Язловець

     Язловець (в 1947–1991 — Яблунівка) — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області, розташоване в долині невеличкої річки Вільхівця, притоки Стрипи. Відстань до районного центру і залізничної станції Бучач — 16 км. 
     Територія сучасного Язловця та його околиць була заселена вже в III тисячолітті до н. е., про що свідчать виявлені тут залишки поселення трипільської культури. Біля села Дулібів розкопано поховання доби міді1
     Первісна назва села — Язловець походить від невеличкого струмка Язлівки, що впадає до річки Вільхівця. Язловець відомий з першої половини XIV ст.2. Вигідне географічне розташування — на торговому шляху зі Львова до Молдавії, родючі землі, великі ліси і пасовиська сприяли швидкому зростанню поселення, яке того ж століття стало містечком. Ним володіли польські магнати Бучацькі. Пізніше одна з поростей цього роду почала називати себе Язловецькими. Руками залежного населення вони спорудили замок. 
     У середині XV ст. Язловець вже був одним із значних центрів торгівлі на Поділлі і конкурував навіть зі Львовом. Про це свідчить скарга львівського купецтва, подана 1461 року королю. Останній наказав львівському воєводі пильнувати, щоб ярмарки в Язлівці не проводилися. Це ущемило інтереси феодала, і магнати Язловецькі тривалий час домагалися відновлення прав містечка на торгівлю. Тільки у 1519 році вони отримали привілей на проведення в Язлівці одного ярмарку на рік. Невдовзі містечко одержало право на самоврядування. В другій половині XVI ст. Язловець виріс у великий торговельний пункт Поділля і в деяких документах того часу згадується як місто. На його ярмарки, що були відомі далеко за межами краю, купці приїздили навіть з-за кордону. 
     В 1578 році в містечку проживало 1235 чоловік, було 247 будинків. Тут мешкало багато торговців, 17 ремісників. Більша частина населення займалася сільським господарством. Приписані до містечка 29 ланів землі належали родині Язловецьких. За користування землею селяни і міщани відробляли панщину, давали феодалу «рогове», десятину від овець, свиней, вуликів тощо. З жителів здирали численні побори і податки. Так, у 1589 році тільки самого чопового податку вони сплатили 90 флоринів3
     Селяни та бідні ремісники мешкали на околицях містечка в глиняних мазанках, по вікна врослих у землю. В центрі Язлівця в кам’яних, оздоблених різьбою будинках жили багаті купці і міщани. Вірменські купці селилися окремо, на вулиці, яка називалася Вірменською. Вона була навіть забрукована і вважалася найкрасивішою. В центрі містечка височіли мурована вірменська церква, а також ратуша, де розміщувалися містечкове управління і суд. Керівні посади в цих адміністративних установах займали шляхта і заможні польські міщани; українське населення до них не допускалося. Війта призначав феодал, який був повновладним господарем містечка. Ян Радзівілл, до якого перейшов Язловець, жорстоко гнобив феодально залежне населення, особливо селян. На початку XVII ст. панщина досягла 5—6 днів на тиждень з півланового господарства, зросли натуральні та грошові побори. Посилилися національно-релігійні утиски. Споруджені у XVI — першій половині XVII ст. костьол і домініканський монастир стали осередками покатоличення українського населення. Щоб примусити селян і міщан прийняти унію, католицизм, ксьондзи і ченці заковували їх в кайдани, ув’язнювали, забирали майно, худобу. Все це викликало відчайдушний опір з боку корінного населення. У 1641 році язловецький міщанин Л. Кравець за кривди і знущання вбив ксьондза Сіверського, за що Снятинський суд засудив його до четвертування4
     Під час народно-визвольної війни 1648—1654 рр. боротьба язловецьких селян і міщан проти гнобителів набрала великого розмаху. У 1648 році в околицях містечка діяв загін опришків на чолі з Іваном Проскурничином. Опришки, підтримані місцевими жителями, громили й палили панські маєтки5. Коли влітку 1649 року селянсько-козацькі загони підступили до Язлівця, його населення разом з селянами навколишніх сіл розгромило фільварок Радзівілла, допомагало козакам штурмувати замок, але взяти його не вдалося6. Багато селян приєдналося тоді до козаків і пішло з ними під Зборів. Активну участь у визвольній війні українського народу брало і вірменське населення містечка7. У вересні 1655 року через Язловець, прямуючи з-під Кам’янця до Львова, проходили російське військо й українські козацькі полки. Це викликало нове посилення боротьби місцевих селян і міщан проти польської шляхти. 
     У 1672 році містечко захопило турецьке військо, яке зруйнувало майже всі будівлі, забрало в полон багато жителів. Намагаючись закріпитися на Поділлі, завойовники зміцнили язловецьку фортецю, що стояла на північному рубежі нового турецько-польського кордону. Вони відбудували старі фортифікаційні споруди, добудували до них нові, обнісши їх високим валом. У 1683 році коронний гетьман А. Потоцький з 12-тисячною армією невдало штурмував фортецю, і лише в серпні наступного року після тривалої облоги і штурму полякам вдалося примусити турків здатися. 
     Після турецького панування містечко довго не могло піднятися. Зменшилася кількість населення, занепали ремесла, торгівля. 1713 року в Язлівці мешкало 290 жителів, з них 125 міщан, 118 селян-комірників, решта — торговці, купці. Вірмени почали переселятися до Львова, Бережан, Бродів8. Наприкінці XVIII ст. Язловець майже повністю втрачає роль торговельного містечка. 
     У 1772 році, коли Східна Галичина підпала під владу Австрійської імперії, Язловець і його землі перейшли до баронів Блажовських. У 1797 році селяни і міщани користувалися близько 1 тис. моргів землі. З 131 селянського господарства 27 парових обробляли по 10 моргів орної землі, 70 поєдинкових — по 5 моргів, 34 піші — по 2,5 морга. Селяни панщину не відбували, а сплачували поміщикові чинш. Чинш платили і ремісники. У 1780 році в Язлівці було 30 кушнірів, 20 шевців, 17 ткачів9. Після скасування в 1848 році кріпосного права селяни і міщани за великий викуп одержали у власність землю, якою користувалися до реформи. Тільки за один 1855 рік вони сплатили 593 флорини викупних платежів10
     Наприкінці XIX — на початку XX ст. Язловець став типовим сільськогосподарським містечком. Промисловість майже не розвивалася. Працювала лише невелика кустарна майстерня, що виробляла казани. Провадячи політику гноблення народних мас, австрійський уряд всіляко зміцнював апарат примусу і насильства. Так, 1914 року на утримання в Язлівці адміністративних органів було витрачено 6448 крон, у т. ч. 1258 крон — на поліцію11. В той же час на охорону здоров’я, освіту населення власті виділяли мізерні кошти. В містечку було 2 приватні лікарі і акушерка. Однокласну школу відкрито 1790 року. У 1880 році при монастирі діяла польська жіноча гімназія. Переважна більшість українського населення залишалася неписьменною.  


1   І. К. Свєшніков. Підсумки дослідження культур бронзової доби Прикарпаття і Західного Поділля, стор. 13. 
2   Slownik geograficzny, t. З, стор. 538; Wojewodztwo Tarnopolskie. Tarnopol, 1931, стор. 8, 9. 
3   Zrodla dziejowe, t. 19, crop. 21, 23, 63, 65. 
4   В. В. Грабовецький. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр., стор. 35. 
5   Там же, стор. 133. 
6   Торжество історичної справедливості, стор. 140. 
7   W. Lozinski. Prawem і lewem, t. 1. Brakow, 1960, сюр. 332. 
8   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 475, оп. 1, спр. 635, арк. 2. Slownik geograficzny, t. 3. стор. 558, 
9   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 19, оп. 10, спр. 97, арк. 1—6, 37—46. Slownik geograficzny, t. З, стор. 539. 
10 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 488, on. 1, спр. 1129 (не пронумерована). 
11 Тернопільський облдержархів, ф. 322, on. 1, спр. 59, арк. 80, 89, 90; Skorowidz przemyslowo-handlowy Krolestwa Galicyi, стор. 53, 191.
 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )