Підволочиськ
Підволочиськ — селище міського типу в Тернопільській області, центр району, розташоване на правому березі річки Збруча, за 42 км від Тернополя. Залізнична станція. Через селище пролягає автошлях Київ—Львів.
Територія Підволочиська була заселена ще в давнину. Про це свідчать могильник і поселення черняхівської культури III—VI ст., виявлені в східній частині населеного пункту1.
З давніх часів через цю місцевість проходив торговий шлях, що перетинав річку Збруч. На цьому шляху на обох берегах Збруча виникло два поселення з однаковою назвою Волочище. Перша письмова згадка про одне з них, розміщене на правому березі річки, зустрічається в акті від 9 липня 1463 року, коли воно дісталося В. Збаразькому. З середини XVII ст. це поселення називали вже Підволочиськом, а розташоване на лівому березі — Волочиськом2.
Основу експлуатації селян Підволочиська, який входив до Теребовлянського повіту, становила відробіткова рента. В другій половині XVI ст. розміри панщини зросли до 4—6 днів на тиждень від півланового господарства, а в першій половині XVII — і від чвертьланового. Крім цієї основної повинності, селяни під час жнив виходили на толоки, виконували різні роботи у фільварку, давали підводи для перевезення хліба на ярмарки, возили дрова до панського двору. Вони сплачували також грошовий оброк (чинш) і натуральний — хлібом, медом, десятину з овець, свиней, несли панові певну кількість гусей, курей, яєць. Кріпаки виконували й державні повинності: платили стацію — на утримання війська й подимний податок. На користь церкви сплачували десятину. Населення Підволочиська терпіло й від національного та релігійного гніту. Крім землеробства, яке було основним заняттям жителів, певного розвитку набули ремесла — ткацтво, гончарство3.
Населення, не мирячись з тяжким економічним становищем, політичним і національним безправ’ям, піднімалося на боротьбу проти експлуататорів. Ця боротьба активізувалася під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 рр. Біднота поповнювала лави селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького. Повстанські загони після перемоги під Пилявцями у вересні 1648 року діяли в районі Підволочиська. Весною наступного року польсько-шляхетські війська, захопивши село, вчинили жорстоку розправу над населенням. У червні 1650 року селянсько-козацькі війська знову визволили край. В 1653 році село спустошили татарські орди4.
За Андрусівським перемир’ям 1667 року Підволочиськ залишився у складі Речі Посполитої. В другій половині XVII ст. він зазнав спустошливих набігів татарських орд. Після цього потрібні були десятиліття, щоб господарство його відродилося. В 1772 році Підволочиськ загарбала Австрія. 1786 року було прокладено шосейну дорогу між Тернополем і Підволочиськом5. Це дещо сприяло розвиткові населеного пункту.
Протягом 1810—1815 рр. Підволочиськ входив до складу Росії. Становище населення дещо поліпшилося — зменшено податки, обмежено феодальні повинності. Але з 1815 року ця територія знову підпала під владу Австрії. Дальше посилення гноблення викликало зростання незадоволення трудящих, розгортання революційної боротьби. Австрійський уряд змушений був 1848 року скасувати кріпосне право. Селяни сплатили поміщикам двадцятикратну вартість усіх річних кріпосних повинностей. Не маючи пасовищ, лісів та інших вигод, не в змозі прогодуватися з свого наділу, селяни залишилися фактично залежними від поміщика.
До середини XIX ст. Підволочиськ входив до Староміщинської гміни Тернопільського циркулу. В 1857 році його перевели до розряду гмінних міст, хоч відповідних установ тут не було. З 60-х років XIX ст. Підволочиськ — містечко Скалатського повіту6, тут діяли вже гмінні установи. Серед будівель містечка виділялися будинки — мурований панський та кількох урядовців. Навколо них тулилися невеликі селянські хатки під солом’яними стріхами.
Розвиток містечка дещо прискорився в другій половині XIX ст. Цьому сприяло насамперед будівництво 1870 року залізниці, що сполучила Тернопіль з Волочиськом. Спорудження залізничної станції та оборотного локомотивного депо завершено 1881 року. На той час у містечку проживало 1874 чоловіка, в т. ч. понад 150 ремісників і торговців. Працювали дві фабрики, де з природної сировини одержували альбуміни (прості білки), дві цегельні, пекарня. Відбувалися два річні ярмарки, діяло кілька торговельних контор. Підволочиськ був значним прикордонним торговельним пунктом між Росією та Австро-Угорщиною. Провадилася торгівля хлібом, насамперед пшеницею, килимами, які вироблялися в окрузі, та іншим7.
Жодного медичного закладу в Підволочиську не було. Практикувало лише 4 приватні лікарі. Діяла початкова школа, в якій працювало два вчителі. Відвідувала її незначна частина дітей шкільного віку.
Основним заняттям жителів залишалося землеробство. Кілька багатіїв володіли понад 1,3 тис. моргів землі. Селянським господарствам належало 1,6 тис. моргів, причому 15 проц. селян не мали землі. 25 проц. дворів були безкінними. Селяни сплачували великі, часто непосильні податки, до того ж закон був таким, що селяни, землі яких відносили до вищої категорії, платили в 2—4 рази більше, ніж поміщики. За таким принципом сплачували й інші податки. За хату з однієї кімнати біднота платила більше, ніж заможний господар за свої будинки з 2—3 кімнат8. Не маючи змоги прогодуватися з землі, бідняки йшли в найми до поміщицького маєтку чи куркулів або вирушали шукати щастя в США, Канаду, Аргентіну. Але й там їх чекали злидні, поневіряння.
Крім економічного гноблення, населення терпіло від політичного й національного безправ’я. І. Я. Франко, вперше відвідавши Підволочиськ в жовтні 1883 року, був вражений тяжким становищем селян. Поет написав тут два вірші, об’єднані одним заголовком «Журавлі», в яких є такі рядки:
Селища бідні, непошиті
Хатки, обдерті і пусті стодоли,
Люд темний, сумовитий, голий9.
У Підволочиську І. Я. Франко написав також вірш «Беркут». В образі гірського орла поет показав хижака-експлуататора, розуміючи під ним цісарський уряд. І. Я. Франко побував у містечку і в 1897, 1898, 1913 роках10.
1 Материалы и исследования по археологии СССР, № 82, стор. 48.
2 Кременецький земський суд. Описи актових книг. XVI—XVII ст., вин. З, кн. № 23—35. К., 1965, стор. 176, 229, 230; Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 176.
3 В. И. Легкий. Крестьянство Украины в начальный период освободительной войны 1648—1654 гг., стор. 20.
4 I. П. Крип’якевич. Богдан Хмельницький, стор. 153, 163; Визвольна війна 1648 — 1654 рр. і возз’єднання України з Росією, стор. 184, 195.
5 Slownik geograficzny, t. 1, стор. 312.
6 ЦДІА у Львові, ф. 146, оп. 7, спр. 4044, арк. 1—7.
7 Slownik geograficzny, t. 8, стор. 480—483.
8 3 історії Української РСР, вип. 6—7, стор. 83. 85.
9 І. Я. Франко. Твори, т. 10. К., 1954, стор. 20, 21.
10 П. К. Медведик, І. С. Михайлюк. Іван Франко і літературна Тернопільщина, стор. 74, 75.
Населені пункти Тернопільської області : Бережани • Борщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • Козова • Кременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • Підгайці • Теребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )