Монастириська 

     Монастириська — місто в Тернопільській області, адміністративний центр Монастириського району. Розташоване на лівому березі річки Коропця, притоки Дністра, за 90 км від обласного центру та за 18 км від залізничної станції Бучач. Через місто пролягає автошлях Тернопіль—Івано-Франківськ. 
     Археологічні дослідження свідчать, що територія Монастириськ заселялася здавна. В околицях міста виявлено могильники II—III ст. та залишки городища й поселення Київської Русі1
     Письмові згадки про Монастириська зустрічаються в документах з 1454 року2. Основним заняттям населення було землеробство. Селяни дедалі більше потрапляли в залежність від феодалів. Вони повинні були працювати на жнивах, громадити сіно, ремонтувати мости, дороги тощо. В XV — першій половині XVI ст. пожвавився розвиток ремесла і торгівлі. Цьому сприяв торговий шлях, який проходив через Монастириська і вів з Поділля до Галича і далі на Львів. Значного розвитку торгівля набула після 1552—1557 рр., коли місто дістало право на проведення щотижневого торгу та двох ярмарків на рік. 
     Жителі зазнавали багато лиха від грабіжницьких нападів турецько-татарських орд. 1578 року вони вщент зруйнували і спалили місто. В оборонних цілях тут 1600 року завершили спорудження замку. Під його стінами в жовтні 1629 року було завдано удару військам кримського хана, який повертався з чергового походу3
     З 1630 року Монастириська перейшли у власність магната Потоцького, який спорудив тут палац. Основною формою експлуатації селян була панщина, яка в першій половині XVII ст. становила 5—6 днів на тиждень. Крім того, кріпаки виконували інші численні повинності, зокрема працювали на будівництві панського палацу, ремонтували огорожі тощо. Часто до виконання робіт для панського двору залучалися міщани. Вони також сплачували податок від будинків, за користування дорогами, що пролягали через панське поле. 
     Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. в Монастириськах кілька разів побували селянсько-козацькі війська, до яких приєдналося чимало місцевих жителів. Під час походу на західноукраїнські землі, в 1655 році російські війська та українські козацькі полки визволили Монастириська4. За Андрусівським перемир’ям 1667 року місто залишилося в складі Речі Посполитої. У другій половині XVII ст. частими були напади турецько-татарських орд, які підривали господарство міста. Під час одного з них, 1672 року, воно було зруйноване, а спалений нападниками монастир (у документах згадується з XVI ст.) більше не відбудовувався. 
     Посилився наступ католицької церкви на українське населення. Щоб навернути жителів у католицтво, 1702 року засновано римсько-католицьку парафію. 
     В 1772 році місто загарбала Австрія. Згідно з «Йосифинською метрикою» в Монастириськах 1787 року існував панський фільварок, до якого входило 568 моргів поля, 125 моргів лук, 422 — лісу, 97 — ставу, 238 моргів городу. На той час тут діяли поміщицька цегельня та два млини. На початку XIX ст. стали до ладу паперова і тютюнова фабрики5. Крім земельного податку на користь держави, селяни сплачували натуральний податок, платили чинш. Напередодні реформи 1848 року їхні кріпосні повинності становили пересічно 70 проц. суми доходів їхніх господарств6
     У 1848 році цісарський уряд скасував кріпосне право. Згідно з законом, у власність селян перейшли земельні наділи, якими вони користувалися до реформи. Поміщикові повністю компенсували вартість панщини й інших кріпосних повинностей. Капіталізована рента за один морг землі становила 12 флоринів. Наскільки це була велика сума, свідчить той факт, що чистий річний доход від морга селянської польової землі становив приблизно 1,3 флорина7. Селян позбавили права користуватися сіножатями, пасовищами, лісами. Їм заборонили навіть збирати в лісі хмиз на паливо. 1848 року громада Монастириськ скаржилася в Станіславське окружне управління, що поміщики не лише карають селян за користування лісом, але й захоплюють громадські сіножаті. Протягом одинадцяти років громада добивалася права на користування луками, пасовищами, лісом. Нерідко доходило до кривавих сутичок8. Один із сучасників, проїжджаючи через Монастириська в 1851 році, так описував становище селян: «Хати стоять без садів, без дерев, без огорож. Вони викликають у проїжджих гіркі думки про нещастя цих жителів. Вживання м’яса належить до надзвичайної події, котра трапляється раз чи два на рік. Їхня їжа — картопля і прокисла у задушливій хаті капуста»9
     В 1867 році місто, в якому проживало 3453 чоловіка, увійшло до складу Бучацького повіту. Одним з найбільших підприємств Галичини стала Монастириська тютюнова фабрика. В 70-х роках тут працювало 500 робітників. Щоденно на підприємстві перероблялося 150 цнт сировини. 1867 року тютюн доставляли 7686 господарств, вирощували його на площі 1042 морги. Але економічна криза, що охопила тоді Галичину, призвела до різкого скорочення виробництва, розорення селян. Вже 1870 року тютюн постачали фабриці лише 4290 господарств, площа посіву під цією культурою становила 519 моргів. На підприємстві широко застосовувалася жіноча і дитяча праця. До 80-х років XIX ст. у місті діяла паперова фабрика. 1884 року через Монастириська пролягла залізниця, що зв’язала їх з Станіславом і Чортковом. 1906 року почав працювати невеликий лісопильний завод. 
     Монастириська наприкінці XIX — на початку XX ст. були захаращеним, брудним провінціальним населеним пунктом. В дощову погоду тут неможливо було пройти, болото стояло по коліна. 1904 року виникла пожежа, яка частково знищила місто та передмістя Березівку і Підгороднє. Втративши домівки, чимало людей почали шукати пристановища і заробітків в інших місцях. 
     Біднота тулилася в низьких, темних хатинах. Як правило, родина займала одну кімнату. Тут же розміщувалися худоба, птиця. Це призводило до частих епідемічних захворювань. Високою була смертність, особливо серед дітей. Лише від інфекційних хвороб у 1890 році померло 21,9 проц. тих, що захворіли, а 1898 року в повіті з 5181 новонародженого померло 3478.10 Медичного закладу в Монастяриськах, за винятком невеликої платної лікарні для робітників тютюнової фабрики, не було. Практикувало лише 2 приватні лікарі та 3 акушерки. Діяла аптека. В 1871 році в місті існувала однокласна школа. Її 1886 року реорганізували в двокласну. Навчання тут велося польською мовою. В школі працювало два вчителі. Значна частина населення залишалася неграмотною. 


1   Археологічні пам’ятки УРСР. (Короткий список), стор. 321, 325. 
2   P.Dabkowski. Podzial administracyjny wojewodztwa Ruskiego i Be! zkiego jw XV wieku, t. 5, стор. 30. 
3   Slownik geograficzny, t. 6, стор. 658. 
4   В. В. Грабовецький. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр., стор. 179. 
5   Slownik geograficzny, t. 6, стор. 659; М. П. Герасименко. Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщинного господарства, стор. 195. 
6   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 20, оп. 6, спр. 116, арк. 9; ф. 146, оп. 4, спр. 733, арк. 71, 72. 
7   М. П. Герасименко. Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщинного господарства, стор. 295. 
8   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 86, спр. 44, арк. 1—18; ф. 180, оп. 1, спр. 9, арк. 122. 
9   Aus Galizien. Leipzig, 1851, стор. 270. 
10 Sprawozdanie о stosunkach zdrowotnych w Galicyi w roku 1898. Lwow, 1900, стор. 12, 13; Skorowidz przemyslowo-handlowy Krolestwa Galicyi, стор. 53, 189, 196, 218, 228, 243. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )