Борщів 

     Борщів — місто, районний центр Тернопільської області. Розташований на лівому березі березі річки Нічлави, притоки Дністра, за 110 км від Тернополя, з яким сполучений залізницею і шосейною дорогою. Залізнична станція на лінії Чортків—Іване-Пусте. 
     Про давнє заселення людиною території сучасного Борщева свідчать виявлені на його околицях два поселення трипільської культури, городище та могильник часів Київської Русі1
     Перша письмова згадка про Борщів датується 1456 роком. Тоді він був приватновласницьким містом. У XVI — першій половині XVII ст. ним володіли шляхтичі Дудинські, потім Золотницький. У 1629 році королівським привілеєм Борщеву надано магдебурзьке право, за яким місто одержало самоврядування, право на проведення трьох ярмарків на рік і щотижневих базарів, а ремісники — на створення цехів. Це сприяло розвитку ремесла, торгівлі. Особливого поширення набрало виробництво грубошерстого сукна2. В другій чверті XVII ст. в Борщеві споруджено замок, рештки якого збереглися до наших днів. На прилеглих до замку вулицях міста мешкали шляхта, купці, багаті ремісники; закріпачене українське населення— селяни, позацехові ремісники — заселяло околиці. Воно зазнавало жорстокої експлуатації, яка дедалі зростала. Якщо в XV ст. панщина становила 1 день на тиждень, то на початку XVII ст.— вже 5—6 днів на тиждень з півланового господарства3. Крім того, селяни Борщева платили феодалу натурою і грішми, виконували на користь замку різні роботи — лагодили шляхи, ремонтували укріплення і господарські будівлі, відбували варту. Міщани платили подушне, подимне та інші податки; ті з них, що користувалися панською землею, теж відбували панщину. Дедалі посилювалися релігійні утиски. Польські феодали силою примушували українське населення приймати унію. У православних церков і монастирів відбирали землю, забирали коштовні речі.
     У відповідь на посилення соціального та національно-релігійного гноблення селяни і міщани Борщева піднімалися на боротьбу проти польських феодалів і шляхти. Особливої гостроти вона набрала під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., а також восени 1655 року, коли російське військо і українські козацькі полки зайняли Борщів5
     На початку 70-х років XVII ст. посилилися зазіхання турецьких завойовників па територію Поділля. Влітку 1672 року разом з іншими населеними пунктами вони захопили Борщів. Частина жителів розбіглася по лісах, а тих, хто не встиг залишити місто, вороги вбивали або забирали в полон і продавали в рабство. Після остаточного вигнання турків у 1699 році уціліле населення повернулося до Борщева. Польський уряд мусив на 10 років звільнити розорених жителів від більшості податків і повинностей, але власник міста полковник Золотницький ще до кінця пільгового строку посилив феодальне гноблення селян і міщан. За свідченням сучасників, «був той пан злий до людей і навіть кількох замучив»6. У 40-х роках XVIII ст., коли на Прикарпатті почався антифеодальний рух під проводом Олекси Довбуша, багато жителів Борщева приєдналося до опришків. 4 травня 1744 року Олекса Дов5уш з двадцятьма побратимами з’явився в місті. З допомогою панської челяді вони пробралися до замку. За знущання і кривди, яких зазнавали від Золотницького його кріпаки, опришки вбили пана, спалили його маєток7. Селяни міста і навколишніх сіл брали участь у Коліївщині 1768 року. В лавах повстанців мужньо билися Я. Руденко і Москаленко з-під Борщева. Спійманий шляхтою, Руденко заявив на суді, що подався до козаків, з якими ходив на Станіслав8
     1772 року місто підпало під владу Австрійської імперії. Спочатку воно входило до Заліщицького, а потім Чортківського округів. Як і раніше, повновладним господарем Борщева залишався польський феодал. Крім відбуття повинностей на його користь, жителі сплачували державі земельний (рустикальний) податок, розмір якого пересічно становив 16,6 проц. чистого доходу від селянського господарства9. На основі імператорського указу 1785 року Борщів переведено до розряду містечок10. За даними 1787 року, до нього приписано 2360 моргів орної землі, 795 моргів городів, пасовищ і лук, 1073 морги лісу. З цієї кількості у поміщицькому фільварку було 600 моргів ріллі, більша частина лук та пасовищ і весь ліс. У користуванні селян і міщан знаходилося 1434 морги землі. Рештою земельних угідь володіли монастир і церква. На той час у містечку налічувалося 245 дворів. Серед кріпаків феодала було 18 парових господарств, 41 поєдинкове, 85 піших та 23 халупники. Парові користувалися наділами в 24 морги кожний, поєдинкові — в 12 моргів, піші — в 6 моргів. Халупники мали лише городи. Залежно від кількості землі, якою користувалися селяни, вони відробляли й панщину. Для парових вона була встановлена в розмірі 133 днів, поєдинкових — 81 дня з тяглом, піших — 52, халупників — 12 днів на рік, але в дійсності феодал примушував селян працювати у своєму фільварку по 5—6 днів на тиждень. Крім того, піддані давали пану натурою курей, яйця, прядиво тощо11
     Панщину відробляла і та частина жителів Борщева, що займалася ремеслом. У 1789 році 20 родин входило до суконного, 17 — до шевського, 11 — до гончарного і ковальського, 10 — до ткацького і кушнірського цехів. Щороку в жнива вони по 10 днів працювали в фільварку, сплачували чинш, давали панові данину натурою12
     У 1810 році, коли російські війська за Шенбрунським договором вступили в Тернопільський край, жителі Борщева повідомили командування, що на місцеві склади для потреб російської армії доставлено борошно, овес, сіно13. Та у 1815 році в Борщеві було відновлено австрійське панування, феодальне гноблення селян і міщан ще більше посилилося. Крім основної панщини, феодал примушував їх відробляти додаткові, т. зв. помічні дні, працювати на гуральні, броварні. Борщівці не раз піднімалися на боротьбу проти свого гнобителя. Вони були активними учасниками селянських заворушень, що сталися в липні 1838 року в Чортківському окрузі. Приводом до виступу селян стали чутки, ніби поміщики приховують імператорський указ про зменшення панщини до 12 днів на рік. Припинивши виконання панщинних і помічних днів, громада Борщева подала урядовцям скарги на поміщика. Війська, надіслані урядом, вчинили жорстоку розправу над населенням14
     Реформа 1848 року скасувала кріпацтво, але лишила недоторканним велике поміщицьке землеволодіння. Із 3719 моргів земельних угідь, приписаних до Борщева, у 70-х роках поміщик володів 984 моргами орної землі, лук, пасовиськ і 541 моргом лісу. Жителям містечка, яких було понад 3,6 тис. чоловік, належало 2194 морги землі, в т. ч. 1902 морги орної15. Отже, на луки, пасовиська припадало менше 300 моргів, а лісу селяни зовсім не мали. Крім сплати великого викупу за скасовані феодальні повинності, борщівці мусили платити поміщику за користування пасовиськом, луками, лісом, проїзд та перегін худоби по дорогах і мостах тощо. У пореформений період дедалі посилювався процес розорення селянських господарств. Втрачаючи за борги землю, місцева біднота поповнювала лави сільськогосподарських або промислових робітників. 
     У 60-х роках XIX ст. у Борщеві, який 1867 року став центром повіту і знов здобув статус міста, працювали 2 фабрики — жіночого одягу та паперова, яка за рік переробляла до 500 цнт ганчір’я і виготовляла 200 тюків високоякісного паперу. Належала вона бургомістру австрійцю Герінгеру. У наступні два десятиріччя споруджуються гуральня, пивоварний завод16. Наприкінці XIX ст. через Борщів пролягла залізниця Чортків — Іване-Пусте. Це сприяло дальшому розвитку промисловості. В 90-х роках став до ладу тютюново-ферментаційний завод, споруджено ще одну гуральню, цегельню. Працювали каменоломня, три кар’єри, де добували гравій, гравіювальна майстерня. Збільшилася кількість ремісників — шевців, сукнярів, хутровиків, кравців, гончарів, а також промислових робітників. Протягом 1892—1910 рр. чисельність населення зросла з 3,3 тис. до 4766 чоловік17
     Незважаючи на досить значний розвиток промисловості і ремесла, основна маса жителів, як і раніше, займалася сільським господарством. У 1914 році селянам і міщанам міста належало 1299 моргів землі18. Багато борщівців працювало у панському фільварку на сезонних роботах або в куркульських господарствах. За робочий день, що тривав 14—16 годин, наймит одержував від 10—15 до 25—30 крейцерів. 
     На початок XX ст. припадає розгортання страйкового руху в повіті. Перший великий страйк сільськогосподарських робітників стався в квітні 1900 року. Страйкарі вимагали підвищення заробітку до 50 крейцерів, а під час жнив — до одного золотого ринського, продажу палива за твердими цінами, безплатного помелу зерна в поміщицьких млинах та ін.19. За наказом австрійського уряду в повіт було направлено війська, які жорстоко придушили виступи селян. Навесні і влітку 1902 року могутня хвиля страйків прокотилася по багатьох повітах Східної Галичини і, зокрема, Борщівському. В ряді сіл селяни не допускали до роботи в економіях штрейкбрехерів, вступали у сутички з жандармами20. Під впливом першої російської революції 1905—1907 рр. у повіті і самому Борщеві знов посилилася страйкова боротьба21. В квітні 1906 року відмовилися працювати на старих умовах робітники тютюново-ферментаційного заводу, залізничники, сільськогосподарські робітники. Були створені страйкові комітети, які від імені робітників і селян вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня тощо. Але й ці виступи трудящих власті придушили. 
     Кінець XIX — початок XX ст. був періодом масової еміграції з Борщівського повіту. Вона охопила широкі верстви трудящого населення і, головним чином, селян. Лише напередодні першої світової війни з міста і повіту виїхало за океан 479 чоловік22, І це не дивно, бо панівні класи Австро-Угорщини прирекли народні маси на нещадну експлуатацію, безпросвітні злидні, голод, хвороби. На початку XX ст. у Борщеві практикувало 6 приватних лікарів, та лікуватися у них могли лише заможні верстви населення. При повітовій раді був державний лікар, але він не мав навіть приміщення для прийому хворих. 
     Через школу уряд провадив політику полонізації українського населення. У 1875 році в місті було відкрито однокласну народну школу, у 80-х роках її реорганізовано у трикласну з німецькою мовою викладання. Наприкінці XIX ст. створено шестикласну школу з польською мовою навчання. Напередодні першої світової війни в місті працювали польські чоловіча і жіноча семирічні школи, приватна гімназія.  


1   Археологічні пам'ятки УРСР (Короткий список), стор. 310; Археологія, т. 2. К., 1948, стор. 106; О. Ратич. Древньоруські археологічні пам'ятки на території західних областей УРСР, стор. 81. 
2   М. Balinski і 1. Lipinski. Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geograficznym i statystycznym, t. 2, cz. 2. Warszawa, 1845, стор. 991. 
3   I. Д. Бойко. Селянство України в другій половині XVI — першій половині XVII ст., стор. 141. 
5   В. В. Грабовецький. Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII — першій половині XVIII ст., стор. 74. 
6   В. Грабовецкий. Олекса Довбуш, легендарный герой украинского народа, стор. 56, 57. 
7   А. С. Петрушевич. Сводная галицко-русская летопись с 1700 до конца августа 1772 года. Львов, 1887, стор. 165. 
8   Торжество історичної справедливості, стор. 155, 156. 
9   Історія селянства Української РСР, т. 1, стор. 295. 
10 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 88, спр. 188, арк. 35. 
11Там же, ф. 19, оп. 10, спр. 248, арк. 1,46, 65, ф. 146, оп. 18, спр. 1196, арк. 1, 2, 20 22. 
12 Там же, ф. 146, оп. 18, спр. 1196, арк. 24, 25. 
13 Там же, оп. 2, спр. 95, арк. 266. 
14 Там же, оп. 5, спр. 933, арк. 5, 6. 
15 Slownik geograficzny, t. J, стор. 326 —328. 
16 Skorowidz przemyslowo-handlowy Krolestwa Galicyi. Lwow, 1906, стор. 17, 18; Rocznik statystyki Galicyi. Lwow, 1898, стор. 12, 20. 
17 Powieszchnia miast i miasteczek powiatowych. Warszawa, 1933, стор. 59. 
18 Тернопільський облдержархів, ф. 322, on. 1, спр. 6а, арк. 5, 6, 67, 68. 
19 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 4, спр. 2502, арк. 1. 
20 І. І. Компанієць. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст., стор. 124—128. 
21 П. В. Свєжинський. Аграрні відносини на Західній Україні в кінці XIX — на початку XX ст., стор. 162. 
22 Там же, стор. 114


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )