
Солдатам наказали стріляти. Першими пострілами було вбито 3 чоловіки: Трохима Шанду, Демида Шанду та Василя Янка і близько 20 чоловік поранено.
Але й ця кривава розправа не налякала селян. Наступного дня — 2 квітня близько 2000 чоловік з Ковалівки та сусідніх сіл знову прийшли до економії. Підполковник Перейма наказав стріляти. Тоді селяни вирушили на хутір куркуля Божка в 7 верстах від Ковалівки та в економію Кованька і розгромили їх.
Після цих подій, 3 квітня 1902 року до Ковалівки прибула карна експедиція на чолі з губернатором, яка вчинила жорстоку розправу над учасниками виступу.
Пізніше учасник цього повстання 3. Я. Петренко розповідав: «Губернатор примусив всіх стати на коліна. Дивлюсь, везуть два вози лози. Поставили потім нас у два ряди. Де не взялись чотири жандарми і почали катувати нас. Беруть одного, кидають на землю, сідає один жандарм на ноги, другий на голову, а два січуть, аж поки той зійде кров’ю і знепритомніє...»13.
На початку XX століття багатьох жителів Ковалівки внаслідок насильницького здійснення столипінської аграрної реформи зовсім позбавили землі. В 1910 році 72 селянина жили тільки за рахунок поденщини, 50 чоловік, крім землеробства, займалися різними ремеслами14.
У селі працювала церковнопарафіяльна школа та однокласне земське училище, відкрите в 1876 році15. На 1883 рік з 618 чоловік письменних було всього 57, а 26 хлопчиків училося. Що ж до жінок (а їх тут налічувалось 641), то вони всі були неписьменні і жодна не вчилася16.
На 1 січня 1900 року в земському училищі вчилося 66 хлопчиків та 6 дівчаток. Десяти дітям було відмовлено в прийомі через відсутність місць, 8 вибуло протягом року.
При училищі, діяла бібліотека, якою користувалося 132 дітей та 3 дорослих. Протягом року вони одержали 493 книги.
Таке ж становище з освітою було і в 1913 році. Хоч у земському училищі на 1 січня цього року налічувалося 70 учнів, але 24 із них вибуло протягом навчального року. Закінчили його лише 3 учні17.
1 Л. В. Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение, стор. 106.
2 Історія УРСР, т. І, стор. 278.
3 В. Шутой. Народна війна на Україні проти шведських загарбників у 1708—1709 pp., стор. 160.
4 Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 pp. Покажчик населених пунктів, К., 1959, стор. 81.
5 Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 г., т. XXXIII, Полтавская губерния, СПб., 1862, стор. 9.
6 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 30, спр. 1858, арк. 1-20.
7 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 год. Полтава, 1904, стор. 956.
8 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 30, спр. 1858, арк. 1—68.
9 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. II. Полтавский уезд. Полтава, 1883, стор. 6—7, 50, 71, 291.
10 Материалы подворной переписи Полтавской губернии в 1900 году. Полтавский уезд, Полтава, 1906, стор. 104—105; Россия, Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, стор. 305.
11 Список населенных мест Полтавской губернии за 1900 год, стор. 957.
12 Газ. «Більшовик Полтавщини», 26 жовтня 1937 р.
13 Газ. «Ленінським шляхом», 14 квітня 1937 р.
14 Алфавитный указатель населенных мест Полтавской губернии на 1910 год, Полтавский уезд, Полтава, 1913, стор. 20.
15 Отчет Полтавской уездной земской управы по народному образованию за 1900 год XXXIV очередному Полтавскому уездному земскому собранию, Полтава, 1901, стор. 87.
16 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. II, стор. 50.
17 Отчет Полтавской уездной земской управы за 1913 год, ч. II, Полтава, 1914, стор. 124.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки