Струсів 

     Струсів — село в Україні, Теребовлянського району Тернопільської області, розкинулось на правому березі річки Серету, за 12 км від райцентру і за 4 км від залізничної станції Микулинці-Струсів на лінії Тернопіль — Чернівці. 
     На території сучасного села люди селилися з давніх часів. Про це свідчать залишки давньоруського городища XI—XIII століть1
     Коли в 1434 році польські феодали загарбали частину Поділля, село під назвою Підбогородиче (Підбогородичин) згадувалося в тогочасних документах як власність якогось Януша з Оринина2. На початку XVI ст. воно стало називатися Струсовим (від прізвища його тодішніх власників). В цей період над урочищем Чортовою Деброю було побудовано укріплений замок. У 1610 році власник села одержав королівський привілей на проведення двох ярмарків на рік і кожного вівторка базарів3, що сприяло розвиткові торгівлі й ремесла. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. найбільшого поширення набули мулярство і теслярство. 1635 року в місті було 153 будинки, 4 лани землі. Всі мешканці Струсова, що мали земельні наділи, виконували на користь феодала різні повинності — жали, косили хліб, складали його в стоги, ремонтували мости, дороги тощо. 
     Жителі Струсова багато терпіли не лише від феодалів і церкви, а й від грабіжницьких нападів татар. Феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт, що важким тягарем лягав на селян і міщан, нерідко призводив до відкритих виступів проти поневолювачів. Під час визвольної війни 1648—1654 рр. селянсько-козацьке військо, вступивши на Теребовлянщину, здобуло Струсівський замок. Жителі Струсова разом з селянами навколишніх сіл розгромили поміщицькі маєтки в Соснові та Соколові4. У роки війни польські війська й татарські орди зруйнували в Струсові понад 140 будинків. 
     Містечко повільно піднімалося з руїн. У 1718 році ще нечисленні ремісники Струсова об’єдналися в цехи. 1747 року було затверджено статут цеху столярів, римарів, колодіїв, бондарів, слюсарів, ковалів, котлярів і гончарів, який об’єднав також ремісників цих професій з навколишніх сіл. Цехові дозволили брати «ярмаркове» з приїжджих ремісників за продаж їхніх виробів у Струсові. Статут нормував права та обов’язки членів цеху, умови переведення учнів у підмайстри. Ремісники звільнялися від сплати податків5
     Після загарбання Східної Галичини Австрією у 1772 році Струсів перебував по 1—2 роки в оренді різних осіб, які нещадно експлуатували місцеве населення. У 1787 році в містечку налічувалося 196 будинків, було 2 заїжджі двори, кілька невеликих крамниць, що стояли навколо ринкової площі. Діяло 2 водяні млини та броварня, які належали поміщикові. Ремісники сплачували панському дворові грошовий чинш у розмірі від 1 флорина 7 крейцерів до 10 флоринів з двору, чиншові шляхтичі давали разом 42 флорини 7 крейцерів (вони ж виконували роль гінців), торговці платили від 1,5 до 3 флоринів. Мельники були зобов’язані, крім чиншу, працювати на ремонті панських будинків. Із загальної кількості 9014 моргів угідь поміщикові належало понад 6 тис. моргів, церкві й костьолу —128 моргів. У користуванні селян було 2697 моргів землі. 
     Селяни з земельними наділами відробляли панщину, давали данину натурою та сплачували чинш грішми. 6 парових дворів відробляли по 104 дні панщини на рік, давали данину натурою і грішми, 9 поєдинкових дворів — 81 день панщини і половинну норму данини і чиншу, 36 дворів піших — 52 дні панщини, 2 курки, 9 крейцерів грішми. Крім того, кожне господарство мусило напрясти кілька мітків з панського волокна. Халупники відробляли 12 днів панщини під час сінокосу й жнив. Хто тримав пасіку, давав бджільну десятину, а якщо вуликів було менше, то платив грішми. Міщани давали також овечу десятину, «жорнове» від жорен та «жирове» від свиней6
     У 90-х роках XVIII ст.— на початку XIX ст. орендар Струсівського ключа, перерозподіливши міщанські землі, зменшив їхні наділи, збільшив чинш. 
     Дальше посилення експлуатації зумовило нове піднесення антифеодальної боротьби. У селах Струсівського ключа селянські заворушення набули значних розмірів. У листопаді 1803 року селяни збирали гроші для написання скарги на поміщика і ведення судового процесу проти нього. Одночасно вони відмовлялися виконувати повинності. У січні 1804 року після невдалих спроб втихомирити громади, орендар звернувся до Тернопільського окружного староства з проханням в разі продовження опору селян вислати проти них військову команду7. Селяни кілька разів підпалювали панську гуральню. Не маючи змоги купити робочу худобу, селяни 1823 року вимагали перевести їх з тяглових наділів на піші8
     У зв’язку з селянським повстанням в західних округах Галичини у лютому 1846 року виникли заворушення і в Струсові. Влітку того ж року селяни відмовилися виконувати панщину в розмірах, визначених поміщиком, погодившись відробляти лише половину. Окружний комісар кілька днів «умовляв» селян стати до роботи, але не зміг нічого вдіяти. 
     На час реформи 1848 року більшість жителів Струсова не мала землі і терпіла нестатки. А оскільки під час реформи вони одержали тільки ту землю, якою користувалися раніше, то земельний голод тримав їх у лещатах і після 1848 року. До того ж викуп з кріпацтва коштував міщанам великої суми грошей, яку вони сплачували майже до кінця XIX ст. У 1860 році місцевому поміщикові Баворовському належало 4190 моргів земельних угідь, у т. ч. 718 моргів орної землі і 3396 моргів лісу. 200 господарств міщан і жителів передмістя, які налічували майже 2 тис. чоловік, мали 1463 морги орної землі, 82 морги лук та городів, 171 морг пасовиськ9. Лісу вони не мали зовсім. Їхні земельні ділянки здебільшого не перевищували 2 — 2,5 морга. Міщани і далі мусили відробляти в панському маєтку або платити гроші за користування лісом, пасовищами. 
     З розвитком капіталізму в містечку виникло ряд підприємств. Наприкінці XIX ст. найбільшим з них був паровий вальцьовий млин, на якому працювало 40 робітників, діяла невелика крупорушка. З кустарних промислів значного поширення набуло гончарне виробництво. У містечку працювало близько 20 гончарів, які виробляли переважно чорний неполив’яний посуд, високі глечики з вузькими шийками, горщики, глеки з широкими розхилами, перснеподібні куманці, миски, тигельки, свічники, дитячі іграшки тощо. Вироби гончарів відзначалися старанним моделюванням форм. Їх збували у Струсові, а також у навколишніх селах та містечках. На початку XX ст., не витримуючи конкуренції фабричних виробів, гончарство почало поступово занепадати. Частина знедолених, не знаходячи роботи ні в Струсові, ні в навколишніх містах, залишала рідний край і виїжджала до Канади, Аргентіни та інших країн. 
     У 1900 році в містечку працювало 2 приватні лікарі, 3 акушерки, діяла аптека (з 1892 р.). Проте через високу плату за лікування бідне населення не могло користуватися кваліфікованою медичною допомогою. Тому тут часто спалахували епідемії, зокрема холери. 
     До середини XIX ст. в містечку не було жодного навчального закладу. Лише в 1845 році відкрилася початкова школа. На початку XX ст. діяла чотирикласна народна школа, викладання в ній велося польською мовою. 
     1873 року у Струсові відкрито народну читальню — першу в Теребовлянському повіті бібліотеку, яка налічувала 275 книжок, організовано драматичний і бджолярсько-садівничий гуртки. Спочатку читальня містилася в громадській канцелярії, а згодом у місцевій школі. Коли ж наприкінці XIX ст. дирекція польської школи відмовила читальні в притулку, книги перенесли в домівки читачів. 


1 О. О. Ратич. Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР, стор. 81. 
2 Р. Dabkowski. Podzial administracyjny wojewodztwa Ruskiego i Belzkiego w XV wieku, стор. 74. 
3 J. A. Bayger. Powiat Trembowelski, стор. 185. 
4 В. В. Грабовецький. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр. стор. 82. 
5 І. A. Bayger. Powiat Trembowelski, стор. 185—190. 
6 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 18, спр. 4494, арк. 1—29. 
7 Ф. І. Стеблій. Боротьба селян Східної Галичини проти феодального гніту в першій половині XIX ст., стор. 104, 105. 
8 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 181, оп. 1, спр. 3536, арк. 47; Філіал Львівського облдержархіву у Самборі, ф. 493, оп. 1, спр. 28, арк. 31. 
9 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 181, оп. 1, спр. 3496, арк. 13. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )