Буданів
Буданів (до 1945 року — Будзанів) — село в Теребовлянському районі Тернопільської області, розташоване на берегах річки Серету, за 22 км від районного центру, за 57 км від Тернополя і за 16 км від залізничної станції Деренівка на лінії Тернопіль — Чернівці.
Поблизу Буданова виявлено поселення трипільської культури, знайдено римські монети II ст. нашої ери.
Перша згадка про Буданів датується 1549 роком, коли він дістав права міста. З часом було збудовано дерев’яний замок, а саме місто обнесено валами (залишки їх збереглися до наших днів). У місті селилися ремісники, купці, селяни з навколишніх сіл. Проте часті напади татар, під час яких місто зазнавало великих руйнувань, гальмували його зростання. Один з нападів стався у 1575 році. Жителі міста мужньо оборонялися. Оволодівши замком, татари спалили його, потім вдерлися до міста, частину жителів убили, а дітей, дівчат, молодих жінок і ремісників забрали в полон. Врятувалося лише кілька десятків чоловік1.
Після спустошливого нападу місто довго лежало в руїнах. Лише з часом воно знову відродилося. Щоб збільшити кількість населення, тодішній власник Будзанова Вільчек переселив сюди частину своїх селян з Мазовії. 1614 року в місті було 37 господарств, що мали коней, 41 городник, 91 халупник та 1 комірник. З 32 жителів, що займалися ремеслом, тільки 4 вважалися заможними — мали коней і обробляли невеликі ділянки землі. 9 ремісників належали до городників, тобто користувалися городом, 19 — до категорії халупників і комірників. Усі ремісники виконували феодальні повинності. Ті, що мали коней, відробляли три дні панщини на тиждень, городники — два дні, халупники й комірник платили грошовий чинш. Ремісники, які мали мізерну кількість землі, не відробляли панщини, вони виконували певні роботи в місті, зокрема, ремонтували панські будівлі, замок, дороги, мости тощо, влітку працювали на збиранні врожаю, сіна. 1624 року татари знову вчинили напад, місто пограбували, багатьох жителів забрали у неволю. У 1648—1649 рр. тут було 179 будинків, проживало 1074 жителі2.
Під час визвольної війни 1648—1654 рр. населення активно боролося проти своїх гнобителів. Восени 1648 року жителі міста взяли участь у великому повстанні, що спалахнуло на Теребовлянщині. Коли до міста підійшли селянсько-козацькі війська, до них приєдналися повстанці із Хоросткова та навколишніх сіл.
Будзанів зазнавав нападів турецько-татарських військ і в другій половині XVII ст. У 1672 році, коли турки підступили до Будзанова, захисники його відмовилися здатися. Ворогові не вдалося здобути замок і після штурму. Розлючений султан послав підкріплення. Лише через три дні турки оволоділи містом; багатьох захисників його було вбито або забрано в полон. Великих утрат зазнало місто внаслідок чергового нападу турків у 1675 році. Турки пограбували і спалили Будзанів.
На початку XVIII ст. місто почало відроджуватися. У 1705 році тодішній власник міста А. Щука переселив сюди частину ремісників із свого Білгорайського маєтку. Ремісники об’єдналися в цехи — шевський, гончарський, різницький, кушнірський, ситярський3. Щороку відбувалося 12 ярмарків, де ремісники збували свої вироби.
Однак і в цей період розвиток міста гальмувався залежністю від феодала, стихійними лихами та пошесними хворобами. У 1771 році від холери загинуло кількасот жителів Будзанова, а через деякий час велика пожежа знищила майже половину будинків.
1772 року Будзанів потрапив під владу Австрії і був включений до Тернопільського округу. Посилився соціальний гніт, зокрема зросли податки, збільшилася кількість різних повинностей. У 80-х роках XVIII ст. з 5561 морга усієї землі, записаної за містом, 3590 моргів належало Потоцькому, 56 моргів — церкві й костьолу. Рештою землі графа (1911 моргів) користувалися селяни і міщани. Це була найгірша земля. Їх поля знаходилися переважно на горбах або у долинах, де посіви часто вимокали або ж замулювалися водами Серету, що утруднювало обробіток, призводило до низьких урожаїв4.
За майновим станом, характером і розміром феодальних повинностей населення міста поділялося на парових, поєдинкових, піших, халупників, комірників, чиншовиків. Парові відробляли щороку 157 днів панщини, давали на користь феодала 2 корці вівса, 2 каплуни, 2 курки, 20 яєць, бджільну десятину, десяту вівцю, сплачували 3 крейцери 12 грошів від кожної голови худоби і 6 грошів — від кожної голови молодняка, садове — від кожної десятої яблуні. Поєдинкові відбували щорічно по 52 дні панщини своїм тяглом, давали данину натурою по 1—2 каплуни, яйця, десятину від бджіл, пряли по 2 мітки пряжі. Чиншовики платили чинш залежно від площі землі (від 6 до 8 флоринів), давали по одному каплуну, пряли по 2 мітки пряжі. Хто мав пасіку, давав бджільну десятину. Піші відбували ту кількість днів, що й парові, але без тягла. Данина для них курми, каплунами становила половину норми парового селянина. Халупники, якщо вони, крім хати, користувалися городами, відбували звичайної панщини один день на тиждень або 52 дні у рік. Комірники поділялися на осілих і неосілих. Осілі відбували 12 днів панщини5.
Селяни були зобов’язані виконувати й інші повинності, зокрема влітку косити, відробляти за дерево, яке вони брали з панського лісу, платили готівкою за збирання хмизу на паливо, випас худоби у панському лісі й на пасовищах. Кожний селянин відробляв також 12 шарваркових днів. Тяглові селяни виконували ще «повіз» на користь пана.
79 жителів займалися ремеслом і торгівлею. Вони не відбували панщини, а платили чинш по 3 флорини 13 крейцерів кожний. За користування землею під городи платили чинш залежно від розмірів ділянок6.
У 1810 році Будзанів відійшов до Росії. За адміністративним поділом місто спочатку входило до Тернопільського, а пізніше до Теребовлянського округу. Хоч російський уряд і зберіг усі види податків, запроваджених австрійськими властями, але дещо зменшив їх. До певної міри обмежувалося свавілля шляхти над селянами. Селянам для обробітку своїх ділянок лишалося не менше трьох днів на тиждень. Після того як у 1815 році Будзанів знову відійшов до Австрії, ці незначні полегшення були ліквідовані.
Експлуатація та різні утиски жителів Будзанова ще більше посилювалися, коли місто переходило від одного власника до іншого. Так, новий власник міста М. Бобровський примушував міщан виконувати різні додаткові повинності. Ремісників, що мали земельні наділи, зобов’язували тепер виконувати ті ж повинності, що й селян, платити за випас худоби.
У 1821 році нові власники Будзанова відібрали у громади пасовища. Селянам заборонили збирати в лісі дрова, випасати худобу. Порушників цих заборон карали штрафами: 6 днів панщини від селян, 0,5 флорина за кожну голову худоби від міщан7.
Кількість панщинних днів всіляко збільшувалася. Якщо раніше селяни в рахунок панщини відбували щотижня 3 дні шарварків біля панського млина, 2—3 дні в гуральпі, то тепер ці дні до панщини не зараховувалися. Пан вимагав від селян працювати за окрему плату понад встановлену норму. Селяни з сумом говорили, що робили, скільки пану заманеться. Так, у 1838 році 35 тяглових селян відробили наднормово по 10—30 і навіть більше днів панщини, а близько 100 піших селян — по 10—50 днів. Як зазначалося в скарзі селян 1838 року, вони працювали «від темного ранку до пізньої ночі, панські слуги не дозволяли їм з’їсти під час роботи кусок хліба або випити води, і через те багато людей слабнуло і мусило відходити додому». За прояв непокори або навіть невдоволення жорстоко карали. У 1839 році за наказом власниці маєтку селян скликали у двір, загнали до стайні, потім по одному виводили, били києм8.
Революція 1848 року, наростання антифеодального руху примусили Габсбургів скасувати панщину. Реформа 1848 року забезпечувала в першу чергу інтереси поміщиків. За звільнення від панщини селянам довелося сплатити великий викуп, що дорівнював 20-річній вартості повинностей. Юридично вони стали вільними, але, втративши значну частину кращої землі, яку раніше обробляли, опинилися в повній економічній залежності. Більшість лісів, пасовищ також залишилася в руках поміщиків. Не маючи можливості прожити з одержаних наділів, більшість селян змушена була орендувати землю за велику плату.
Поміщик заборонив будзанівським міщанам і селянам випасати худобу в лісах, забрав деякі пасовища, якими користувалися селяни, а також частину орної землі т. зв. пусток, які з різних причин не використовувалися селянами.
Протягом другої половини XIX — на початку XX ст. в Будзанові помітно розвивалося ремесло, зокрема гончарство. Посуд місцевих гончарів мав широкий збут в усіх навколишніх містах і селах. Особливо славився своїми виробами майстер Т. Залеський9. Значного розвитку досягло ситярство, що мало тут давні традиції. Вироби ситярів збувалися не лише на місцевому ринку, але й у Росії. У 1898 році було засновано ткацьку школу, в якій учнів навчали майстерності виготовлення лляних тканин та вовняних килимів. Були в місті й шевці, об’єднані у свій цех, ковалі, каменярі. 1900 року в Будзанові проживав 5601 чоловік, було дві школи — початкова і чотирикласна.
1 J. А. Вayger. Powiat Trembowelski, стор. 176, 177, 231, 232, 271.
2 Е. Hornowa. Stosunki ekonomiczno-spoleczne, стор. 45, 89, 101, 102, 115.
3 A. Gzolowski. Dawne zamki i twierdze na Rusi Halickiej. Lwow, 1892, стор. 12.
4 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 19, on. 17, спр. 235, арк. 130, 164—166.
5 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 18, спр. 4333, арк. 2, 3, 22—31.
6 Там же, арк. 32—36, 45, 46.
7 Там же, оп.64б, спр. 5247, арк. 34, 36, 95.
8 Там же арк. 13—17, 34, 36, 37, 65.
9 Матеріали з етнографії та художнього промислу, вип. 1, стор. 25.
Населені пункти Тернопільської області : Бережани • Борщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • Козова • Кременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • Підгайці • Теребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )