Збараж 

     Збараж — місто у Тернопільській області, центр Збаразького району, розкинулося на мальовничій Подільській височині за 22 км від Тернополя, на обох берегах річки Гнізни, притоки Серету. Залізнична станція на лінії Тернопіль — Шепетівка. Через місто проходить автошлях Тернопіль—Кременець. 
     Про давнє заселення території Збаража свідчать археологічні знахідки — городище та могильник часів Київської Русі, скарб срібних прикрас XI—XII століть1
     Перша письмова згадка про Збараж зустрічається в літописах під 1211 роком2. Він входив до Галицько-Волинського князівства. Після смерті 1205 року галицько-волинського князя Романа Мстиславовича за ці землі почалася міжусобна боротьба. Скориставшись з цього, угорський король Андрій II і польський князь Лешко Білий 1214 року уклали договір про поділ Галицької землі та Волині. Збараж захопив Лешко. Але після вигнання 1219 року угорців з Галича Лешко Білий не зміг утримати в своїх руках волинські землі. 
     В середині XIII СТ. Галицько-Волинське князівство змушене було визнати залежність від Золотої Орди. У 80-х роках XIV ст. Збараж загарбала шляхетська Польща. В середині XV ст. місто й навколишні землі перейшли до Дениска Мокосійовича, який походив зроду давньоруських удільних князів. Він і його нащадки почали йменувати себе князями Збаразькими. 
     Збараж не раз зазнавав нападів зовнішніх ворогів і в XV—XVI ст. Особливо спустошливими були наскоки турків і татар. У 1474 році велика татарська орда підійшла до міста. Мужньо боролися захисники Збаразької фортеці. Але сили були нерівні, татари перемагали. Останні захисники, не бажаючи здаватись ворогові, згоріли в полум’ї, що охопило фортецю. Татари, захопивши напівзруйнований замок, знищили його, розібрали навіть кам’яні мури. На початку XVI ст. замок відбудували. Проте 1598 року татари вдруге зруйнували його. 
     Після Люблінської унії 1569 року й утворення Речі Посполитої Збараж увійшов до Кременецького повіту Волинського воєводства. В 1583 році в місті налічувалося 284 будинки, проживало 1420 чоловік. Більшість жителів займалася сільським господарством. Розвивалися ремесла — кушнірське, шевське, кравецьке, теслярське, а також торгівля. Населення міста зазнавало жорстокої експлуатації. З міщан на користь феодала стягувалися великі грошові платежі. Все населення мусило виконувати чимало різних повинностей. Руками трудового люду в 20-х роках XVII ст., на лівому березі річки Гнізни було зведено новий замок. 
     Споруджений у формі квадрата, він був міцною фортецею. Після смерті Ю. Збаразького, який не мав спадкоємців, місто Збараж й навколишні землі перейшли в 1636 році до Я. Вишневецького. Замок став проклятим, ненависним для трудового люду місцем, оплотом феодального гноблення. 
     Трудяще населення Збаража не мирилося зі своїм тяжким становищем. Воно брало участь у селянсько-козацьких повстаннях кінця XVI — першої половини XVII ст. Антифеодальний рух набрав особливо широкого розмаху під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Після перемоги селянсько-козацького війська під Жовтими Водами й Корсунем під знамена Богдана Хмельницького стало багато жителів Збаража. За наказом Я. Вишневецького в бойову готовність привели Збаразький замок, у ньому додатково встановили 50 гармат, завезли велику кількість боєприпасів, продовольства. Та народний гнів виявився сильнішим від кам’яних мурів і гармат. Після перемоги під Пилявцями, в кінці 1648 року Максим Кривоніс з військом підступив до Збаража. Реєстрові козаки, що стояли в замку, перебивши рейтарів, відкрили браму. Оволодівши замком, селянсько-козацькі загони захопили численні трофеї — порох, кулі, гармати. Повстанці оволоділи також монастирем бернардинів, збудованим у 1627—1630 рр., де переховувалася шляхта, й зруйнували його3
     Невдовзі, коли військо Максима Кривоноса рушило до Львова, щоб з’єднатися з головними силами, Вишневецький повернувся до Збаража і взявся знову укріплювати замок. Було завезено гармати, порох, гарнізон укомплектовано рейтарами. Після поразки влітку 1649 року під Старокостянтиновом і Меджибожем польсько-шляхетське військо відступило до Збаража. Я. Вишневецький наказав частині війська залишитися в замку, а решті будувати біля нього укріплений табір. 30 червня до Збаража підійшли козацька кіннота й загони татар. Напавши на ще не укріплений польський табір, вони завдали значних втрат ворогові — знищили близько двох тисяч німецьких піхотинців4. Богдан Хмельницький приготувався до тривалої облоги, зважаючи на добре укріплення замку. Селянсько-козацькі полки зайняли всі навколишні села, залишивши таким чином польсько-шляхетське військо без провізії та фуражу, без зв’язку з королівською армією. Перший наступ на вали польського табору відбувся 3 липня, під час якого особливо відзначився полк під командуванням полковника Бурляя. Але через пасивність і ненадійність татарського війська козакам довелося відступити. Бій продовжувався і в наступні дні. Під Збаражем загинув корсунський полковник Морозенко (С. Морозовицький), був тяжко поранений Іван Богун. 
     Обложеному в Збаражі польському війську дошкуляли нестача продовольства, фуражу, хвороби. Поширювалися панічні чутки, посилилося дезертирство5. 27 липня почався головний наступ селянсько-козацького війська. Польському війську і на цей раз вдалося відбити атаки. У наступні дні відбувалися лише невеликі сутички. Тим часом стало відомо, що до Збаража вирушило військо на чолі з польським королем Яном II Казимиром. Богдан Хмельницький, залишивши під Збаражем частину війська під командуванням військового полковника Чорняти, рушив йому назустріч. Було вжито усіх заходів, щоб обложені не помітили цього: козаки разом з повстанцями з навколишніх сіл продовжували штурм замку. 
     Через зраду кримського хана битва під Зборовом закінчилася підписанням невигідного для України Зборівського договору. Це врятувало обложених у Збаражі від капітуляції. Облога Збаража була знята 14 серпня, після сплати польським військом контрибуції на користь татарського війська в розмірі 40 тис. талярів6
     Після відходу селянсько-козацького війська Я. Вишневецький знову взявся за укріплення Збаразького замку. Але повстанські загони 1651 року по дорозі на Берестечко оволоділи замком, вивезли всю артилерію, боєприпаси, продовольство7
     За Андрусівським перемир’ям 1667 року Збараж залишився під владою Речі Посполитої. В другій половині XVII ст. на місто не раз нападали татарські орди. 1655 року вони вчинили жорстоку розправу над жителями його околиць. У битві, що відбулася неподалік міста, російські війська та українські козацькі полки завдали татарам нищівної поразки. Напад татар повторився у грудні 1666 року. Вони вбивали стариків і дітей, багатьох жителів забрали в полон. У червні наступного року татарські загони знову з’явилися в районі Збаража, захопивши в полон понад 8 тис. чоловік. Та найбільшого розорення зазнав Збараж від татарсько-турецької навали в 1675 році. Оволодівши містом, ворог майже повністю зруйнував його, взявши великий ясир8
     Польсько-шляхетське панування на українських землях супроводилося посиленням соціально-економічного гноблення, наступом католицизму і уніатства. В 1700 році власник Збаража Ю. Потоцький наказав прийняти унію жителям міста і сіл волості, а на тих, хто відмовлявся підкорятися уніатському духовенству, накладати штраф і жорстоко карати непокірних. На противагу єзуїтській школі, відкритій у монастирі бернардинів, Збаразьке братство створило слов’яно-руську школу, що існувала спочатку при церкві Спаса (споруджена 1600 року, збереглася дотепер), а коли її у 1700 році захопили уніати,— при Шевській церкві9. В місці народився живописець і графік С. Томашевський (1759—1832). 
     Під час Північної війни (1700—1721 рр.) російське військо разом з українськими козацькими полками, йдучи 1707 року на допомогу польському королю Августу II, зупинялися у Збаражі. В ті роки побував тут російський цар Петро І, який, оглянувши Збаразьку фортецю, високо оцінив її архітектуру та оборонні можливості. Ще раз, у 1734 році, російські війська й українські козаки побували в Збаражі, коли прибули сюди на виручку польському королеві Августу III10
     Боротьба народних мас проти польсько-шляхетського панування посилилася з другої чверті XVIII ст. під впливом гайдамацького руху. На початку 1734 року один з керівників гайдамацьких загонів полковник Верлан, створивши значний повстанський загін, вирушив на Поділля і досяг західноукраїнських земель. У його загоні були й вихідці зі Збаража. 13 липня Верлан в листі із Збаража писав: «Броди взяті без будь-якої битви. Збараж взято внаслідок осади і без людських жертв»11
     У 1772 році Австрія загарбала західноукраїнські землі, що входили до складу Речі Посполитої. Підпав під владу австрійської монархії й Збараж. Становище населення значно погіршало — воно зазнавало, крім експлуатації з боку польського панства, яке залишалося власником землі, ще й гніту пануючих класів Австрії. 1785 року в Збаражі проживало 5922 чоловіка, налічувалося 893 будинки. В користуванні жителів, які займалися сільським господарством, було 3704 морги земельних угідь, 145 моргів лісу. У володінні феодала було 135 моргів поля й городу,114 — ставу, 145 — лісу. Церкві належав 81 морг поля й городу, 15 — ставу, 107 — лісів і пасовиськ. 
     Значна частина населення займалася ремеслами і торгівлею, що й визначало господарське життя міста. Жителі Збаража відробляли на користь феодала 12 днів панщини на рік, крім того, виконували будівельні роботи, лагодили дороги, мости тощо. Великим тягарем були численні податки і платежі — за користування землею і луками, з будинків, крамниць, худоби. Значні суми сплачувало населення і на користь церкви. Загальна сума платежів громади Збаража 1789 року, наприклад, становила 3672 золоті ринські12. Не раз міщани скаржились уряду на непосильний визиск. Власник міста В. Потоцький змушений був піти на деякі поступки. У вересні 1803 року він погодився на звільнення від феодальних повинностей міщан, але лише католицької віри13
     Протягом 1810—1815 рр. Збараж у складі частини Тернопільщини на підставі Шенбрунського трактату входив до Росії. Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Збаража й навколишніх сіл нападали на французькі роз’їзди, громили панські маєтки. За Віденським договором Збараж знову відійшов до Австрії. 
     Скасування кріпосного права відбулося в Галичині 1848 року. За своє «звільнення» селяни повинні були сплатити величезний викуп. Багато з них, не маючи змоги обробляти мізерні клаптики землі, поповнювали лави міських пролетарів. 
     У січні 1867 року Збараж став повітовим центром. На той час у місті налічувалося 1615 будинків, проживало 7048 чоловік. За ним було закріплено 3047 моргів землі. З другої половини XIX ст. економічний розвиток міста дещо прискорився. 1883 року було відкрито цукровий завод. Але 1896 року він згорів14. У місті налічувалося 246 ремісників з 283 підмайстрами. Ремісники об’єднувалися у 7 цехів — м’ясників, шевців, кушнірів, пекарів, кравців, ткачів, ковалів. На початку XX ст. діяли 2 цегельні, млин, кам’яний кар’єр. В 1906 році прокладено залізницю від Тернополя до Збаража. 
     Основна маса населення жила в жахливих умовах. Бідніше селянство, розорившись, шукало заробітку в напівкустарних підприємствах міста, поміщицькому маєтку. Надлишок робочої сили давав можливість власникам підприємств і маєтку щораз скорочувати заробітну плату. Розорені селяни змушені були покидати рідні оселі й шукати щастя за океаном. Так, лише 1892 року із Збаража до Америки виїхало 10 родин. 
     Боротьба проти існуючого ладу з новою силою розгорілася наприкінці XIX ст. У той період на розгортанні руху позначився вплив радикальної партії, заснованої 1890 року з участю І. Я. Франка. 
     Під впливом радикалів почастішали виступи в час виборів до австрійського парламенту. Збараж входив до того виборчого округу, де одним з кандидатів до парламенту балотувався І. Я. Франко. Та реакційні кола з допомогою австрійських властей провалили його кандидатуру. Під час кривавих «баденівських» виборів у 1897 році радикальна газета «Громадський голос» писала: «У Збаражі в день виборів було заарештовано 12 виборців і кільканадцять осіб, разом 30. Ще більших розмірів арешти досягли 16 березня. Того дня людей —виборців і невиборців, як овець, заганяли до в’язниці»15
     Кілька разів побував у місті І. Я. Франко. Він виступав на вічах, вів бесіди 3 трудящими. Його вірш «Збаразька експедиція» присвячений героїзмові селянсько-козацьких загонів під час визвольної війни 1648—1654 років. 
     Особливо великого розмаху й гостроти досягла боротьба трудящого селянства в 1902 році. Селянський страйк почався у червні, продовжувався до серпня. В Збаразькому повіті страйкували селяни 30 сіл. До них приєдналися постійні робітники всіх поміщицьких маєтків. У багатьох селах організовано страйкові комітети, які керували ходом боротьби. Селяни вимагали збільшення оплати праці, права на користування поміщицькими лісами, луками. Нерідко до селянського руху прилучалася революційно настроєна інтелігенція. Так, учитель села Шилів, розміщеного неподалік Збаража, брав активну участь у проведенні народних зборів, які влаштовувалися в читальні, переконував селян, що добитися своїх прав можна лише об’єднавшись і за допомогою страйку. Австрійські власті вчинили масові арешти учасників страйкового руху в повіті. Ув’язнювали насамперед членів страйкових комітетів16
     Великий вплив на піднесення революційного руху мала перша російська буржуазно-демократична революція 1905—1907 рр. У Збаражі й повіті, як і по всій Східній Галичині, з лютого 1905 по березень 1906 року головною формою аграрного руху були народні віча. На своїх зборах селяни вимагали видання закону про примусову парцеляцію (роздрібнення) поміщицьких земель, скасування деяких привілеїв великих землевласників, зменшення податків; поряд з економічними висувалися також і політичні вимоги — надання загального виборчого права, демократичних свобод, зрівняння українців у правах з іншими національностями, що населяли Австро-Угорщину, тощо. Починаючи з весни 1906 року, в повіті розгорілася страйкова боротьба, до якої включилися селяни, а також сезонні робітники поміщицьких економій. Велика демонстрація трудящих Збаража відбулася в серпні 1907 року17
     Вкрай занедбаною була охорона здоров’я в місті. Практикувало лише 4 приватні лікарі. Діяла аптека. З навчальних закладів працювала головна нормальна й жіноча тривіальна школи. Ще 1788 року було засновано гімназію, але в 1805 році її перевели до Бережан18


1   B. Janusz. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. Lwow, 1918, стор. 203. 
2   Полное собрание русских летописей, т. 2. М., 1962, стор. 730. 
3   А. С. Петрушевич. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. Львов, 1874, стор. 264. 
4   О. П. Лола. Данило Нечай. К., 1956, стор. 26. 
5   Визвольна війна 1648—1654 рр. і возз’єднання України з Росією. К., 1954, стор. 141; Літопис Самовидця. К., 1971, стор. 56—59. 
6   Визвольна війна 1648—1654 рр. і возз’єднання України з Росією, стор. 141, 147; І. П. Крип’якевич. Богдан Хмельницький, стор. 163—165. 
7   В. Голобуцкий. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг. К., 1962, стор. 200—203. 
8   А. И. Баранович. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в. М., 1955, стор. 11, 12. 
9   Архив Юго-Западной России, ч. 1, т. 4, стор. 148; А. И. Баранович. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в., стор. 21. 
10 Газ. «Вільне життя», 8 січня 1956 р. 
11 Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст., стор. 53;В. В.Грабовецький. Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII — першій половині XVIII ст., стор. 153, 154. 
12 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 19, оп. 17, спр. 1, арк. 68; ф. 146, оп. 18, спр. 4399, арк. 2, 4, 9; оп. 88, спр. 88, арк. 90. 
13 Н. Slaski. Zbaraz w przeszlosci i terazniejszosci, стор. 32. 
14 A. Schnejder. Statystyka miast i miasteczek powiatowych, стор. 172. 
15 Газ. «Громадський голос», 1 квітня 1897 р. 
16 І.І.Компанієць. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст., стор. 123—125, 129, 130. 
17 Газ. «Червона зірка» (Збараж), 7 серпня 1957 р. 
18 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 66, спр. 292, арк. 1. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )