Великі Бірки
Великі Бірки — селище міського типу у Тернопільському районі, Тернопільської області, розташоване за 12 км від районного та обласного центрів, по обох берегах річки Гнізни — лівої притоки Серету. Залізнична станція на лінії Київ—Львів.
Місцевість, де розташовані сучасні Великі Бірки, була заселена в ранньозалізний період. На околицях села виявлено могильник VIII—VI ст. до нашої ери.
Свою назву село дістало від місцевості, багатої на соснові ліси — бори.
Перша письмова згадка про Бірки (Борки, Борек) належить до 1410 року. У ХV—XVI ст. Бірки разом з чотирма навколишніми селами входили до Теребовлянського староства.
Польський король Сигізмунд II Август 15 червня 1530 року надав Біркам статус міста й магдебурзьке право. Проте в ряді пізніших документів Бірки називалися містечком. 1533 року за королівським дозволом його купив галицький підкоморій М. Синявський.
З 1565 року містечко разом з сусідніми населеними пунктами стало власністю магната М. Потоцького, рід якого нещадно гнобив селян понад 100 років. На цей час тут було 79 селянських дворів, де проживало 550 чоловік, які обробляли по лану землі, та 20 халупників, що мали лише хату й город. Селяни сплачували на користь Потоцького грошову й натуральну ренти, халупники платили грошовий чинш. Протягом XVI—XVIII ст. у Бірках були поширені домашні промисли. Місцеві селяни виготовляли полотно, сукно, сільськогосподарські знаряддя. На той час у Бірках були водяний млин на два камені, гуральня, що належала магнатам Потоцьким, солодильня та ставок, які здавалися в оренду.
Населення містечка, яке складалося переважно з українців, терпіло тяжкий соціальний і національний гніт з боку польської шляхти та місцевих багатіїв. На його становище згубно впливали часті наскоки турків і татар. Лише за 1612—1624 роки Теребовлянське староство, куди входило містечко Бірки, 19 разів зазнало жорстоких татарських нападів.
Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького населення містечка брало участь у виступах проти польської шляхти. Восени 1648 року, коли через містечко проходили селянсько-козацькі війська, та наступного року, коли вони громили шляхетські полки під Збаражем, жителі Бірок активно допомагали їм1. Повстанці знищували феодальні фільварки.
Після Андрусівського перемир’я Бірки залишилися під владою шляхетської Польщі. Власник містечка з метою збагачення примушував селян працювати від зорі до зорі, дедалі посилював панщину. Селянство бідніло й розорялося. За даними 1749 року, у Бірках налічувалось 85 господарств, які обробляли землю. Вони поділялися на шнурові, півшнурові і безземельні. Господарств з одним шнуром землі було 21, вони відробляли панщини два дні на тиждень і платили натуральні податки. Півшнурових підданих було 57. Вони відбували 1 день панщини на тиждень і віддавали панові натуральнй податок. В містечку проживали 8 вільних сімей, які не відробляли панщини, а виконували різні роботи у фільварку, та 3 ремісники-ткачі. З роками кількість населення збільшилася. У 1763 році на землях фільварку вже працювало 139 сімей. Кріпаки відробляли певну кількість панщини, водночас платили натуральну або грошову повинність. Крім того, населення мусило додатково мочити й тіпати коноплі та льон, молотити збіжжя, товкти просо2, сплачувати десятину від бджіл, худоби.
1772 року Бірки у складі Теребовлянського староства були загарбані Австрією. В 1776 році вони були продані у довічне володіння каштеляну В. Залеському, який через 20 років перепродав село графу Статинському. Пізніше містечком володіли інші поміщики. Селяни, які раніше, були прикріплені до земельних наділів, за користування якими мусили відробляти панщину, віддавати поміщикові данину натурою, а також сплачувати податки. Незабаром Бірки стають другорядним містечком, а з 1785 року вони значилися в розряді сіл. У 1786 році розпочалося будівництво шосейної, т. з. купецької, дороги з Тернополя до Підволочиська, яка пролягла поблизу Бірок. Селян, крім панщини, примушували додатково працювати на будівництві дороги. За даними 1787 року, місцевий поміщик володів 1491 моргом орної землі, 352 моргами лук і пасовищ та лісом (98 моргів). Селяни, які проживали у 145 дворах, обробляли 2337 моргів землі, користувалися 331 моргом лук, городів та пасовищ3.
З 1810 по 1815 рік Бірки у складі Тернопільського краю входили до Росії.
З 1815 року Бірки знову опинилися під владою Австрії у складі Тернопільського округу, а потім повіту.
Внаслідок реформи 1848 року селяни Бірок одержали у власність ті самі мізерні клаптики землі, якими користувалися до цього. Переважна більшість землі, пасовиськ, лісу залишилася в поміщика. Щорічна плата за «волю», що становила 2398 флоринів4, перевищувала річні доходи селян. За переписом 1875 року в селі проживало 1424 чоловіка.
На 70-і роки XIX ст. припадає будівництво залізниці від Тернополя до Підволочиська, а пізніше до Гримайлова, яка проходила через село. Тут споруджено станцію.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. посилилося класове розшарування серед населення. Переважна більшість селян Великих Бірок володіла злиденними клаптями землі. 203 господарства мали від 1 до 3 моргів землі, 100 родинам належало по 4 і більше морги, 15 селянських господарств взагалі не мали землі. Водночас зростав куркульський прошарок. 30 господарств мали від 15 до 25 і більше моргів землі. Місцевій поміщиці Ф. Баворовській належало близько половини всіх земельних угідь.
Земельний голод прирікав більшість селян Великих Бірок на постійну нужду. Щоб утримати сім’ю та сплатити податки, бідняки змушені були йти на заробітки до панської гуральні, млина, цегельні чи фільварку або наймитувати у місцевих куркулів. Недоїдання, хвороби, злидні були постійними супутниками бідняцьких родин. В селі не існувало закладів охорони здоров’я, а перший навчальний заклад — народну однокласну школу — відкрили у 1849 році. Цю школу в 1874 році реорганізували в двокласну. Її відвідувало всього 59 учнів5. Це були здебільшого діти заможної верхівки, бідняки не мали змоги вчити своїх дітей. У 1890 році багато дітей шкільного віку (близько 70) не відвідувало школу.
Соціальний гніт тісно переплітався з національним. Австро-Угорська монархія, спираючись у своїй політиці на польських поміщиків, узаконила в 1868 році політику полонізації українських шкіл у Галичині. Католицький костьол і уніатська церква докладали всіх зусиль, щоб тримати маси в покорі, допомагали поміщикам експлуатувати селян.
Безпросвітні злидні, постійні утиски викликали серед селян Великих Бірок невдоволення, призводили до стихійних виступів, які посилились у 1902—1905 роках під впливом революційного руху в Росії. Неодноразово вибухали страйки 1902 року під час весняних робіт у Тернопільському повіті, куди входили Великі Бірки. Страйкуючі вимагали підвищення заробітної цлати з 20—30 гелерів до 40—506. Стійкість і солідарність селян і сільськогосподарських робітників змусили поміщиків піти на поступки.
1 І. П. Крип’якевич. Богдан Хмельницький, стор. 153, 163.
2 ЛНБ АН УРСР, відділ рукописів, ф. Баворовського 1620 (III), арк. З, 4.
3 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 19, оп. 17, спр. 127, арк. 2—17, 106, 110.
4 Там же, ф. 488, оп. 1, спр. 519.
5 Там же, ф. 178, оп. 2, спр. 331, арк. 2, 15.
6 Журн. «Радянський Львів», 1949, № 7, стор. 66.
Населені пункти Тернопільської області : Бережани • Борщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • Козова • Кременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • Підгайці • Теребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )