Теребовля 

     Теребовля — місто, адміністративний центр Теребовлянського району Тернопільської області, розташоване в долині річки Гнізни, притоки Серету, за 32 км від обласного центру. Залізнична станція на лінії Тернопіль — Чернівці.
     Територія міста заселена з давніх часів. На його околицях досліджено поселення, курганні поховання та безкурганний могильник доби бронзи. Знайдено бронзовий посуд, наконечники стріл скіфського періоду VII—VI ст. до н. е., а також грецькі та римські монети II ст. н. е. Виявлено також поселення і могильник черняхівської культури1
     Вперше Теребовля згадується в Іпатіївському літопису під 1097 роком2. Тоді вона містилася на мисі при злитті рік Серету й Гнізни, де пізніше виникло село Зеленче (1958 року приєднане до села Семенова)3. Знаходячись на схрещенні важливих торгових шляхів, Теребовля швидко зростала й перетворилася у значний ремісничий і торговий центр. Знайдені на території городища формочки для відливки ювелірних виробів, бронзові штампи, а також два скарби (по кілька сот кольорових скляних браслетів у кожному) свідчать про те, що в місті існували ювелірні й склоробні майстерні4
     Наприкінці XI ст. місто стало центром удільного Теребовльського князівства (виникло не раніше 1084 p.), до складу якого входили землі південно-східної Галичини, Буковини, Поділля. Першим його князем вважають Василька Ростиславича. Боячись політичного зростання Теребовльського князівства, київський князь Святополк Ізяславич пішов на змову з володимиро-волинським князем Давидом Ігоревичем, який 1097 року в Звенигороді поблизу Києва підступно осліпив Василька Ростиславича. 
     1124 року князівство перейшло до синів Василька Ростиславича Івана та Григорія. В 1144 році на чолі князівства став Володимирко, їхній двоюрідний брат, який об’єднав під своєю владою Перемишлянсько-Звенигородське й Теребовльське князівства, утворивши Галицьке князівство з столицею у Галичі5. В 1199 році володимиро-волинський князь Роман Мстиславич за допомогою бояр об’єднав Галицьке князівство з Володимиро-Волинським в єдине Галицько-Волинське князівство. В 1211 році теребовльським князем на короткий час став Ізяслав, син сіверського князя Володимира Ігоревича6. Разом з батьком та його братами, які в той час володіли Галичем, Перемишлем і Звенигородом, він намагався зміцнити свою владу. Але бояри організували проти Ігоревичів похід угорських і польських військ. Того самого 1211 року в ряді битв, одна з яких відбулася під Теребовлею, Ігоревичі були розбиті, захоплені в полон і страчені. У 1241 році разом з іншими галицькими містами монголо-татари вщент зруйнували Теребовлю7
     В 1349 році Теребовля була загарбана шляхетською Польщею і стала королівською власністю. У 1366 році споруджено мурований замок. З того часу Теребовля стає однією з прикордонних фортець польських володінь на Україні. В 1389 році польський король Ягайло надав Теребовлі магдебурзьке право. З утворенням у 1434 році Руського воєводства Теребовля стала повітовим містом8, де влаштовувалися великі ярмарки. Після спустошливих нападів татарських орд у 1498, 1508, 1515, 1516 pp. Теребовля на деякий час занепала, скоротилися ремесло, торгівля. 
     Друга половина XVI — початок XVII ст. були роками пожвавлення економічного життя Теребовлі. У 1565 році тут проживало близько 1400 чоловік, з них 237 господарів і 51 комірник9. За люстрацією 1572 року, налічувалося 248 будинків. В 1578 році виникли цехи — кушнірський і шевський. Протягом 1590—1648 pp. існувало 25 видів ремесел. Серед ремісників були мечники, муляри, гончарі, бондарі, ткачі, шевці, пивовари, медовари, золотники, кушніри, воскобійники, дьогтярі та інші. У 1617 році в Теребовлі виник кравецький, а в 40-х роках XVII ст. — ткацький і різницький цехи. Щороку відбувалося по кілька ярмарків. Тільки протягом літа й осені 1607 року через Теребовлю з Поділля та Брацлавщини на ярмарки було прогнано 6 тис. волів. На ярмарках у Теребовлі продавалися й іноземні товари. 
     Розвиток міста сприяв швидкому збільшенню населення, яке до середини XVII ст. зросло майже до 3 тис. чоловік. Соціальний склад населення був строкатим. Верхівку складали багаті купці, власники млинів, гуралень, броварень, солодовень, шляхтичі, що жили в місті; до середнього прошарку належали цехові майстри, торговці, власники будинків і грунтів; до бідноти — малоземельні, збіглі селяни, ремісники-партачі (не члени цеху), комірники, халупники, жебраки та інші. 
     Мешканці, міста, крім старости, католицького духовенства, міських урядовців, слуг, обкладалися численними податками. Вони платили податок на користь держави (побор), який іноді збирався кілька разів на рік (у 1613 році — три рази, у 1620 — 8 разів, у 1628 році — 12 разів). З 1629 року в Польщі було запроваджено подимний податок (по 2—3 злоті від будинку). На користь міста стягувалася плата за житлові будинки та грунтовий податок від ланів і лісів. Існувало ряд непрямих податків. 
     Серед повинностей на користь держави були підводна та стаційна — обов’язок перевозити королівських слуг і гінців, чужоземних послів, утримувати їх під час перебування в місті. Однією з найтяжчих для населення повинностей було утримання військ узимку. Витрати на це у кілька раз перевищували вартість інших податків і платежів. Війська, розквартировані в місті, грабували населення, чинили різні насильства, у зв’язку з чим жителі вступали з ними в збройні сутички. В Теребовлі сутички населення з військом відбулися в 1602, 1618 і 1619 роках. Не раз виникали збройні конфлікти між міщанами і шляхтичами, які, осівши в навколишніх селах, грабували на дорогах купців, завдавали шкоди господарствам міщан, силою повертали селян, що втекли, до міста. Кілька разів міщани відбивали наскоки шляхтичів у 1631—1633 і в 1646 роках. Захищаючи інтереси багатої шляхти, королівські старости й війти перекладали податковий тягар і повинності на бідніші верстви населення міста. Проти старости й міської аристократії спільно виступало українське й польське населення. 1606 року міщани відмовилися сплачувати податки, у 1609 році не виконували розпоряджень міських властей, у 1611 році не допустили обрання на бургомістра Бубльовича, якого підтримував війт. І в наступні роки міщани не раз відмовлялися від сплати податків та виконання робіт у замку, яких вимагав староста. У 1616 році, зібравшись таємно, жителі Теребовлі вирішили не визнавати влади старости. Для розправи и непокірними король надіслав до Теребовлі комісію. Учасників виступу Каліша Щуцького та міщанина Данила засудили до страти, кількох чоловік кинули на 6 тижнів до в’язниці, після чого їх позбавили права жити в місті. Інших учасників руху було засуджено на піврічне ув’язнення з відбуванням покарання у Теребовлянському замку10
     Проте виступи жителів міста продовжувалися. Зокрема, в 1631 році після великої пожежі, яка майже знищила Теребовлю, міщани відмовилися від сплати податків та відбування повинностей. У відповідь староста посилив утиски, змушуючи населення до безплатних робіт на будівництві замку та в своєму господарстві, конфіскував майно жителів, відбирав навіть печений хліб і тісто. Непокірних кидали у в’язницю, піддавали тортурам. 
     Однією з форм поневолення українського населення були релігійні утиски. У відповідь на посилення наступу католицизму після Брестської унії 1569 року прокотилася хвиля антиуніатських виступів. У 1614 році українське населення Теребовлі захопило церкву, де правив уніатський піп, побило його й кинуло на три дні до льоху. 
     Особливо активізувалася боротьба жителів міста проти шляхти під час визвольної війни 1648—1654 рр. У липні—серпні 1648 року народні виступи переросли у повстання. Теребовля стала одним з центрів народно-визвольного руху на Галицькому Поділлі, поблизу неї зосередилося кілька тисяч повстанців. 
     Після Пилявецької битви перелякана шляхта втекла з міста. Скориставшись цим, на початку жовтня міщани організували півтисячний загін, розбили його на сотні, обрали старшину. Керівництво повсталими очолили сотники Федір Бориславський, Яцко Великий, Іван Рудий, Кипріян Швець й осавул Василь11. Повстанці напали на старостинський замок, захопили майно, знищили костьол і з активною допомогою козацьких загонів повністю оволоділи містом. 
     До теребовлянських міщан почали приєднуватися й селяни з навколишніх сіл. Зрослий чисельно повстанський загін здобув поблизу Теребовлі двори шляхтичів Рачинського й Чарнецького, потім рушив у похід на села Підгайчики, Кровинку. Після поразки повстанців у березні 1649 року було заарештовано керівників та багато учасників повстання. 
     Антифеодальна боротьба продовжувалася і після визвольної війни. Теребовлянський повіт став центром опришківського руху на Поділлі. В 1656 році опришки навіть зробили спробу здобути Теребовлянський замок. Шляхта, неспроможна придушити цей рух власними силами, покликала на допомогу шляхту Галицького і Коломийського повітів. Король наказав їм «тих опришків, де лише можна, громити і нищити»12. Особливо активно діяли опришки в 1657 році. Безчинства шляхти, голод, епідемії призвели до значних руйнувань і зменшення населення Теребовлі. За люстрацією 1664 року, у Новому місті з 127 будинків уціліло тільки 17, на валу з 161 залишилося 7, у Старому місті налічувалося лише 107 будинків. У місті не працювали крамниці, пекарні, занепало ремесло13
     Великого лиха зазнало населення під час турецько-польських війн. Так, 1675 року турецько-татарські війська дощенту зруйнували Теребовлю і навколишні села. Лише замок витримав облогу, що тривала з 29 вересня до 6 жовтня14. На той час Теребовлянський замок, збудований на місці старого замку в 1631 році, був значною оборонною спорудою. Його подвір’я оточували муровані стіни завтовшки 4 м з велетенською баштою на краю гори і двома баштами з напільного боку, перед якими були викопані глибокі рови. 
     Для того щоб прискорити відбудову Теребовлі, польський уряд у 1676 році звільнив її жителів від усіх податків на 10 років, але це нічого не дало, бо напади турецько-татарських орд не припинялися. У 1688 році місто зазнало нового руйнівного нападу, під час якого воно було спалене, а багато жителів забрано в неволю. Вщент зруйнований замок більше не відбудовувався. 
     Спустошливі війни другої половини XVII ст. значною мірою затримали економічний і культурний розвиток міста. До того ж, жителі Теребовлі терпіли й від різних епідемій та частих неврожаїв. На початку XVIII ст. економічне життя дещо пожвавилось. У 1722 році тут були шевський, кушнірський та кравецький цехи. Торгівлею займалися також вірмени, які проживали в місті. 
     В 1772 році Теребовля потрапила під владу Австрії і стала повітовим містом Тернопільського округу. 1778 року в місті налічувалося 395 будинків, 420 сімей або 2110 мешканців15. Були винокурня, 3 млини, школа. З 4802 моргів орної землі та інших угідь 3833 морги належали міщанам, 829 моргів — духовенству, домінії та місту16
     З 1810 по 1815 рік Теребовля входила до складу Росії. В цей час вона була центром однойменного округу. Російський уряд скасував феодальні повинності міщан, дещо зменшив повинності селян. У Теребовлі за державні кошти було збудовано два адміністративні будинки. Після того як Теребовля знову підпала під владу Австрії, були повністю ліквідовані навіть й ті незначні привілеї, які надала населенню російська адміністрація. 
     Після реформи 1848 року швидко йшов процес класового розшарування. В місто хлинула маса селян навколишніх сіл, які, розорюючись, поповнювали ряди міської бідноти, перетворюючись у наймитів. У 60-х роках XIX ст. великим підприємством вважалася каменоломня, де добували камінь для виготовлення млинових жорен. Тут працювало від 100 до 150 робітників. Діяло 5 млинів. З ремесел найбільш поширеними були гончарство, бондарство, виробництво цегли, кошиків, сукна. Існувало чотири цехи — шевський, різницький, ткацький, хутровий17
     Трудящі міста терпіли тяжкий економічний і соціальний гніт. Хоч у 1885 році робітники домоглися від австрійського уряду встановлення 11-годинного робочого дня, він, як правило, тривав набагато більше. Робітникам, що були зайняті на будівництві залізниці Тернопіль—Копичинці, яка пройшла через Теребовлю (стала до ладу 1896 року), або на дрібних підприємствах — цегельні, млині, пекарні, доводилося працювати до 16 годин на добу. Від ранку до пізнього вечора працювали наймити на поміщицьких і куркульських полях. За довгий робочий день робітники одержували настільки низьку заробітну плату, що її не вистачало навіть на напівголодне існування. Шукаючи виходу з тяжкого становища, чимало бідняків емігрувало за кордон. Лише протягом 1895—1898 рр. з міста виїхала 41 родина18.
     Під впливом революційної боротьби робітників Росії відбулися заворушення і в Теребовлі. Значного розміру набрала боротьба селян за сервітути. 
     Влітку 1902 року в Теребовлянському повіті спалахнув страйк сільськогосподарських робітників, які працювали в поміщицьких господарствах. Характерною рисою його було те, що проти панського визиску єдиним фронтом виступали українські і польські селяни. Страйкарі відмовилися збирати урожай на умовах, що їм пропонували поміщики, вимагали права користування луками тощо19
     Власті майже не приділяли уваги поліпшенню медичного обслуговування населення. Наприкінці XIX ст. в Теребовлянському повіті один лікар припадав більш як на 14 тис. чоловік, а одна аптека — майже на 24 тис. жителів. Серед трудящих поширювалися віспа, скарлатина, тиф, дифтерія, холера та інші хвороби, від яких вмирало близько 43 проц. дітей до 6-річного віку. 
     Мало дбали тут про освіту населення. В 1890 році 70,6 проц. жителів Теребовлянського повіту не знало грамоти. В місті діяли п’ятикласні чоловіча й жіноча та народна школи. Трудящі маси через скрутне матеріальне становище майже не мали змоги вчити своїх дітей грамоти. 


1   Материалы и исследования по археологии СССР, вып. 82, стор. 48. 
2   Полное собрание русских летописей, т. 2. М., 1962, сгор. 231. 
3   Існує думка деяких учених, що в середині XIV ст. Теребовлю перенесли на нове місце, де вона знаходиться і тепер. (Материалы и исследования по археологии СССР, № 140. Л., 1967, стор. 24, 25, 103). 
4   О. О. Ратич. Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР, стор. 64, 69; Материалы по археологии Северного Причерноморья, вып. 4. Одесса, 1962, стор. 246—259. 
5   Д. Зубрицкий. История древнего Галицко-Русского княжества, ч. 2. Львов, 1852, стор. 56, 57. 
6   В. Т. Пашуто. Очерки по истории Галицко-Волыиской Руси. М., 1950, стор. 197. 
7   М. Balinski i Т. Lipinski. Starozytna Polska, t. 2, cz. 2, стор. 726. 
8   Журп. «Архіви України», 1968, № 1, стор. 35. 
9   А. И. Баранович. Украина накануне освободительной войны середины XVII в., «стор. 180. 
10 Е. Ногnоwa. Stosunki ekonomiczno-spoleczne, стор. 153, 178, 216, 262, 265, 266,270, 282-286. 
11 В. В. Грабовецький. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр., стор. 57, 58, 80. 
12 3 історії західноукраїнських земель, вип. 2, стор. 54. 
13 М. Balinski і Т. Lipinski. Starozytna Polska, t. 2, cz. 2, стор. 730. 
14 J. Zagorski. Dzieje Polskie chronologicznie ulozone. Warszawa, 1901, стор. 194. 
15 J. A. Bayger. Powiat Trembowelski. Szkic geograficzno-historyczny i etnograficzny. Lwow, 1892, стор. 214, 215, 220. 
16 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 19, оп. 17, спр. 209, арк. 22, 23, 42, 99. 
17 Statystyka miast і miasteczek powiatowych wedlug nowej organizacji kraju. 1866, стор. 57. 
18 J. A. Bayger. Powiat Trembowelski, стор. 155. 
19 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 1, стор. 680, 681. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )