Великі Дедеркали 

     Великі Дедеркали — село Шумського району Тернопільської області, розміщене на берегах річки Куми — притоки Білії. Відстань до районного центру — 20 км, до залізничної станції Лепесівка на лінії Тернопіль — Шепетівка — 12 км. 
     Територія сучасного села заселялася з давніх часів, про що свідчать виявлені тут залишки двох поселень черняхівської культури (III—VI ст.)1. Перша письмова згадка про Великі Дедеркали є в актових книгах Кременецького замку за 1545 рік, де вони згадуються як володіння родини Дедеркало-Волковських2. У другій половині XVI ст. поселення було невеликим: тут налічувалося всього 10—15 дворів. 
     Головною формою експлуатації покріпаченого селянства була панщина, яка особливо зросла в першій половині XVII ст. Численні непосильні повинності, національне й релігійне гноблення з боку польської шляхти викликали розгортання антифеодальної боротьби, яка посилилася в ході визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Селянсько-козацькі загони активно діяли в районі Великих Дедеркалів після Пилявецької битви у вересні 1648 року. Тоді багато жителів села поповнило лави повстанського війська. 
     За Андрусівським перемир’ям 1667 року Великі Дедеркали залишилися в складі Речі Посполитої. Польська шляхта посилила боротьбу проти антифеодального й національно-визвольного руху. В цій боротьбі винятково реакційна роль належала католицькій церкві. 1735 року власник Великих Дедеркалів А. Вишпольський запросив до села ченців-францісканців, тут було споруджено дерев’яні костьол і монастир. У 1772 році в селі збудовано католицький монастир, оточений кам’яним муром з вежами3. На посилення експлуатації селяни-кріпаки відповідали масовими втечами. Так, 6 квітня 1713 року возний Кременецького повіту повідомляв повітовому старості про арешт кріпаків-утікачів — жителів Великих Дедеркалів. Тогочасні документи розповідають про неодноразові втечі селян від феодалів, про розправи над тими, кого вдалося впіймати4
     У Великих Дедеркалах народився і деякий час жив польський прогресивний громадський діяч, просвітитель і філософ другої половини XVIII ст. Гуго Коллонтай (1750—1812)5
     Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії 1793 року Великі Дедеркали як центр волості увійшли до Кременецького повіту Волинської губернії. Возз’єднання позитивно відбилося на розвиткові краю. Однак феодально-кріпосницькі відносини залишилися незмінними. Царський уряд підтвердив великим землевласникам усі їхні попередні привілеї. З урахуванням інтересів поміщиків провадилася й селянська реформа 1861 року. За розмірами землеволодіння і для визначення повинностей на користь поміщика Великодедеркальську волость зарахували до 2-ї місцевості. Перебуваючи в стані тимчасовозобов’язаних, селяни повинні були платити за користування кожною десятиною землі або ж відробляти 20 робочих днів на рік. Коли селян перевели на викуп, розмір його набагато перевищував ринкову ціну землі. 
     Реформа не ліквідувала селянського малоземелля, злиднів. На 1890 рік у Великодедеркальській волості було 20,6 тис. десятин землі, з них близько 9,6 тис. десятин належало 16 поміщикам, понад 2,1 тис. — церкві, а на 1459 селянських дворів припадало 8860 десятин землі, до того ж гіршої якості6. Пограбована реформою 1861 року, пригнічена тягарем викупних платежів і різних повинностей та поборів, більшість селян Великих Дедеркалів потрапила в економічну залежність від дворян-землевласників Чесновських, яким у другій половині XIX ст. належала більшість земельних угідь у волості. 
     В другій половині XIX ст. побудовано водяний млин, крупорушку і олійню, діяли 3 ремісничі майстерні, кілька невеликих торговельних підприємств. Але основним заняттям населення, як і раніше, залишалося землеробство. З 880 жителів 1891 року селян налічувалося 844 чоловіка і лише 36 чоловік займалися торгівлею та ремеслом7
     Під час першої російської буржуазно-демократичної революції, восени 1905 року селянський рух охопив майже весь Кременецький повіт, у т. ч. і Великодедеркальську волость. Найпоширенішими формами селянського руху були страйки сільськогосподарських робітників, боротьба селянської бідноти за право користуватися поміщицькими пасовищами, лісами, вигонами8
     У 1893 році до Великих Дедеркалів з Острога було переведено вчительську семінарію (1915 року, підчас першої світової війни, її евакуювали до м. Бахмута). З 1871 року у Великих Дедеркалах діяло однокласне училище, перетворене наприкінці століття на двокласне (існувало до 1919 року). Відвідувала його незначна кількість дітей шкільного віку.  


1 Материалы и исследования по археологии СССР, № 82, стор. 46. 
2 Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 323-—325; Кременецький земський суд. Описи актових книг XVI—XVII ст., вип. 1, кн. 1—11. К., 1959, стор. 70, 71, 80, 82. 
3 С. М. Каретников. Волынская губерния, стор. 50; П. Н. Батюшков. Волынь, стор. 221. 
4 Архив Юго-Западной России, ч. 6, т. 2. К., 1870, стор. 29, 30. 
5 Rocznik Wolynski, t. i. Rowno, 1930, стор. 80. 
6 Труды общества исследователей Волыни, т. 13. К., 1915, стор. 94, 104. 
7 Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 325. 
8 Ф. Є. Лось. Революція 1905—1907 років на Україні. К., 1955, стор. 245, 246. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )