Копичинці 

     Копичинці — місто Гусятинського району Тернопільської області, розташоване у південній частині Волино-Подільської височини, на річці Нічлаві. Залізнична станція. Відстань до районного центру 24 км. Через місто проходить автошлях Тернопіль—Чернівці. 
     На території міста і його околиць виявлено залишки поселення трипільської культури (III тис. до н. е.) та слов’янське поселення VIII—IX ст. н. е.1. Перші письмові відомості про Копичинці належать до першої половини XIV ст.. На той час селом володіли Копичинські. Копичинці не раз зазнавали нападів зовнішніх ворогів, населення терпіло і від міжусобиць, які нерідко виникали між магнатами. У 1443 році тут було споруджено замок2
     Поступово Копичинці стають досить значним поселенням і в письмових документах за 1564 рік вже згадуються як місто3. Наприкінці XVI ст. навколо міста, яке швидко зростало, виникли присілки Баворівщина, Калинівщина, Кутець, Гора, де селилося переважно ремісниче населення. На початку XVII століття значного розвитку набули ковальство, гончарство, кушнірство, гарбарство тощо. Свої вироби ремісники збували на місцевому ринку, на ярмарках найближчих міст і сіл. Але основним заняттям жителів лишалося землеробство. Закріпачення населення посилювалося. Спочатку панщина становила 2 дні на тиждень, з часом вона збільшилася до 3 днів. Крім того, кріпаки платили поміщикові натуральну й грошову данини, виконували численні додаткові повинності. 
     Населення Копичинців терпіло не лише від визиску місцевих магнатів, але й від частих нападів татар. Особливо великого спустошення зазнало місто у 1605, 1607, 1613, 1616, 1623, 1626 роках. У зв’язку з постійною загрозою турецько-татарських нападів королівський уряд і місцеві магнати були змушені тримати тут значний гарнізон. Утримання його важким тягарем лягало на плечі жителів міста. Вони не раз скаржилися Теребовлянській повітовій управі на безчинства жовнірів, які грабували їх, нерідко навіть палили будівлі. У 1626 році населення міста, обурене діями жовнірів загону шляхтича Лаща, роззброїло і вигнало їх з міста4
     Коли спалахнула визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі (1648—1654 рр.), місцеві селяни й ремісники масово вступали до повстанських загонів. Повстанці спалили панські будівлі в Копичинцях і Хоросткові, а в жовтні 1648 року разом з повсталими міщанами міста Теребовлі захопили Теребовлянський замок. Багато місцевих жителів влилося до селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького, що отаборилося між Копичинцями та Хоростковом. 
     У1672 році Поділля захопили турецько-татарські війська. 11 років під турецьким ігом перебували й Копичинці. За найменшу непокору турки вбивали людей, палили їх житла. Місто спустіло, зменшилася кількість населення, занепали торгівля й ремесло. 1683 року місто знову потрапило під владу шляхетської Польщі. 
     1772 року Копичинцями заволоділа Австрія. Становище трудящих мас дедалі гіршало. Посилився соціально-економічний гніт, зокрема зросли податки, збільшилася кількість днів різних відробітків. У 80-х роках XVIII ст. з 4387 моргів орної землі 1107 моргів лук, пасовиськ і городів, 2241 моргу лісу поміщикові належало близько 1400 моргів орної землі, 588 моргів лук, пасовиськ і городів5
     За «Описом діючих повинностей до 1789 року», населення Копичинців поділялося на парових, поєдинків, піших, халупників, комірників, ремісників і чиншову шляхту. 
     Парові селяни користувалися 24 моргами польової землі і 4 моргами сіножаті. Протягом 29 літніх тижнів вони відробляли 3 дні панщини щотижня, в зимовий період — по 2 дні на тиждень, разом 133 робочі дні (з парою коней). Додаткової панщини вони відробляли на рік 12 днів, шарварків — також 12, разом 157 днів. Відбували також одну поїздку на далеку відстань або платили 8 злотих, що дорівнювало 16—20 панщинним дням. Кожний паровий двір мав стовкти два корці проса на пшоно, вимочити, витіпати й вим’яти дві копи конопель, а також напрясти два мітки пряжі. Крім того, парові двори давали панові натуральну або грошову данину. Якщо всі повинності, данину й чинші перевести в піші робочі дні (за прийнятою тоді оцінкою), то вони становили на рік 361 день пішої панщини6
     Поєдинки, або півселяни, мали в користуванні половинний наділ і відбували таку ж кількість панщинних днів, що й парові, тільки з одним конем. Осипи (данина зерном) для них становили половину норми парових. 
     Піші (чвертьселяни) мали в користуванні чверть наділу і відбували ту саму кількість днів, що й парові, але без тяглової худоби. Данина для них птицею становила половину норми парового селянина. 
     Халупники, якщо вони, крім хати, користувалися городами, відбували звичайної панщини один день щотижня, або 52 дні на рік. Літні й шарваркові дні халупники відробляли нарівні з пішими. Бджільну десятину, садові повинності халупники, як і поєдинки та піші, виконували нарівні з паровими. 
     Ремісники користувалися городньою землею, за яку зобов’язані були платити чинш залежно від розмірів ділянок. Крім того, вони відробляли на пана 12 літніх і 12 шарваркових днів. 
     У 1810—1815 рр. місто входило до складу Росії. Хоч російська адміністрація і залишила чинними всі види податків, запроваджених австрійським урядом, але значно зменшила їх, дещо обмежила свавілля польської шляхти, заборонила за рахунок шарварків лагодити мости, греблі, які належали власникам. Було ліквідовано панщинні повинності для міщан. 
      Після того як 1815 року Копичинці знову підпали під владу Австрії, були повністю скасовані навіть ті незначні полегшення, що їх надали населенню російські власті. Місцеві феодали збільшили панщину. У 1845—1846 рр. кріпосні повинності селян поглинали 74 проц. суми доходів селянських господарств7. Напередодні реформи 1848 року в Копичинцях більше половини господарств — 113 з 237 — мали в своєму користуванні менше одного морга землі8
     Трудяще населення було позбавлене можливості одержувати медичну допомогу. Лікування коштувало дорого. На початку XX ст. в місті працювали лише лікар та акушерка. 
     Антифеодальні повстання селян, які набирали дедалі більшого розмаху, змусили австрійський уряд скасувати панщину. Селяни стали юридично вільними. Проте велике поміщицьке землеволодіння збереглося. У поміщика Копичинців лишилося 1500 моргів кращої орної землі, 482 морги пасовиськ і лісів. Селянам дісталася за великий викуп тільки та земля, яку вони обробляли до реформи. До того ж їх позбавили права користуватися лісом, пасовиськами та іншими угіддями. 
     З 80-х років XIX ст. у Копичинцях один за одним спалахують виступи сільськогосподарських робітників і селян. Особливо великий селянський виступ проти поміщика Баворовського, який хотів захопити селянські землі, відбувся у травні 1884 року. Свої вимоги поміщику селяни направили через уповноважених, але війт заарештував їх. Тоді селяни оточили його будинок і зажадали звільнення заарештованих. Жандарми відкрили вогонь по беззбройному натовпу. Трьох чоловік було вбито, кількох поранено. Понад 35 учасників цього виступу заарештували і віддали до суду. Але боротьба продовжувалася. Того року в Копичинцях відбулися масові виступи трудящих проти т. зв. дорожного закону, який передбачав примусові роботи населення на будівництві, ремонті і догляді доріг. У 1890 році знову стався виступ селян, спрямований проти сваволі місцевого поміщика. У 1902 році на великому вічі, де зібралося близько 10 тис. жителів Копичинців і навколишніх сіл, трудящі заявили, що під час польових робіт жатимуть панський хліб за 8—10-й сніп, а не за 12-й, як раніше. Комітет, створений для підготовки віча, звернувся до селян з відозвою, в якій говорилося, що кривда й злидні зникнуть, якщо вони відберуть политу їхньою кров’ю і потом землю від панів9
     На початку XX ст. Копичинці були значним населеним пунктом. Тут проживало понад 7 тис. чоловік, налічувалося близько 1200 будинків, але великих промислових підприємств не було. Працювали тільки кустарні майстерні, млин, діяло господарсько-кредитне товариство «Поміч», кредитами якого могли скористатися переважно сільські глитаї, бо їх давали під заклад рухомого чи нерухомого майна. 
     Загострення класової боротьби викликало чималий переполох серед прислужників Габсбургів— буржуазних націоналістів. Щоб відвернути трудящих від соціальних питань, вони розпалювали національну ворожнечу. Український буржуазний націоналіст копичинський піп М. Струминський не раз намагався посіяти ворожнечу між українцями і поляками10. У свою чергу польські буржуазні націоналісти намагалися нацькувати поляків на українців. 
     2 червня 1904 року поліція з шаблями та багнетами вчинила криваву розправу над селянами Копичинців10
     Під впливом буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. в Росії трудящі маси ще активніше розгорнули боротьбу. Особливої гостроти набрала боротьба селян за землю. Селяни Копичинців двічі захоплювали панський маєток і приступали до поділу поміщицької землі, але кожного разу втручалися поліція та війська, викликані з Чорткова, і виступи закінчувалися невдачею. 
     Основною формою боротьби були страйки. Їм іноді передували збори селян. 30 травня 1906 року в Копичинцях відбулися таємні збори, на яких було присутніх близько 200 чоловік11
     Селяни напередодні першої світової війни, як і раніше, зазнавали утисків. Продовжувався процес обезземелення, збільшувалася кількість селянських дворів, що не мали робочої худоби й реманенту. 
     Освітній рівень значної частини населення продовжував лишатися низьким, бо тільки в середині XIX ст. в Копичинцях було відкрито початкову школу, а в 1909 році — трикласну приватну гімназію, що містилась у звичайній селянській хаті. 


1   Т. С. Пассек. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья. М., 1961, стор. 18, 24, 73; Археологічні роботи Львівського історичного музею в 1952—1957 рр. Львів, 1959, стор. 11, 12. 
2   Slownik geograficzny, t.13, стор. 97. 
3   Zrodla dziejowe, t. 18, cz. 2, стор. 97. 
4   Е. Hornowa. Stosunki ekonomiczno-spoleczne, стор. 286. 
5   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 19, оп. 17, спр. 240, арк. 328—330. 
6   М. П. Герасименко. Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщинного господарства, стор. 79, 80. 
7   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 4, спр. 733, арк. 71, 72; спр. 740, арк. 152—155. 
8   М. П. Герасименко. Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщинного господарства, стор. 238. 
9   Газ. «Pszeglзd», № 171 за 1902 р. 
10 П. В. Свежинський Аграрні відносини на Західній Україні в кінці XIX—на початку XX ст., стор. 156. 
11 І. І. Компанієць. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст., стор. 164. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )