Зборів

     Зборів — місто на заході Тернопільської області, районний центр. Розташований на Волино-Подільській височині, по обидва береги річки Стрипи — притоки Дністра, за 3 км від залізничної станції Зборів і за 35 км на захід від областного центру.
     Територія, де розміщений сучасний Зборів, заселялася з давніх часів. На його околицях виявлено залишки стоянки доби пізнього палеоліту1
     Письмові згадки про Зборів зустрічаються в історичних документах, починаючи з XV ст. Він належав магнатам Зборівським, недовго — Вишневецьким, а з 1624 року перейшов у власність Я. Собеського. При ньому в місті було засновано римсько-католицьку парафію. Розвиткові Зборова , сприяло те, що він стояв на важливому торговому шляху, який зв’язував Львів з Тернополем. У XVI — на початку XVII століття основним заняттям жителів залишалося землеробство. Селяни відробляли панщину на користь феодала, яка досягала 3—4 днів на тиждень. Вони сплачували також численні податки: за город, за поле, за будинок, віддавали власникові десятину від свиней, бджіл, птиці та ін. Крім того, жителі Зборова ремонтували греблі, а під час спуску ставу — доставляли хмиз, палі, дрова, а також відвозили своїми возами рибу до Львова2
     Народні маси Зборова брали активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Блискучі перемоги селянсько-козацьких військ під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями стали сигналом до розгортання всенародної боротьби проти польсько-шляхетського гноблення. В Зборові ще до приходу на західноукраїнські землі війська під проводом Богдана Хмельницького виник повстанський загін. Повстанці нападали на шляхту, зруйнували костьол. Здійснили вони напади й на костьоли сусідніх містечок Поморянів та Дунаєва3. Під селом Плавучею загін відбив вози із сіллю у шляхтичів і затримав одного з них, а відібрані в нього срібло, гроші, вбрання і 20 коней передав війську Богдана Хмельницького4. Багато жителів міста поповнили селянсько-козацьке військо. Шляхетський суд, що відбувся у Зборові 1649 року, визнав за головних «винуватців» повстання ремісників—двох ткачів, двох шевців, мельника та інших. Ще один житель міста Грицько Турчиняк, який брав участь у повстанні, після жорстоких катувань у числі інших учасників антифеодального руху був страчений у Теребовлі5
     Під Зборовом в роки визвольної війни відбулася одна з головних битв селянсько-козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким проти польсько-шляхетської армії. Коли головні польські сили потрапили в скрутно становище під час Збаразької облоги в червні 1649 року, на допомогу їм з-під Любліна виступило 30-тисячне військо на чолі з королем Яном II Казимиром. Богдан Хмельницький з більшою частиною свого війська непомітно вирушив з-під Збаража назустріч ворогові. Підійшовши до Зборова, селянсько-козацьке військо вранці 5 серпня раптово атакувало противника під час його переправи через річку Стрипу. Ворог зазнав значних втрат і нашвидку отаборився. Наступного дня битва відновилася з перевагою на боці селянсько-козацького війська. Частина польської армії залишилася в місті. Давній Зборів розміщувався на підвищенні й мав форму чотирикутника, обнесеного валами з частоколом і парканами. З північного і південного сходу його обмивала річка Стрипа з великим ставом, з північного заходу місто прикривав ще один великий став, а з південного заходу піднімався досить стрімкий горб. У місто вели єдині ворота з південного заходу6. Козацька піхота почала облогу міста. Велику допомогу їй подали зборівські міщани, які вказали, де в шляхтичів найслабша оборона. Козаки збудували редути, поставили на них гармати й почали обстріл Зборова. Кілька разів повторювалися атаки. Нарешті козакам вдалося оволодіти містом. Після цього українські війська разом з татарами обложили королівський табір. Штурм його почався одночасно з усіх боків. Польсько-шляхетське військо перебувало в тяжкому становищі. За таких обставин Ян II Казимир розпочав сепаратні переговори з Іслам-Гіреєм III — союзником Богдана Хмельницького. Зрада хана врятувала польсько-шляхетську армію від повного розгрому7, а керівників селянсько-козацького війська примусила укласти з королем 8 серпня 1649 року невигідний для України Зборівський договір. У боях під Зборовом було знищено близько 8 тис. польських жовнірів. Немало полягло також козаків та місцевих жителів. Ще й досі неподалік автошляху Тернопіль—Львів височить козацька могила. 
     Польська шляхта жорстоко помстилася населенню Зборова за активну участь у визвольній війні. З дозволу короля татари вщент пограбували місто. Не поступалося їм у жорстокості й польське військо. Багато жителів потрапило тоді в татарську неволю, частина загинула. Через це в середині XVII ст. 160 дворів міста залишилися без господарів. У 1667 році місто зазнало нападу татарів, які майже повністю спалили його, а багатьох жителів забрали в полон. Напади повторювалися також у 1672, 1675, 1688 роках. 
     У 1689 році польський король Ян Собеський, як власник Зборова, надав місту магдебурзьке право. Міщанам дозволялося варити пиво, гнати горілку, попередньо заплативши чопове, ловити рибу в ставу. На користь феодала вони мусили відбувати численні повинності — під час жнив виконувати 4 дні толоки, ремонтувати вали, рови, огорожі, платити за помел зерна, давати десятину від меду тощо8
     В гіршому становищі перебували селяни Зборова. У другій половині XVII ст. панщина досягла шести днів на тиждень. Крім того, кожна родина повинна була вимочити, витіпати й напрясти двадцять мітків, зтовкти в ступі певну кількість проса чи ячменю, привезти дров та ін. За найменшу провину селян жорстоко карали. Звичайною мірою покарання були 25—30 і більше ударів палицями. 
     На початку XVIII ст. ремісники дістали дозвіл об’єднуватися в цехи. Найбільшим у місті став кушнірсько-кравецький цех, що дістав свої права 1727 року. Щоб вступити до цеху, до каси необхідно було внести значну суму грошей. Цех мав виключне право на купівлю шкур на ярмарках. У ньому запроваджувалися суворі порядки. Той, хто запізнювався на роботу, вносив до каси гріш штрафу, а хто не виходив взагалі — 3 гроші. Штраф сплачували й ті, хто не ходив до церкви9. На 1727 рік у Зборові діяв також водяний млин. 
     У першій половині XVIII ст. у місті двічі — в 1727 і 1740 рр. — траплялися великі пожежі, які завдавали йому значної шкоди. Протягом століття кілька разів змінювалися й власники Зборова. Місто було добре укріплене, обнесене валами й огорожею і являло собою досить значну фортецю. Тут розташовувалися ринкова площа й три вулиці. Три передмістя — Завальне, Золочівське й Куклинці — розміщувалися за валами. Діяла двокласна польська школа. Більшість українського населення залишалася неграмотною. 
     Австрія 1772 року загарбала частину західноукраїнських земель, у т. ч. й Зборів. Істотних змін у соціально-економічному устрої краю не відбулося, а псевдореформи, що мали на меті утримати трудящих від антифеодальних повстань і зміцнити основи кріпосницького ладу, австрійський уряд незабаром скасував. Згідно з матеріалами першого поземельного кадастру Галичини («Йосифинською метрикою»), що здійснювався протягом 1785—1787 рр., площа всіх земель у Зборові (сюди входила і територія власне міста), становила 4441 морг. Орної землі було 3383 морги, луків 553 морги, під ставом 170 моргів. Місцевий феодал мав 720 моргів землі, церква й костьол — 220. Кілька великих власників мало понад 50 моргів. Водночас земельний наділ селянина Міхала Зварича становив 91 сажень, Федька Балицького — 66 сажнів. Таких убогих господарств у місті налічувалося понад третину10
     За даними «Францисканської метрики», 1824 року в Зборові налічувалося 250 селянських господарств, з них 88 мали земельні наділи менше одного морга, 28 — від 1 до 3, 6 дворів користувалися наділами від 3 до 9 моргів, 36 — від 10 до 20, 89 — від 20 до 30, 3 — від 33 до 50 моргів. У володінні уніатської церкви було 109 моргів,костьолу — 110. Феодалові належало 719 моргів землі11
     Закріпачене селянство мало відробляти на користь панського двору численні повинності. Головною формою експлуатації селян була панщина. Ланові й півланові господарства змушені були відробляти її переважно зі своїм реманентом і тягловою силою. Крім того, вони давали дві підводи для перевезення вантажів до Львова, платили по 3 крейцери від вулика, 6 — від вівці, 7 — від свині, давали 2 курки, 18 яєць. Городники відбували пішу панщину. Тривалий час жителі Зборова вели боротьбу за право користуватися лісами й пасовищами12
     Протягом 1810—1815 рр. Зборів був прикордонним австрійським містом. Через нього проходили торгові шляхи зі Львова в Молдавію та Росію. Після 1815 року Зборів втратив значення торговельного центру і почав занепадати. Після великої пожежі, що виникла 1824 року, він зовсім опустів. В 1830 році тут налічувалося лише 12 мурованих будинків. Більшість жителів жила в напівземлянках, стіни яких виготовлялися з лози, обмазаної глиною. 
     Дещо пожвавився розвиток містечка після реформи 1848 року. У 1884 році в містечку працювало 8 різників, 5 ковалів, 2 ткачі, швець, стельмах, пекар, мотузник. Дехто з міщан виготовляв мило, свічки, олію. Значне поширення мали домашнє ткацтво та килимарство. В орнаменті переважали геометричні фігури малинових і синіх кольорів13. Розвивалася торгівля. Заможнішу частину купецтва становили торговці зерном, свиньми й великою рогатою худобою. Дрібні торговці займалися посередницькою торгівлею. У 1870 році споруджено залізничну лінію Тернопіль— Львів, що пролягла за 3 км від Зборова. 1882 року в Зборові засновано кредитне товариство. 
     Наприкінці XIX ст. містечку належало 2,8 тис. га землі, з них понад 2 тис. орної. Тут було 598 будинків, жило 4069 чоловік. Медичне обслуговування населення здійснювали три приватні лікарі та дві акушерки. Працювала аптека. Діти навчалися в однокласній народній школі, заснованій 1790 року14; в 1886 році її реорганізували в двокласну. В тій школі працювало два вчителі. Відвідувала її незначна кількість дітей шкільного віку. Але й вони часто мусили залишати школу, з ранніх років починаючи працювати в господарстві. Тому не дивно, що близько половини населення Зборова залишалося неписьменним.


1   Материалы и исследования по археологии СССР, № 81, стор. 126. 
2   М. Balinski і Т. Lipinski. Starozytna Polska, t. 2, cz. 2, стор. 586—589. 
3   В. И. Легкий. Крестьянство Украины в начальный период освободительной войны 1648—1654 гг. Л., 1959, стор. 117. 
4   I. П. Крип'якевич. Богдан Хмельницький, стор. 197, 203. 
5   В. В. Грабовецький. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр., стор. 108. 
6   Є. Яцкевич. Визвольні походи Богдана Хмельницького на західні землі України, стор. 22, 23. 
7   І. П. Крип'якевич. Богдан Хмельницький, стор. 166—168. 
8   М. Balinski і Т. Lipinski. Starozytna Polska, t. 2, cz. 2, стор. 589. 
9   ЛНБ AH УРСР, відділ рукописів, ф. Чоловського, спр. 439, арк. 5—7. 
10 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 20, оп. 28, спр. 111, арк. 386—403. 
11 Там же, арк. 384—402. 
12 Там же, ф. 146, оп. 64а, спр. 1899. 
13 І. Гургула. Народне мистецтво західних областей України, стор. 36. 
14 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 85, спр. 1203, арк. 107.
 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )