Коропець 

     Коропець — селище міського типу Монастириського району Тернопільської області, розташоване у гирлі річки Коропця, притоки Дністра, за 35 км від районного центру. 
     Про заселення території села з давніх часів свідчать виявлені в околицях Коропця залишки пізньопалеолітичної стоянки, поселення трипільської культури та двох городищ часів Київської Русі1
     Вперше село згадується в історичних джерелах за 1421 рік. У гродських і земських актах, датованих 1453 роком, вказано, що власник містечка М. Бучацький дозволив посесорові розбудовувати його й заселяти новими мешканцями. Того року поселенню було надано магдебурзьке право. Основними заняттями жителів було землеробство, а також тваринництво та бджільництво. Розвивалися й ремесла. 
     Коропець зазнав значних руйнувань від нападів турецько-татарських орд. Особливо руйнівним був напад 1607 року. Татари зрівняли містечко з землею. 
     Поступово втрачаючи своє попереднє значення, Коропець у документах за 1664 рік уже згадувався як село. Того року тут налічувалося 119 господарств, працювало 7 ремісників. Багато дворів стояло пустими. Діяло два млини. Руйнівні польсько-турецькі війни другої половини XVII ст., постійні напади турків і татар, реквізиції та постої польських військ вкрай розорили село. В квітні 1666 року польські жовніри забрали в жителів багато худоби, фуражу, грошей. Щоб зібрати гіберну (військовий податок), селян навіть били костурами2. 1672 року Коропець пограбувало й спалило турецько-татарське військо. Великого лиха завдавали селянам і посесори, які збільшували панщину, платежі. Село розорювалося, пустіло. Щоб забезпечити приплив населення, власники його на кілька років звільняли поселенців від податків, повинностей. Наприкінці XVII — в першій половині XVIII ст. сюди прибули селяни з Самбірщини, Мазовії, а найбільше — з гірських сіл Солотвинського староства3. За переписом 1724 року, в Коропці налічувалося 70 тяглових господарств, з них 7 мали по 1 волові, 55 — по 2, 7 дворів — по 4 воли. Крім того, було 11 піших господарств. Тяглові та піші господарства повинні були відробляти на користь фільварку по 2 дні панщини на тиждень від півланового наділу, три толоки, зажинки, обжинки, заорки, оборки, закоски та обкоски4. Селяни ремонтували дороги й греблі, відбували по черзі нічну і денну сторожі, вносили податки натурою. Незначна частина населення займалася ремеслами, торгівлею. В селі працювало 12 ремісників, у т. ч. 5 ткачів, 4 мельники, коваль, гончар, кушнір. Вони платили великий чинш, відбували повинності для фільварку. 
     Після загарбання в 1772 році частини західноукраїнських земель Австрією Коропець увійшов до Станіславського повіту (з 1867 — до Бучацького повіту). За «Йосифинською метрикою» в 1787 році за селом числилося 2199 моргів орної землі, 2360 моргів городів, сіножатей і пасовищ та 3964 морги лісів. Середня врожайність становила 11,1 корця з морга5. Частина селян зовсім не мала землі, наділи більшості господарств були мізерними. Згідно з «Францисканською метрикою» 1820 року в Коропці проживало 1748 жителів, було 307 господарств. З цієї кількості 11 дворів користувалися польовими наділами понад 20 моргів кожний, 104 — по 10—20 моргів, 146 господарств — від 5 до 10 моргів землі. 21 родина мала лише по кілька сажнів городу6. Селяни, як і раніше, відбували панщину, платили непомірно високі податки. Через неправильну класифікацію грунтів селяни, які мали землі гіршої якості, сплачували більший земельний податок, ніж поміщик. На початку XIX ст. вони вносили земельного податку 704 ринські золоті, а поміщик — 681. Великим експлуататором селянства була й церква. Костьолові, спорудженому ще 1421 року, належали сусідні села Дельова, Суходол і Тупали. Значною кількістю землі володіли й дві коропецькі православні церкви. Багато збитків завдавали стихійні лиха, особливо часті повені Дністра і Коропця. В 1819—1820 рр. від повені потерпіло понад 80 дворів села7
     Реформу 1848 року австрійський уряд провів насамперед в інтересах поміщиків. Селяни повинні були сплатити на їх користь 20-кратну вартість усіх річних кріпосних повинностей, на колишніх кріпаків лягав і головний тягар викупу за «визволення». Реформа спричинилася до дальшого розшарування селянства, обезземелення його. Основна частина орної землі, а також ліси, пасовища та інші угіддя залишилися в руках поміщиків. Через тяжкі економічні умови, безземелля селяни знову потрапляли в кабалу до поміщика. 
     Події першої російської революції 1905—1907 рр. сприяли посиленню революційно-визвольної боротьби, зростанню політичної свідомості селян. У березні 1906 року в Коропці спалахнув страйк сільськогосподарських робітників. Керував боротьбою страйковий комітет. На початку 1908 року селяни Коропця виступили проти кандидатури графа Бадені, який балотувався до сейму8. В день виборів до села прибули жандарми, які вчинили розправу над селянами. Від їхніх рук загинув один з організаторів страйкового комітету місцевий житель Марко Каганець. 
     Постійні нестатки, голод, хвороби були супутниками життя більшості селян. Хліба з власного поля ледве вистачало на 3—4 місяці. Основним продуктом харчування селян була картопля. Медичної допомоги жителям одержати було нізвідки: жоден лікар чи фельдшер у Коропці не працював. Парафіяльна школа почала діяти з кінця 20-х років XIX ст. 1856 року в мішаній двокласній школі, що була в селі, з 559 дітей шкільного віку вчилася лише незначна частина їх. Коли в другій половині XIX ст. виникла необхідність у будівництві нового приміщення для школи, громада, не маючи коштів і землі, звернулася по допомогу до поміщика, але той поставив вимогу, щоб навчання в школі провадилося виключно польською мовою. Селяни навідріз відмовилися від такої «щедрості». 


1 Материалы и исследования по археологии СССР, № 81, стор. 128. 
2 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 5, oп. 1, спр. 156, арк. 162,163; спр. 163, арк. 1084, 1085. 
3 Там же, арк. 162, 163; спр. 173, арк. 697—699; спр. 222, арк. 517—520; ЛНБ АН УРСР, відділ рукописів, ф. Яблоновських, інв. № 70/1. 
4 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 5, oп. 1, спр. 222, арк. 517—520. 
5 Там же, ф. 19, оп. 6, спр. 100, арк. 14—20. 
6 Там же, ф. 20, оп. 6, спр. 80, арк. 150—165. 
7 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 20, оп. 6, спр. 80, арк. З, 4, 6, 8—10, 17, 19—27, 136—147. 
8 Торжество історичної справедливості, стор. 274. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )