Оржиця
Оржиця — селище міського типу, центр Оржицького району Полтавської області України. Розташоване на високому правому березі річки Оржиці на 134-му кілометрі вниз по течії і на 6-му кілометрі від злиття Оржиці з Сулою, за 39 км на південний захід від залізничної станції та м. Лубни і за 157 км від Полтави.
Знахідка крем’яного скребка поблизу села свідчить про заселення людиною цієї території ще з часів неоліту1 (IV тисячоліття до н. е.). Знайдений біля Оржиці по обох берегах річки посуд та різні металеві речі відносяться до періоду бронзового віку2. Ще до початку XX століття в Оржиці зберігалися сліди давнього городища3. В письмових документах село вперше згадується в XVI столітті4. Нанесено на карту на початку XVII століття французьким інженером Бопланом5. Назва села «Оржиця» пішла від назви річки.
В першій половині XVII століття Оржицю захопив і приєднав до своїх володінь ополячений магнат князь Ієремія Вишневецький. В той час це було невелике село з незначною кількістю населення (91 мешканець чоловічої статі).
Оржичани були свідками і учасниками багатьох подій, що відбувалися тоді на Україні. Вони брали участь у визвольній боротьбі українського народу проти польської шляхти. Після визволення Лівобережної України, з 1648 року Оржиця як сотенне містечко входила до складу Кропивнянського полку6, а з 1658 року — до Горошинської сотні Лубенського полку, в складі якого і залишалась до 1781 року.
В письмових документах 1665 року Оржиця значиться в числі поселень, розорених і запустілих7.
Не припиняли оржичани боротьбу за соціальні і національні права. Вони приєдналися до народного повстання під проводом полтавського полковника М. Пушкаря проти зрадника гетьмана Виговського і козацької феодальної верхівки, які намагалися відірвати Україну від Росії і знов підкорити український народ польській шляхті. У 1687 році оржичани взяли участь у антифеодальному повстанні.
Ще в кінці XVII століття більшу частину земель по р. Оржиці та її притоках привласнив собі лубенський полковник Свічка. За розпорядженням царських властей села Оржиця і Плехів у 1734 році були віддані сербам Славую, Олексію та Максиму Требинським, які переселились в Росію. Частину жителів з Оржиці нові господарі перевели у засновану ними слободу Чутівку.
В XIX столітті Оржиця постуйово зростає, стає великим центром. Тричі на рік тут збирались ярмарки, на яких торгували в основному хлібом, салом та іншими сільськогосподарськими продуктами.
Основну масу населення села становили козаки. За соціальним станом вони були нерівними. Значна частина їх залежала від більш заможних козаків і від поміщиківі Так, заможний козак Авраменко мав 100 десятин землі, 6—8 пар волів. А біднота обробляла свої невеличкі ділянки землі супрягою. Значна частина їх працювала у заможних козаків та поміщиків за 3 сніп8.
Жили в Оржиці і кріпосні селяни. Їх становище було особливо важким і безправним. Найбільше страждали вони від малоземелля. Напередодні реформи 1861 року більшість кріпаків поміщиків Сахновських не мала не тільки польової землі, а навіть і садиби. Лише 4 сім’ї мали понад 7 десятин кожна.
Скасування кріпацтва в 1861 році не принесло селянам бажаного полегшення. Вони одержали нижчу норму земельного наділу, встановленого урядом. Надільна земля також розподілялась нерівномірно. Бідні сім’ї одержали лише присадибні ділянки. Тільки за 4 багатими сім’ями було закріплено ту саму кількість землі, якою вони користувалися до реформи. За одержану землю — 73 десятини 378 саженів — селяни повинні були протягом 49 років сплачувати щорічно державі по 164 крб. викупних платежів. Крім того, вони заплатили поміщикові 668 карбованців9.
Особливо яскраву картину розподілу селян на багатих і бідних показує наявність худоби в кожному господарстві на 1885 рік. Загалом селяни Оржиці мали 50 робочих коней, 332 воли, 172 корови, 1027 овець, 174 свині. Але худоба, як і земля, розподілялась нерівномірно. 33 селянських господарства зовсім не мали ніякої худоби. У 15 господарствах як робоча худоба використовувались корови. Інші господарства мали різну кількість голів робочої сили, а 12 заможних господарств — по 7 і більше голів.
Страждаючи від безземелля та відсутності свого майна і худоби, багато селян щороку змушені були йти на південь України на заробітки або наймитувати у поміщиків .
Але селяни не втрачали надії на краще майбутнє. Ще з кінця XIX століття в село доходили звістки про робітничі виступи в містах. Революційну пропаганду тут вів місцевий житель І. Ф. Слинько, який навчався у фельдшерському училищі в Полтаві. Він організував гурток з колишніх своїх однокласників, де читали заборонені твори, листівки, розучували революційні пісні.
Вже 22 лютого 1905 року в Оржиці стало відомо про початок революції в країні10.
В кінці 1905 року село облетіла звістка про повстання та розправу над повсталими в Сорочинцях Миргородського повіту. Дізнавшись про це, оржичани відкрито висловлювали глибоке обурення. На мітингу перед селянами з промовою виступив І. Ф. Слинько і закликав до боротьби з поміщиками. Але скоро його з братами Ільком та Микитою Супруненками заарештували і в травні 1907 року засудили на 7 років каторги. Проте у вересні цього ж року під тиском громадської думки і особливо виступу письменника В. Г. Короленка, всіх заарештованих виправдали «за відсутністю прямих доказів» їх революційної діяльності.
Не покращало становище селян і напередодні першої світової війни. З поразкою революції на селі посилився поліцейський режим. Запровадження столипінської реформи сприяло дальшому обезземеленню селян, дальшому класовому розшарування села.
З 304 господарств села у 1910 році значна частина не мала землі зовсім, або мала лише присадибні ділянки. Основна маса жителів мала менше однієї десятини орної землі, бо на 1873 чоловіки жителів припадало всього 1376 десятин.
Це змушувало багатьох селян займатися різними ремеслами та йти у найми до поміщиків і куркулів або шукати заробітку в інших губерніях. В селі постійно займались ремеслом 5 теслярів, 17 шевців, 5 кравців, 1 столяр, 3 ковалі, 16 ткачів11. Чимало бідняків Оржиці працювали на підприємствах села — 2 парових млинах, просорушці, олійниці, кузні, що належали багатіям та поміщикам.
Слабому економічному становищу відповідав і низький рівень культури. Напередодні першої світової війни в Оржиці було початкове земське училище та церковнопарафіяльна школа12, в яких навчалися переважно діти заможних селян. У 1884 році на все село навчалося 32 хлопчики і одна дівчинка13. Серед дорослих на кінець XIX століття знали грамоту 63 чоловіки. Жінки всі були неписьменні.
Про відкриття театру чи клубу в селі або про приїзд професіональних артистів не могло бути й мови. А коли в 1913 році артисти-любителі вирішили поставити «Наталку-Полтавку» та водевіль «Бувальщина», то вони довго добивалися на це дозволу губернатора. Треба було одержати не тільки дозвіл на постановку п’єси, а ще й довести «благонадійність» артистів14.
1 Фонди Лубенського краєзнавчого музею. Інвентарна книга № 1, стор. 87.
2 В. Г. Ляскоронский. История Переяславской земли с древнейших времен до половины XIII ст., К., 1897, стор. 83.
3 Труды Полтавской ученой архивной комиссии, вып. І, Полтава, 1905, стор. 172.
4 Семенов. Географическо-статистический словарь Российской империи, т. II, 1867, стор. 691.
5 В. Г. Ляскоронский. Гильом Лавассер де Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России. К., 1901, стор. 265.
6 М. А. Максимович. Соб. соч., т. І, К., 1876, стор. 714.
7 Труды Полтавской ученой архивной комиссии, вып. 8, П., 1912, стор. 69—70.
8 Журн. «Киевская старина», 1904 p., березень, стор. 360.
9 ЦДІАЛ, ф. 577, оп. 30, спр. 1182, арк. 1—44.
10 ЦДІА УРСР, ф. 320, on. 1, спр. 315, арк. 100.
11 Алфавитный указатель населенных мест Полтавской губернии на 1910 г. Полтава, 1913, стор. 11.
12 ЦДІА УРСР, ф. 707, оп. 229, спр. 184, арк. 66—67, 124—125.
13 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. IV, Лубенский уезд, Полтава, 1885, стор. 90—97.
14 Газ. «Полтавская почта», 18 серпня 1913 р.
Населені пункти Полтавської області : Велика Багачка ( Устивиця ) • Гадяч ( Веприк , Лютенька ) • Глобине ( Великі Кринки , Градизьк , Федорівка ) • Диканька ( Великі Будища ) • Зіньків ( Лютенські Будища , Опішня ) • Карлівка • Кобеляки • Козельщина ( Мануйлівка , Хорішки ) • Котельва • Кременчук ( Омельник , Піщане ) • Лохвиця ( Сенча , Харківці ) • Лубни ( Ждани , Солониця ) • Машівка ( Кошманівка ) • Миргород ( Велика Обухівка , Великі Сорочинці , Зубівка , Комишня , Хомутець ) • Нові Санжари ( Мала Перещепина , Нехвороща ) • Оржиця • Пирятин • Полтава ( Ковалівка , Куликове , Мачухи ) • Решетилівка • Семенівка ( Оболонь ) • Хорол • Чорнухи • Чутове • Шишаки