Шумськ

     Шумськ — місто, районний центр в Тернопільській області, розташоване на правому березі річки Вілії, притоки Горині, за 105 км на північний схід від Тернополя. Через селище проходить автошлях, що зв’язує Тернопіль з Шепетівкою. До найближчої залізничної станції Лепесівка на лінії Тернопіль — Шепетівка 32 км. 
     Людські поселення на цій території виникли здавна. Поблизу села Рохманова виявлено поселення черняхівської культури, а в околицях Шумського — давньоруське городище1. Шумськ був значним населеним пунктом уже за часів Київської Русі. Перша письмова згадка про нього зустрічається в Іпатіївському літопису під 1149 роком2
     Внаслідок міжусобної боротьби в Київській Русі в 1150 році галицький князь Володимирко захопив Шумськ, який до цього належав київському князеві3. 1157 року місто стало центром одного з невеликих удільних князівств, залежних від Володимиро-Волинського князівства, 1170 року перейшло у володіння дорогобузького князя, а 1208 — луцького. 
     У XII—XIII ст. Шумськ став одним із великих міст Волині. Він був обнесений валами, до яких з півночі та сходу прилягав великий став. Укріплена частина міста займала площу 2,7 га. Річку Вілію перетинали міст та гребля, нижче якої були два водяні млини4. Населення займалося орним землеробством, а також скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом, ремеслами. Жителі сплачували князеві данину. 
     Міжусобиці, напади зовнішніх ворогів завдавали шкоди Шумську й протягом наступних століть. Населення терпіло від неодноразових нападів угорців, які, скориставшись міжусобицями, прагнули захопити галицько-волинські землі. Та найбільших руйнувань завдали Шумську 1241 року монголо-татарські завойовники, які, захопивши місто, спалили його, а населення, яке не встигло сховатися в навколишніх лісах, знищили або ж полонили. Напади монголо-татар повторювалися і в наступні роки. 
     В середині XIV ст. литовські князі, скориставшись роздробленістю руських земель і ослабленням їх внаслідок монголо-татарської навали, посилили наступ на Волинь. Шумськ, як і вся Волинь, підпав під владу феодальної Литви. На початку XV ст., у зв’язку з ліквідацією удільних князівств, місто втратило значення адміністративного й економічного центру і перейшло під владу окремих феодалів. У 1513 році литовський князь видав грамоту на володіння Шумськом старості Кременецького замку, українському бояринові Іванові Богушу5. Після його смерті в 1527 році сини і внуки поділили місто на дві частини — власне Шумськ з замком (споруджено десь у XIII ст.) і Пігаси, розміщені на лівому березі річки Вілії. 1580 року Пігаси виділилися в самостійний населений пункт під назвою Рохманів. Близько 70 років точилася боротьба спадкоємців, внаслідок чого Шумськ далі занепадав і перетворився на невелике містечко. Характерним для того часу було дальше закріпачення селян, посилення експлуатації, насамперед зростання панщини. 1557 року було введено «Уставу на волоки». Волочна поміра частково руйнувала сільську общину, посилювала феодальну залежність селян і зменшувала площу земель, що були в їхньому спільному користуванні — пасовищ, лісів та ін. За люстрацією Кременецького староства 1563 року одиницею відбування селянських повинностей визначалося волочне господарство. Селяни виконували й окремі роботи для замку — косили й звозили сіно тощо. Частина селян, здебільшого городники, відбувала й панщину, що становила два дні на тиждень. Волочний спосіб господарства, який дедалі поширювався, супроводився збільшенням панщини — на початку 70-х років XVI ст. вона вже доходила до 3 днів на тиждень з волоки6. Селяни становили переважну більшість населення Шумська. В XVI ст. кількість ремісників у містечку не перевищувала 10—15 проц. від загального числа жителів, у XVII — 15—20 проц. Міщани, зокрема ремісники, теж повинні були виконувати повинності на користь феодала. 
     Після Люблінської унії 1569 року Шумськ у складі Волині потрапив під владу шляхетської Польщі. У XVII ст. він перейшов до волинського воєводи М. Малинського (спадкоємці його володіли містечком до середини XVIII століття). 
     Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років багато жителів Шумська поповнювало лави селянсько-козацького війська, зокрема, загони під командуванням полковника Колодки, які перебували в містечку наприкінці вересня 1648 року7
     В другій половині XVII ст. Шумськ, який залишився у складі Польщі, зазнавав неодноразових нападів турецько-татарських орд. Значних руйнувань завдали вони містечку й сусідньому селу Рохманову в 1674 і 1676 роках. Українське населення Шумська зазнавало великих національних і релігійних утисків. Власник містечка 1637 року заснував василіанський уніатський монастир. Йому передали колишню православну церкву, що існувала з XIV ст. 1676 року монастир перейшов до францісканців. З цього часу він став центром насадження католицизму в окрузі. В 1715 році збудовано костьол8. Багато лиха завдала Шумську пожежа, що сталася 1761 року. Вогонь знищив третину будівель містечка,чимало родин лишилося без майна й жител9
     Після возз’єднання 1793 року Волині з Лівобережною Україною в складі Росії Шумськ став волосним центром Кременецького повіту Волинського намісництва (з 1797 року — губернії). На 1861 рік у містечку проживало 1642 чоловіка, в т. ч. 195 ремісників. Переважна більшість населення займалася сільським господарством. Незначна частина його працювала на скляному заводі, заснованому 1848 року10. Після скасування кріпосного права в 1861 році селяни до вересня 1863 року перебували в стані тимчасовозобов’язаних. Протягом того часу вони мусили відробляти на користь поміщика 20 чоловічих піших днів на рік або сплачувати оброк. За розміром землеволодіння, що не перевищувало 4,5 десятини на двір, Шумськ віднесли до другої категорії. Після введення уставної грамоти селяни мали протягом 49 років сплачувати обов’язковий викуп, що значно перевищував ринкову вартість землі11
     В післяреформений період більш інтенсивно відбувався розвиток промисловості в містечку. На 1868 рік тут працювали винокурний, цегельний, пивоварний, З шкіряні заводи, 2 невеликі ткацькі фабрики, де виготовлялося полотно. Найбільшим підприємством був винокурний завод. Пожвавлення економічного розвитку привело до зростання населення містечка — у 80-х роках XIX ст. тут проживало близько 2,3 тис. чоловік12
     Медичне обслуговування населення здійснювала лікарня, відкрита 1874 року, де працювали лікар і акушерка. Була аптека. В 1871 році створено однокласне народне училище. Біднякам, навіть якщо вони поступали до училища, не завжди вдавалося закінчити навчання через матеріальні нестатки. У 1898 році училище було перетворене на двокласне сільське, де працювало 6 учителів, відвідувало його 189 учнів13


1   Материалы и исследования по археологии СССР, N° 82, стор. 48; Труды одиннадцатого археологического съезда в Киеве. 1899, т. 1. М., 1901, стор. 148—153. 
2   А. И. Насонов. «Русская земля» и образование территории древне-русского государства. М., 1951, стор. 130; Полное собрание русских летописей, т. 25. М.-Л., 1949, стор. 46. 
3   И. Шараневич. История Галицко-Володимирской Руси от найдавнейших времен до року 1453. Львов, 1863, стор. 40. 
4   Материалы для исследования Волынской губернии, вып. 2. Житомир, 1869, стор. 11. 
5   Історія України в документах і матеріалах, т. 1. К., 1939, стор. 175; Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 359,360. 
6   Історія Української РСР, т. 1, стор. 130. 
7   Б. Ельгорт, С. Нечай, М. Приходько. Тернопільщина, стор. 153. 
8   Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 358—362. 
9   Slownik geograficzny, t. З, стор. 77, 78. 
10 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1. К., 1959, стор. 454. 
11 Отмена крепостного права на Украине, стор. 166, 168, 169, 284—286. 
12 Slownik geograficzny, t. З, стор. 77. 
13 Н.И.Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 368; Памятная книжка дирекции народных училищ Волынской губернии на 1913 г. Житомир, 1913, стор. 228.
  


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )