Підгайці 

     Підгайці —  місто, районний центр в Тернопільській області, розташоване у верхній течії річки Коропця (ліва притока Дністра), розташоване за 70 км від м. Тернопіль. До найближчої залізничної станції Потутори — 24 км. Через Підгайці проходить автошлях Тернопіль — Івано-Франківськ. 
     Підгайці вперше згадуються в історичних джерелах за 1463 рік вже як місто1. Після загарбання Поділля феодальною Польщею Підгайці входили до складу Галицького повіту Руського воєводства. Наприкінці XV — на початку XVI ст. вони належали шляхетській родині Бучацьких, а з 1630 року — магнатам Потоцьким. Місто Підгайці не раз зазнавало руйнівних нападів татар. Під міськими мурами з’являлися ординці в 1516, 1612, 1615, 1617, 1633 роках. З метою захисту від нападу ворогів, а також для придушення антифеодальних виступів селян і міщан власник міста збудував тут замок. 
     Жителі міста здавна займалися ремеслом, землеробством, а згодом і торгівлею. 1536 року Підгайцям надано привілей на проведення двох щорічних ярмарків та щотижневих базарів. У 1539 році місто одержало магдебурзьке право. Значну частину населення становили ремісники — ткачі, кравці, шевці, гончарі, муляри, тесляри. У другій половині XVI ст. вже існував кушнірський цех, а наступного століття було створено шевський, ковальський, гончарний і бондарський цехи. Ремісники збували свої вироби на місцевих ярмарках, а також вивозили до інших міст. У XVI—XVII ст. на ярмарках у Підгайцях торгували здебільшого зерном, рибою, худобою, кіньми тощо. Жило в місті й багато селян. Переважну частину населення становили українці. З розвитком торгівлі у місті оселилося також чимало поляків, вірменів, євреїв. Шляхта, купці, цехові майстри мешкали в кам’яних будинках на вулицях, розташованих поблизу замку й викладених бруківкою. Один з найбільших будинків займало міське управління, яке стягувало податки та розглядало скарги. У центрі міста височіла споруджена 1653 року Успенська церква, при якій в 40-х роках XVII ст. було відкрито церковнопарафіяльну школу. З метою покатоличення населення 1634 року неподалік замку Потоцькі збудували костьол. 
     Більшість мешканців міста перебувала в тяжкій економічній залежності від феодала. Селяни відробляли в його маєтку 5—6 днів панщини на тиждень, давали десятину від овець, свиней, рогатої худоби, бджіл, відбували шарваркову та інші повинності. Ремісники, які користувалися землею феодала, теж відробляли панщину, але в менших розмірах, давали данину натурою. Решта платила чинш. Чинш сплачували також власники будинків, крамниць тощо. 1628 року феодал одержав з жителів міста понад 400 флоринів грошових податків2
     Корінне українське населення зазнавало не тільки жорстокої експлуатації, а й національних та релігійних утисків. Його не допускали до місцевих органів самоврядування, обмежували право займатися ремеслом і торгівлею, силоміць примушували переходити в унію, католицизм. Усе це викликало загострення боротьби селян і найбідніших міщан проти гнобителів. У 1591, 1593 і 1601 роках відбулися виступи міської бідноти проти польської шляхти. 
     Особливо загострилася боротьба трудящого населення проти феодального гніту під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Найбільша кількість виступів сталася у жовтні 1648 року, коли селянсько-козацьке військо вступило на територію Східної Галичини. Селяни Підгайців і навколишніх сіл захоплювали і палили панські фільварки. Перелякані шляхтичі тікали до Польщі, але по дорозі селяни нападали на них, відбирали награбоване в народу майно. Так, повстанці відбили в одного з утікачів великий табун коней3. У вересні 1655 року російське військо й українські козацькі полки штурмом взяли замок. 
     Протягом 50—60-х років XVII ст. король Ян II Казимир, намагаючись відновити владу Польщі над усіма українськими землями, не раз ходив походом на  Лівобережну Україну. В 1663 році, під час одного з них, король зупинився в Підгайцях, його військо вщент пограбувало населення. У 1667, 1675 роках місто зазнало спустошливих нападів турків і татар. Після великих руйнувань, заподіяних ворогами, у місті занепали ремесло, торгівля, багато ремісників і купців залишили його. Через часті неврожаї і епідемії польський уряд мусив у 1677 році звільнити міщан на 12 років від податків. Місто почало відроджуватися, але 1698 року турецько-татарські завойовники знову завдали йому руйнувань. У зв’язку зі зменшенням прибутків власник міста в 1756 році здав його і навколишні села в оренду за 180 тис. злотих4
     Коли у 1772 році Підгайці підпали під владу Австрійської імперії, цісарський уряд наклав на жителів міста важкі податки. За даними 1787 року, в Підгайцях з передмістям Галичем проживало 3589 чоловік. До міста було приписано 4715 моргів орної землі, 630 моргів пасовищ і лук та 1167 моргів лісу. В панському фільварку було понад 1265 моргів орної землі, 193 морги ставків і весь ліс. Церкві та костьолові належало 239 моргів землі. Міщани й селяни користувалися 3188 моргами орної землі, на якій сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес тощо5. Тяглі селянські господарства — поєдинки та парові — користувалися наділами по 10 і 20 моргів і відробляли в поміщицькому фільварку по 81—133 дні тяглої панщини на рік; піші за 5 моргів землі відбували 52 дні панщини. Крім того, всі ці категорії селян давали поміщикові данину натурою. Халупники, городники й міщани, що користувалися панською землею, сплачували чинш. 
     Після реформи 1848 року селяни одержали у власність землю, якою користувалися раніше, але за скасовані феодальні повинності мали платити 2 тис. флоринів викупних платежів. Понад третина землі залишилася в руках феодала. Так, із 6776 моргів земельних угідь, приписаних до Підгайців, йому належало 2742 морги6. Селяни й міщани втратили право користуватися панськими луками, пасовиськами, лісом, а це підірвало їхні господарства. У пореформений період йшов швидкий процес роздроблення та обезземелення селянських дворів, пролетаризації населення. 
     Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Підгайцях, які з 1867 року стали повітовим центром, відкриваються чимало невеликих підприємств: фабрика сільськогосподарських машин та знарядь, кілька печей для випалювання гончарного посуду, дві каменоломні, пивоварний завод7. Працювали гуральня, млин. Здебільшого це були дрібні підприємства, що мали від 10 до 30 робітників. У місті переважало кустарне виробництво. У 80-х роках тут налічувалося близько 150 ремісників, у т. ч. 52 шевці, 22 гончарі, 16 кушнірів, 15 бондарів, 12 м’ясників, 11 ковалів. У Підгайцях, які залишалися значним торговельним центром Східної Галичини, йшла жвава торгівля худобою. 1895 року, наприклад, тут було продано до 10 тис. голів великої рогатої худоби і стільки ж свиней8. Після спорудження у 1897 році залізниці, що пізніше з’єднала Підгайці з Львовом і Тернополем, торгівля і промислове виробництво набували дальшого розвитку. 
     Багатіли купці, підприємці, великі землевласники, а трудяще населення зазнавало дедалі жорстокішої експлуатації. Робочий день на підприємствах тривав 10—12 годин на добу, заробітки робітників були мізерні. З ранку до пізнього вечора гнули спини наймити на полях поміщиків і куркулів. Промислові та сільськогосподарські робітники не раз протестували проти визиску. Великий вплив на розгортання класової боротьби в місті й повіті справила революція 1905—1907 рр. у Росії. У травні 1906 року в Підгаєцькому повіті відбувся страйк сільськогосподарських робітників, активну участь в якому взяли й жителі міста. Для його придушення було кинуто 5 рот піхоти й ескадрон гусарів9. Повітовий староста, гмінна управа притягли до суду найбільш активних учасників страйку. 
     Австрійські власті не дбали про медичну допомогу трудящим, їх освіту. Особливо високою була смертність серед дітей. За 1881—1890 рр. в Підгаєцькому повіті від голоду і різних хвороб із 36 тис. новонароджених померло понад 28 тисяч10. З 1802 року в Підгайцях існувала двомовна школа, а з 70-х років XIX ст. діяли чоловіча та жіноча п’ятикласні школи з польською мовою викладання. Відвідували їх діти переважно міської верхівки та заможних міщан. Відзначаючи 100-річчя від дня народження Адама Міцкевича, громадськість міста на зібрані кошти спорудила в 1898 році пам’ятник поетові, що зберігся до нашого часу. 


1   M. Niedzwieski. Powial Podhajecki pod wzgledem geograficzno-statystycznym i historycznym. Stanislawow, 1896, CTop. 118. 
2   E. Hornowa. Stosunki ekonomiczno-spoleczne w miastach ziemi Halickiej w latach 1590—1648. Opole, 1963, CTop. 187, 213, 274, 284, 285, 335, 372. 
3   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 17, оп. 1, спр. 131, арк. 642, 643; Є. Яцкевич. Визвольні походи Богдана Хмельницького на західні землі України, стор. 19. 
4   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 17, оп. 1, спр. 212, арк. 257. 
5   Там же, ф. 19, оп. 9, спр. 219, арк. 239-242; ф. 20, оп.9, спр. 167. 
6   Там же, ф.146, оп. 30, спр. 56, арк. 1, 2, 8, 46, 47, 52, 53, 93.
7   Там же, оп. 8, спр. 303, арк. 9. 
8   Wiadomosci statystyczne, t. 17, zesz. 1, 1898, стор. 4, 5. 
9   П. В.Свєжинський. Аграрні відносини на Західній Україні в кінці XIX — на початку XX ст. Львів, 1966, стор. 163. 
10 Rocznik statystyki Galicyi. Rok 4, 1892—1893. Lwow, 1893, стор. 69, 81. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )